Соціалісти оголосили війну Ющенку. І всім-всім-всім

П'ятниця, 3 березня 2006, 16:43

"...Ваші мізки повертають іще в один бік, щоб відвернути увагу від головного - ями, в якій перебуває Україна. Ями, в яку її завели базарами відеокасет, іноземного лахміття, крадіжкою заощаджень, використанням дешевої робочої сили, обіцянками зарплат і пенсій, через розгул інфляції, руїну села, заводів і фабрик, стиснення грошової маси, здачу в оренду військово-морських баз, продаж державного майна іноземним зайдам.

А хто завів? Ліберали... Забули, хто з них ким у ці роки був? Ющенко - головою Нацбанку і прем'єр-міністром (ось уже рік - Президент), Литвин - главою Кучминої адміністрації, Тимошенко - віце-прем'єром, Кравчук у ролі Президента починав цей розор і був правою рукою Медведчука та Суркіса у Кучмине лихоліття... Прогресивні соціалісти страшать лібералів - Кучму, Кравчука, Ющенка, Тимошенко, Литвина, Медведчука, Пінчука...".

Впізнали стиль? Впізнали методу? Коли об‘єднується докупи грішне й праведне, коли Медведчук і Ющенко оголошуються братами-близнюками, коли найгіршим ворогом українського народу оголошується лібералізм? "Вітренко! Її рука! – скажете ви. – У крайньому разі, Марченко або Баулін – в перекладі з російської".

А от і не вгадали. І не тому, що я (каюсь!) навмисно вписав у цю велику цитату слово "прогресивні" перед "соціалісти", а тому, що досі у подібному стилі виступали тільки прихильники "нашої Наташі", а нині – і її запеклі політичні опоненти.

Так, тепер вірно, ви вгадали – йдеться про "простих" соціалістів, тих самих, котрі майже справжні члени справжнього Соцінтерну, чиї міністри представлені в уряді Юрія Єханурова і чия фракція постійно веде мову про "європейські цінності".

Слово честі, з кожним днем виборча кампанія стає цікавішою. То блок "Ми" підключить до числа своїх прихильників персонажів фільму "В бій ідуть самі старики", відповідним чином побудувавши рекламу.

То Наталія Вітренко суворо засудить орієнтацію на західні цінності і водночас проапелює до європейських принципів свободи слова в одному реченні. То Блок Юлії Тимошенко вустами своєї лідерки кине заклик не вірити жодним соціологічним рейтингам, у тому числі й оприлюдненим самим БЮТом і виміряним на його замовлення. Одне слово, вибори.

Соціалістична партія, слід віддати їй належне, тривалий час трималася осібно від подібних процесів. Але, очевидно, колективне передвиборче божевілля – річ заразна, і дехто з керівництва СПУ вирішив: а чи ми гірші (чи то пак, кращі) за інших? Уперед! Смерть ворогам!

А ворогами, за давньою "доброю" українською традицією, виявляються всі, хто навколо, окрім самих "борців за народну свободу". І жодних напівтонів! жодних нейтралів, союзників, попутників, жодного сумніву у володінні 100%-ю істиною.

І стала Соцпартія на шлях своєї колишньої членкині Наталії Михайлівни Вітренко, і оголосила вона війну всім, хто не має членського квитка СПУ, обізвавши їх гидким словом "ліберали".

"Серед "рідних моїх", на жаль, багато тих, хто зневірився в усьому і, як мухи на мед, летять на всі ці ліберальні витівки з новими блоками, новими обіцянками. Але багато й тих, хто, купившись на дрібні подачки, ладен і інших виборців повести на чергові приманки лібералів.

І підсувають виборцеві то "реальне відродження України" в особі колишньої господарки горезвісних ЄЕСУ, то "протистояння московському неоімперіалізму" в особі блоку Ющенка, то скорий порятунок від Ахметова і Януковича, то "примирення" від Литвина і Ващук, то "нетаківського" троянського коня від Медведчука і Кравчука...

Ніби це не одне і те ж - дві сторони однієї медалі. Кучмівської. Ліберальної. Медалі-моделі, яка доконала і зараз дорізає Україну".

Думаєте, це якийсь дрібненький партійний журналіст пише, для зондажу громадської думки і політикуму? Ні. Це народний депутат України, заступник керівника парламентської фракції соціалістів Іван Бокий розмахнувся на полосну статтю в останньому на цей момент числі газети "Товариш".

Статті з претензією на програмність: "Від чужого бариша вам не перепаде ні гроша, або Ще раз про різницю між лібералами і соціалістами". А заступник керівника фракції – особа офіційна. Отож справді має йтися про те, що соціалісти оголосили війну президенту України, в уряді якого працюють їхні міністри, та президентській політиці.

Війна, то й війна – справа партійна. Може, хтось вважає, що на такій війні збере більше голосів. А ми подивимося на статтю Бокого під іншим ракурсом: а на чому вона ґрунтується?

На яких підставах політична й економічна діяльність Тимошенко-Кравчука-Ахметова-Ващук-Ющенка-Медведчука-Суркіса-Азарова об‘єднана поняттям "лібералізм"? І чому єдиною противагою і єдиним ідейним супротивником лібералізму оголошений соціалізм?

Звернімося до науки. Отої самої європейської, яку зараз так люблять в СПУ, та ще й британської - бо ж Велику Британію Іван Бокий ставить нам за приклад: там правлять соціалісти-лейбористи, а не ліберали. The Concise Oxford Dictionary of Politics визначає лібералізм як теорію "згідно якій мета політики полягає у максимальному розширенні свободи вибору"; лібералізм базує свої побудови на ідеї юридичної рівноправності громадян.

"Крім турботи про рівноправність і про поліпшення чинного стану справ, лібералізм звертає пильну увагу на простір, в якому індивіди можуть жити за власним розумом чи відповідно до власного уявле6ння про благо".

Тому ліберали традиційно виступають проти релігійної та соціальної нетерпимості, проти авторитарності суспільної думки і проти спроб привласнення будь-ким необмеженої політичної влади. Лібералізм робить "акцент на автономії економічного життя і захисті приватної власності", на "захисті особистості від влади держави".

Класичні ліберальні течії вважали, що досить захистити людину від сваволі з боку держави і соціуму, досить дати їй рівні юридичні права з іншими громадянами – і вона зможе власною працею здобути собі добробут. А не вийшло – пробачте, ви самі винні – лінувалися, надто вклонялися "зеленому змію" чи хисту не вистачило.

За класичними ліберальними теоріями, не зароблені вами гроші розбещують вас; приватний власник – це головний чинник економічного розвитку, а найманий працівник має право на гідну оплату своєї праці і захист від сваволі власника.

Сучасні ж ліберали прагнуть до забезпечення "вибору громадянами різних понять блага чи різних способів життя без усілякої дискримінації", іншими словами, йдеться про ті самі політкоректність і ґендерну рівноправність, якими так переймається сучасна Європа, про поняття не тільки юридичні, а й соціально-економічні.

А ще, за оксфордським словником, так звані "нові ліберали", тобто прихильники розширеного трактування людських прав, "вважають, що важливе завдання держави полягає в тому, щоб захистити людей від бідності, невігластва і дискримінації".

Можливо, що для Івана Бокого Кучма та Янукович повністю вписуються у розуміння лібералізму європейською наукою, але тут наявна якась нестиковка.

Більше того: коли погляди Віктора Ющенка справді в основному вписуються у поняття лібералізму (того його різновиду, який у науці зветься "націонал-лібералізмом" і характерний для нещодавно унезалежнених держав), коли "Віче" Інни Богословської й блок ПОРА-ПРП Кличка-Пинзеника-Каськіва мають певний стосунок до лібералізму і навіть "миротворець Литвин" якимось боком дотичний до ліберальних настанов, то обіцянки роздачі всіх благ прямо несумісні з такими настановами.

Так само, як і авторитарні тенденції в політиці і проведене за минулі роки пограбування чужої власності, зване в народі "прихватизацією". Навіть у разі, коли такий грабунок прикривався розмовами про "створення цивілізованого ринку".

Чи, можливо, Іван Бокий має на увазі якийсь інший лібералізм, а не його сучасне європейське розуміння?

Скажімо, дуже негативно ставилися до лібералізму Ленін (цитувати не будемо, бо присутня напівцензурна лексика) та Гітлер (ну, той прямо пов‘язував лібералів з особливо ненависним фюрерові етносом).

А повішений на Нюрнберзькому процесі Альфред Розенберг писав: "Той, хто міг би зупинити європейське падіння, мусив би остаточно позбавитися ліберальних, руйнівних для держави поглядів і зібрати всі сили чоловіків та жінок під гаслом: захист раси, народна сила, державне порядкування". Сподіваюсь, ідеться не про це?

Утім, у ліберальній економічній програмі справді є ґандж, що він, як на мене, робить її малопридатною для постколоніальної держави, якою є Україна. Йдеться про абсолютизацію приватної ініціативи та недооцінку економічної ролі держави у суспільствах, які визволилися від колоніальної залежності та будують цілісну систему національної економіки.

Послідовне втілення ліберального курсу в економіці таких країн, як на мене, справді здатне мати наслідком великі труднощі і зайві проблеми; за це можна і варто критикувати лібералів, але з яких позицій? Соціалістичних?

Так усі спроби реалізувати високі ідеали Соцінтерну, тобто демократичного соціалізму, у постколоніальних державах мали не менш драматичні наслідки, ніж втілення "крутого" лібералізму...

Якщо ж іти ще далі в теоретичному аналізі тієї "каші", що міститься у статті Бокого, то слід згадати поняття "ринкового фундаменталізму", тобто віри у здатність ринку самого по собі автоматично розв‘язати всі соціальні та культурні проблеми. "Ринковий фундаменталізм" перебуває у такому ж відношенні до лібералізму, як, скажімо, більшовизм чи нацизм – до соціалізму, іншими словами, є його вкрай радикальним, крайнім, виродженим варіантом.

Ринкові фундаменталісти таки наявні серед українських науковців та політиків; але значно більш поширена практика – під прикриттям ідей такого фундаменталізму розтягувати державну власність і не платити своїм робітникам належні гроші.

Але у разі, якщо лібералізм можна звести до ринкового фундаменталізму, то Мороза, Бокого і Вінського цілком логічно вважати сталіністами тільки на тій підставі, що в їхньому лексиконі наявне слово "соціалізм", хоча і відмінне за значенням від того, яке мав на увазі "корифей усіх наук".

Хоча, з іншого боку, товариш Сталін, мабуть, схвалив би стиль статті "Від чужого бариша...": "Проголосуєте за лібералів, як голосували досі, повірите їхнім політтехнологічним вибрикам, солодким речам юль, наташ, інн - так у ямі й сидітимемо. Проголосуєте за соціалістів - вийдемо на світло, побудуємо життя, як у Європі".

Бо ж якщо вже пересмикувати факти – то й Вітренко не гріх назвати "лібералкою" поруч із Богословською й Тимошенко. Якщо вже звинувачувати Тимошенко у нездатності бути прем‘єром – так на підставі того, що вона "людина, яка не працювала в реальній економіці ні днини", наче цитований Боким Черчілль був директором тракторного заводу.

Якщо вже вести мову про Європу – то розказувати байки, що тільки соціалісти "здатні забезпечити ривок нашої країни до європейської моделі економіки і європейської моделі державного управління".

І, звичайно, треба мовчати, що поряд із соціал-демократами сучасну соціальну ринкову економіку Європи будували християнські демократи, ліберали й консерватори.

Всі по-своєму, часом у жорсткій конфронтації, часом спільними зусиллями, часом хаотично, але загалом успішно. Може, тому, що не вдавалися до тотальної демагогії і поважали науку?

...А оголошення Соцпартією війни Ющенку і всім політичним та соціальним силам підряд під гаслом, що це всі вони "ліберали, і довели Україну до прірви", - справа несумлінна не лише з наукового, а і з морального погляду.

Адже розчерком пера Івана Бокого зрівняні олігарх Ринат Ахметов і культуролог Вадим Скуратівський, проФФесор Віктор Янукович і публіцист Микола Рябчук, "кризовий менеджер" Віктор Медведчук і письменник Юрій Андрухович, супермитар Микола Азаров і дисидент Леонід Плющ.

Бо ж, якщо ці інтелектуали позиціонували себе лібералами, то вони так само відповідають за ситуацію в Україні, як і ті, хто "прихватизував" за безцінь заводи, і тільки соціалісти – білі, пухнасті й непорочні.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді