Литвин бореться з білими плямами свого політичного минулого

П'ятниця, 10 березня 2006, 12:21

Володимир Литвин під час цих виборів надолужує недоопрацювання чотирирічної давності – етап становлення в якості нормального політика. У 2002, всупереч власному бажанню, голову адміністрації президента Литвина посадили на місце керівника блоку "За єду". При цьому він не проводив виборчої кампанії як лідер списку, заховавшись подалі від журналістів і мітингів.

Непублічний Литвин так і не звик до ажіотажу навколо своєї персони. Можливо, у Литвина навіть розвинувся цілий комплекс – спричинений тим, що вперше на людях як лідер "За єду" він з'явився заліплений пластирами після автомобільної аварії. Тому лише зараз Литвин вчиться зустрічатися очі в очі з електоратом і жити повноцінним життям публічного діяча. Схоже, подобається йому далеко не все.

На свято 8 березня Литвин поїхав боротися за голоси міста Славутича – супутника Чорнобильської атомної електростанції. Якщо подивитися на спікера, може скластися враження, що ця людина живе з великим внутрішнім дискомфортом.

Рот не розтягується в усмішці, очі дивляться в підлогу, а там, де Ющенко або Янукович уже б обцілували і затискали жіночок-прихильниць, Литвин обмежується кивком голови.

Привітання з 8 березня вкладаються у одне-два слова. Якби зранку Литвин не зарядився емоціями, погравши в улюблений футбол, взагалі складно було б уявити, у що вилилася б ця поїздка.

До Славутича Литвин приїхав великим кортежем із трьох джипів та двох машин спецпідрозділу "Кобра". Крім того, дорогу по трасі для нього очищали ще дві міліцейські машини. Звичайно, у їхні бензобаки було залите пальне, куплене за кошти державного бюджету.

При цьому останні тижні спікер повністю присвятив себе передвиборчому туру: зранку він виїжджає/вилітає з Києва і повертається до столиці ввечері того ж або наступного дня.

Відчуття, що його підозрюють у злісному використанні адмінресурсу, переслідує Литвина. Тому одну із зустрічей він починає словами, що 8 березня в країні – вихідний день, і він має право трошки поагітувати.

На відміну від вуличних мітингів, де вуха прихильників завойовує Тимошенко, Литвин любить зали державних будівель – там відбуваються його побачення з чиновниками та депутатами місцевих рад.

Свій день у Славутичі Литвин починає із зустрічі, на якій присутні керівники міста та депутати міської ради.

Спікер сидить, опустивши погляд, і не коментує виступаючого. Коли підходить до людей, складає пальці "в ключ" на грудях. Скованість у рухах видає в спікері кабінетного діяча, а не народного трибуна.

Під час розмови Литвин спробував розповісти, наскільки непросто даються рішення у політиці, та як йому доводиться вступати в конфлікт з Віктором Ющенком. У приклад спікер навів історію з законом про соціальні гарантії "дітям війни" – тобто категорії громадян, кому на 2 вересня 1945 було менше 18 років.

Цей епізод характеризує ще одну рису Литвина – не називати своїх опонентів, щоб не псувати з ними відносини. Він критикує Ющенка, але старанно уникає згадки не просто його прізвища, але навіть посади:

"...І от в 2004 році приймаємо ми закон про дітей війни, голосують всі достойники, які зараз знаходяться на найвищих посадах. А у 2006 році, коли розглядаємо бюджетне забезпечення цього закону, президент виступає категорично проти. Я йому кажу: "Люди нас розірвуть! Це дев'ять мільйонів людей! Давайте зробимо перші кроки!". Відповідає: "Хто голосував за цей закон, робив неправильно".

Я, як наче знав, що буде така відповідь. Кладу йому список тих, хто голосував за закон про дітей війни, дивимося останні букви за алфавітом (Литвин має на увазі, що Ющенко як депутат теж підтримував цей закон).

"Це було тоді...", - навів слова президента спікер.

Потім Литвин вирішив підказати, де знайти гроші для "дітей війни". В хід пішла явна домашня заготовка, яка мала б поєднати Литвина з його тезкою на прізвище Ленін.

"Давайте запровадимо НЕП!", - закликав Литвин. "Що я вкладаю в НЕП? Це розшифровується як "Наведемо елементарний порядок". У нас частки державних підприємств, які знаходяться в управлінні (у приватних структур), показують збитковість. Давайте ми ці частки заберемо і віддамо місцевим органам влади! І хай вони знайдуть, хто буде ними ефективно управляти", - сказав спікер.

Після цього він перейшов на тему геополітично-м'ясного конфлікту з Росією. "Ми живемо великими теоріями, живемо революціями. То Євросоюз, то НАТО, ЄЕП, то ще кудись... Як можна сваритися з Росією, коли ми в Росію продаємо те, що у нас ніхто не купить? Те ж саме по м'ясу. У нас таке уявлення, що в Росії нічого не розуміють. Ми привезли це м’ясо з Індії чи з Нової Зеландії, тут його у нас перепакували і написали "Українське м’ясо". А потім відправили це м’ясо в Росію".

Довелося відбиватися Литвину ще за два питання, які образили народ. Перше – це великі зарплати та пенсії депутатів. Винуватцем Литвин назвав Кабінет міністрів.

"У липні уряд приймає рішення втричі підвищити зарплату членам уряду. Десь до 17 тисяч гривень. Хоча там вийшов величезний розрив між міністром і заступником міністра. Але хотіли сподобатися, сконсолідувати урядову команду... А, за законом, зарплата депутата прирівнюється до міністра. Вони відразу прийшли, підкреслили це красиво і кажуть мені: "Підписуй розпорядження!". Підготували розпорядження. А я не підписую розпорядження!" - похвалився спікер.

Литвину дарують краватку місцеві прихильниці
Він додав, що лаври за народну любов дістаються несправедливо: "Ті, хто найбільше про це кричать, приходять до мене і просять: "Дай квартиру, дай компенсацію за квартиру...".

Друга болюча тема – це недоторканність депутатів місцевих рад.

"Кричать-кричать про недоторканність... Треба ж спочатку мати нормальну державу, а, по-друге, я на Кабміні назвав причини, але це не сподобалося (президенту). Звідки виникла проблема? Коли вперше голосували за Юрія Івановича Єханурова, то не вистачило голосів. І не дали їх соратники нашого президента".

"Тоді почали думати і почали вести переговори, про які навіть я не знав. Переговори тоді вели Віктор Андрійович, Юрій Іванович і Віктор Федорович. І вони підписали меморандум, в тому числі про недоторканність депутатів місцевих рад. І підписав президент відповідний закон".

"А потім почався крик, що в парламенті сидять пройдисвіти. Я кажу: "Якщо вже пообіцяли, то давайте або будемо працювати, або відміняти".

"Для депутатів повинні бути преференції, щоб він міг говорити те, про що думає. Що, депутат буде воювати за землю під Києвом чи в Києві? Але попробуйте сказати... Всі криком кричать!"

"Кричать-кричать-кричать, вимагають проголосувати (скасування недоторканності) тоді, коли знають, що результату не буде. А потім пішли до людей відзвітувати, що вони виступили проти недоторканності. А ззаду стоять їх прихильники з вилами. Я пропоную: "Кричите? Давайте, зараз поставимо проект закону, всі підпишіться, я його публічно покажу, а потім поставимо на голосування".

Загалом, вважає Литвин, Україна впала до тих часів, коли він тільки прийшов на місце керівника адміністрації президента Кучми. "Сьогодні настрої людей на рівні 1999 року. Не дивлячись на те, що збільшились соціальні виплати... На зустрічі в будь-якому районному центрі крик стоїть півгодини, тільки після того можеш говорити".

Литвина прийнято в ряди молодіжної ради Славутича
Песимізм відчувався у всьому. Мер Славутича Володимир Удовиченко запропонував провести навчання членів виборчих комісій через трансляції уроку на УТ-1, "а то ми живемо, як в лісі".

"Краще жити в лісі, аби не бачити те, що відбувається", - відповів пригнічений Литвин.

Після цього Литвин поїхав автобусом до бібліотечно-інформаційного центру, де познайомився з головою молодіжної ради Славутича на ім'я Настя.

Бойова дівчина пов'язала спікеру піонерську хустинку і попросилася у спікера на екскурсію до парламенту. Литвин пообіцяв прийняти її у наступний вівторок.

Наостанок вона запитала, що б Литвин побажав молоді. "Прекрасної освіти та можливість взяти кредит, щоб відкрити свою справу та придбати житло", - поділився найзаповітнішим спікер.

У бібліотеці Литвин зустрівся з місцевими активістами Народної партії, які подарували йому краватку виробництва місцевого підприємства "Гобелен". Аксесуар за естетичними характеристиками явно не дотягував до рівня другої особи держави. Спікер чемно відповів, що віддасть краватку синові.

По дорозі до радіологічного центру Литвин, який раніше не виставляв релігійність напоказ, заїхав до церкви. Спікер віддає перевагу Московському патріархату. Славутицький священик виявився майстром політкоректності – він підготував подарунок… жінці Литвина з нагоди 8 березня.

"Це молитвослов для вашої дружини", - протягнув батюшка книгу. "Я спочатку сам її подивлюся", - запевнив Литвин і розсміявся.

Литвин разом з батюшкою і матушкою місцевої церкви

У Міжнародному чорнобильському центрі спікер поділився своєю стурбованістю якістю питної води, яку продають у Києві. Литвин сказав, що читав про наявність у ній багатьох шкідливих елементів. На це керівник лабораторії повідомив, що вони досліджували воду безпосередньо в зоні відчуження біля Чорнобилю.

"Так, є стронцій, є цезій... Але не стільки, щоб боятися", - додав він. "Ну, жити тут можна?" - не вгамовувався Литвин. "Є місця в зоні відчуження, які можна повертати. Але краще там посадити ліс", - запевнив мер Славутича.

Цей емоційний чоловік був прямою протилежністю Литвину. Він легко переходив межу, коли ставало незрозуміло, де закінчується жарт, а де починається адмінресурс.

Так, коли керівник чорнобильського центру попросив Литвина про допомогу, міський голова прямо заявив: "Ну, ти на виборах голосуй правильно..." Сказане, хоч і з усмішкою, в присутності другої особи держави виглядало ляпасом демократії. Литвин почав протестувати: "Ні-ні-ні-ні!".

…Один із супроводжуючих Литвина сказав: "Спікер терпіти не може адмінресурс, а хоче спілкуватися з простим народом". Краще б він це і робив – швидше б пройшов пропущені етапи свого політичного розвитку.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!