Соромно

7 переглядів
Микола Горбаль, для УП
Понеділок, 27 лютого 2006, 19:42

При виході з метро – півдесятка агітаційних наметів. Передвиборна кампанія в розпалі. Агітаційних паперів "Регіонів", "Ми– Литвин", комуністів-Вітренко не беру – це апріорі не моє.

Натомість у наметі "Нашої України" дають газету "Наша столиця". А там на чверть сторінки колаж з портрету Юлії Тимошенко з написом "Справедливість є, за неї варто боротись!". Посередині обличчя перекрито іншим плакатом (з підковою і знаком оклику) та написом: "Не зрадь Майдан!".

Не зрозумів? На що це натяк?! Хто кого зраджує? Хіба Юлія винна, що гасло Майдану – "бандитам тюрми" - так і залишилось гаслом! Хіба вона підписувала домовленість про співпрацю з колишніми шахраями виборів?

А те, що вона поставила під сумнів газові домовленості "нашоукраїнців" із Росією, то не треба бути великим патріотом, щоб розгледіти в тих домовленостях зраду національних інтересів.

У ті критичні дні я з нетерпінням чекав виступу президента, де за логікою речей мала б бути сказана своєму народу правда: "Нам об’явлено війну! Нас хочуть поставити на коліна!"

Я переконаний, що таке звернення до народу було б сприйняте з розумінням. Ніщо так не консолідує націю, як спільне горе, а підступність наших недоброзичливців ще ніколи не була такою очевидною, як зараз.

Та президент не захотів, чи не зумів стати українським Черчілем (коли нацистська Німеччина оголосила війну Англії, то прем’єр Черчіль регулярно виходив із радіо-висиланнями до нації, що небачено консолідувало британців до геройського опору й зробило його улюбленцем народу та справжнім батьком нації).

Переконаний, що нашу принциповість у важкий час випробувань зрозуміли б і підтримали б у всьому світі. Не сталося.

Коли підірвали газопровід на кордоні з Грузією і держава два тижні в пекучі морози залишалась без газу й майже без електроенергії, президент Грузії Саакашвілі не побоявся сказати чиїх то рук справа і заявити по національному телебаченню: "Вам не вдасться грузинів поставити на коліна!".

А у нас трьох днів вистачило, щоб треті особи побігли "налагоджувати стосунки з Росією", щоправда й до нині народ толком не знає, з ким і про що вони домовились.

Може це надто суб’єктивне судження, але Івченко на тих переговорах нагадував чимось (за "дипломатичною манерою") Романа Козака. Пригадуєте, був такий кандидат у президенти від ОУН, що не так прагнув стати президентом, як насолити Ющенку, а отже de facto працював на прокучмівського кандидата.

Думаю, не впала б із президента шапка, якби він у злощасні газові переговори включив і Юлію Тимошенко. Але, очевидно, наближені до першої особи шептуни не могли дозволити цього – тільки не Юля! (хай краще постраждають інтереси України).

Якщо чиєсь власне еґо стоїть вище інтересів держави, то який це в дідька патріотизм? Якби жінки-політики так поводилися щодо Юлії Володимирівни, то хоч якесь цьому пояснення можна було б дати – жіноча заздрість: лідер, до неї прислуховується, за нею ідуть. Але ж це чоловіки, державні мужі!?

Срамота.

Пригадую перший публічний виступ Тимошенко у парламенті. Це був, здається, 1997 рік (Тимошенко було обрано у парламент навесні 1997 року, на довиборах), де вперше з найвищої трибуни держави було заявлено про злочинність режиму президента Кучми.

Це було сказано відважно й переконливо! (До речі, хтось інший із нині помаранчевих лідерів на той час представляв інтереси президента Кучми у Верховній Раді).

Коли згодом Ющенко запропонував кандидатуру цієї жінки віце-прем’єром із паливно-енергетичних питань, то я розцінив це як мудрий крок нового прем’єр-міністра.

Це був вдалий вибір. Саме вона спромоглася перекрити усі злочинні канали розкрадання у цій сфері, що дало можливість розрахуватися з багаторічними заборгованостями по зарплаті, погасити велику частку кредитів.

Це, зрозуміло, не могло не додати їй ворогів. А для Кучми вона загалом стала ворогом №1. А хтось інший з нинішніх помаранчевих лідерів у той час вихвалявся Кучмі, як він ревно намагається умовити Ющенка викинути Тимошенко з уряду. ("Та сдай ты эту сучку і будет спакойно"— із записів Мельниченка).

Здавалося б, нашкодив, то мовчи, так ні ж... Народна мудрість стверджує, що ніщо так не дратує людську ущербність, як порядність інших.

Пригадую, як ведучий "Епіцентру", нині один з найбагатших журналістів України, що став таким за рахунок ревного обслуговування нечесного капіталу, влаштував їй зустріч із Суркісом.

За добре розробленим сценарієм планувалося "привселюдне побоїще", атака з двох сторін – з одного боку Славік (так Суркіс по-дружньому називав ведучого), а з іншого - ображений Суркіс.

Не пригадую деталей, але запам’яталося, з яким достоїнством ця жінка реагувала на образи, приниження й провокації. Запам’яталась фраза: "Я вип’ю і цю гірку чашу, але я доведу свою справу до кінця".

Не довела, не дали. А потім були арешти, роки переслідувань... Не може не захоплювати її віра в правоту. Її присутність відчувалася в усіх протестних акціях проти злочинного режиму, апогеєм чого стала помаранчева революція і ...перемога.

"...доведу свою справу до кінця" – збулося. Юридично злочинний режим усунуто від влади. То чому ж Юля знову не влаштовує і тих, кого перемогли, і тих, хто переміг?

Адже не секрет, що ця жінка була емоційним мотором Майдану. Не секрет, що її вклад у перемогу Ющенка є чи не найвагомішим.

Пригадую її виступ на всуціль ворожому до помаранчевих Донецькому телебаченні, і як їй вдавалося розтоплювати лід упередженості. Сумніваюсь, чи хтось із її теперішніх помаранчевих недругів зумів би цього досягнути.

Не можу забути одну фразу з її емоційного та переконливого виступу у Верховній Раді під час призначення її прем’єр-міністром, де окрім програмних засад розвитку країни вона скаже: "Ми ніколи не встанемо з колін, допоки не впадемо на коліна перед Богом!".

Більшість, можливо, не надали цьому реченню особливого значення, але для мене остаточно стало зрозумілим, що ця тендітна жінка – із Богом у серці.

Людина, котра мислить такими категоріями, не може жити власними інтересами. На щастя, наш люд також здатен розрізняти, хто є хто. Можливо недарма на річницю перемоги цю жінку народ до сцени ніс на руках.

Президент Ющенко також не може не бачити, що уся її діяльність, як державного діяча, є проявом відданого соратника.

Так, місцями вона радикальна, але чи не Майдан вимагав навести лад у державі, якою до того правили злочинці?

Можливо не усі так звані вільні економічні зони були осереддям обкрадання України в мільярдних розмірах, але чи ставить хтось під сумнів, що у тій сфері треба було наводити порядок?

Можливо, не усі підприємства були приватизовані з порушенням закону, але, що цей "дерибан" треба було детально переглянути, гадаю, сумнівів також ні у кого не викликає.

Складається враження, що якби вона, будучи прем’єром, нікого не рухала, то залишилася б на посаді.

Цілком логічно, що на час розслідування, звинувачених у корупції, президент відсторонив від обов’язків. (У народі з іронією цей процес назвали "декумізіцією влади").

А за компанію відправив у відставку й увесь Уряд Юлії Тимошенко. Саме – за компанію. Бо за логікою речей ніяких підстав для цього на той час не було – за два тижні до того в своєму виступі (на День Незалежності) Ющенко схвально оцінив роботу уряду Тимошенко.

Що ж такого катастрофічного сталося через два тижні?! Звинуватили Порошенка в корупції? Але до чого тут Юля? Шептуни перемогли.

Наперед зазначу, що я не є членом партії "Батьківщина" – позапартійний, не являюсь суб’єктом теперішньої політичної гри, але, на жаль, не позбавлений відчуття справедливості.

Живу за принципом "Не сотвори собі кумира", але ж існують реальні істини... Мені соромно за державних мужів (чоловіків), що обрали собі об’єктом боротьби тендітну жінку, жінку-патріота.

Можна б промовчати, але, слово честі, образливо, коли здорові мужики?! навіть у розколі помаранчевих, готові звинувачувати саме Юлію Володимирівну й вішати на неї усіх собак. Соромно.

В уже згаданій газеті з колажем великими літерами - заголовок "Блок "Наша Україна" на 7% випередив БЮТ у загальнонаціональному рейтингу".

Така радість, така радість! Так це, чи не так – справа інша, але декларують радість, що подолали своїх соратників. Складається враження, що "Нашій Україні" вже немає з ким більше боротися, окрім БЮТ. Хіба це не нагадує зловтіху? Соромно!

Журналістка Тетяна Коробова з цього приводу сказала: "А іспит своїм Майданом "нашоукраїнська" влада не витримала. Вона через свій Майдан не перейшла. Вона на нього нагадила".

Усе це й справді неприємно пахне. Соромно.

Микола Горбаль, член Української Гельсінської правозахисної групи, народний депутат України другого скликання, для УП



powered by lun.ua
Олігархів багато – президент один. Порошенко проти Коломойського, Фірташа і Льовочкіна
Навчання на iPad, приховані дані та проблеми сертифікації. Що не так з Boeing 737 MAX: нові подробиці
Ліна Костенко. Поетеса епохи
Силова відповідь Макрона: як французька влада відреагує на загострення протестів
Усі публікації