Коаліція–2006: як не наступити на граблі

П'ятниця, 31 березня 2006, 13:01
Створення парламентської коаліції та формування на її основі уряду за результатами демократичних виборів до Верховної Ради України – перший досвід для України.

Ризик зробити щось неправильно доволі великий. Чи довго протрималось об'єднання "Нашої України" з блоком Юлії Тимошенко та соціалістами, створеного після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах?

Тож як уберегти нову коаліцію від старих помилок? І чи розуміють політики, де було припущено помилки?

Їхні останні дії свідчать – напевно, ні. Президент заявляє про необхідність покласти в основу "спільні цінності", навколо яких має виникнути нова коаліція. БЮТ стверджує, що коаліція за участі блоку можлива лише за прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.

Однак хіба раніше у помаранчевих були не спільні цінності, а прем'єром була не Юлія Тимошенко? Українські політики ще не навчилися будувати стабільні коаліції та ледве уявляють собі правила їхньої розбудови.

Там, де Україна здійснює перші кроки, європейський досвід величезний. В Європі успішні коаліції можуть формувати партії, що були головними конкурентами в кампанії.

Під силу це також і дрібним партіям, яких задля досягнення парламентської більшості має бути чотири-п'ять. Фінляндія, наприклад, 1995 року здивувала світ коаліцією, що складалася з п'яти політичних партій, які мали доволі різні ідеологічні платформи, але сформували одну з найстабільніших коаліцій за історію цієї країни.

У нинішній Німеччині соціал-демократи об'єднані в коаліцію зі своїми головними опонентами – християнськими демократами. Ідеологічні розбіжності та кепські особисті стосунки не є перепоною для створення стабільних коаліцій в Європі.

Отже, не варто списувати на ці причини й вітчизняні невдачі. Українські політики всі як один занепокоєні правильними принципами побудови коаліції.

Які ж принципи діють у країнах з успішною історією "коаліцієбудування"?

Принцип № 1. Кадрові рішення – насамкінець. Такий принцип дуже непросто сприйняти будь-якому політику. Учасники коаліції представлені в уряді пропорційно до їхнього успіху на виборах – цей загальний принцип не потребує обговорення.

Однак докладнішим дискусіям про те, хто яку посаду обійме, на початковому етапі не місце. Вони можуть лише ускладнювати переговори та призвести до їх зриву.

Принцип № 2. Головне – обговорення спільної програми та вирішення суперечливих питань. Переважна більшість коаліційних переговорів, після підтвердження партіями своєї зацікавленості в їхній участі, полягає в обговоренні спільної програми дій уряду.

Передусім представники потенційних учасників коаліції чітко окреслюють коло суперечливих питань, з приводу яких у них є суперечності, і намагаються вирішити їх.

Суперечності можуть стосуватися і питань державної політики, і можливих особистих і кадрових претензій. Так, після виборів до шведського парламенту 1991 року, до коаліційних переговорів долучилися чотири партії.

Виявилося, що вони мають різні погляди зі 147 питань державної політики – від проблеми будівництва моста між Швецією та Данією до питання про санкції для малолітніх злочинців.

Для вирішення цих питань було створено міні-групи, до яких входило по одному представнику від кожної партії. Вони знайшли та зафіксували компроміс зі 140 питань.

ЩЕ ПРО КОАЛІЦІЮ ТА ПІДСУМКИ ВИБОРІВ ДО ПАРЛАМЕНТУ

На вищому рівні (у так званій виконавчій групі, до якої входили перші секретарі кожної з партій) дійшли компромісу щодо семи питань, що залишалися.

Спільна програма дій усуває підґрунтя для політичного конфлікту в майбутньому: всі партії спільно відповідають за її виконання.

Принцип № 3. Раціональний розподіл урядових постів. Коли зрозуміло, чим займатиметься той чи той міністр, а його обов'язки на цьому посту зафіксовано в письмовій формі, не так страшно віддати цей портфель у руки представника іншої партії.

За розподілу посад в уряді головне, аби міністром виявилася людина, яка розбирається в цій сфері. А партія отримала кількість посад, пропорційну її вазі у парламенті.

Принцип № 4. Створення органів політичної координації. Всередині уряду має існувати орган, який професійно займається провадженням переговорів між учасниками коаліції.

З плином часу з'являються нові актуальні політичні проблеми. Щодо них потрібно узгоджувати свої позиції. Головне, аби такий орган включав представників усіх партій – учасниць коаліції, а також мав достатні повноваження всередині уряду.

Другого досягають зазвичай тим, що до складу цього органу входять прем'єр-міністр та інші ключові політики.

Базування коаліційних переговорів на цих принципах має беззастережні переваги.

По-перше, зменшується вплив особистісного чинника та виникає можливість включити до переговорів доволі неочікуваних гравців: переговори ведуть не стільки лідери, скільки команди, а обговорюють вони не перерозподіл портфелів, а свої майбутні дії.

По-друге, коаліція, створена на основі спільної програми дій, що усуває всі суперечки та спірні питання між коаліціантами, набагато життєздатніша. У її учасників виявляється мало приводів для конфліктів.

Віра Нанівська, Міжнародний центр перспективних досліджень



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!