Схід і Захід об'єднають сепаратисти…
Нещодавно навіть президент показав, що таке розуміння єднання заходу і сходу йому не зовсім чуже. За словами Ющенка, "необхідно враховувати, що третина України проголосувала за іншу політичну силу".
Однак, пустити Партію регіонів, з її нинішньою ідеологією, у центральну владу України – все одно, що пустити козла в капусту.
Ще у грудні 2004 року, чільні діячі Партії регіонів дружно брали участь в організації ПІСУАРу в Сіверодонецьку. Євген Кушнарьов тоді констатував: до Росії ближче, ніж до Києва. А ще декілька тижнів тому він радив помаранчевим "пакувати валізи" зі своєї країни.
Сьогодні пан Кушнарьов еволюціонував до "м'якого федералізму" і готовності "до глибоких компромісів" у питаннях мови, ЄЕП тощо. Проте люди так швидко не еволюціонують. Зміна фразеології Партії регіонів демонструє лише безвихідь їхнього становища, а зовсім не ідейні зрушення.
Якщо проаналізувати фактичні дії Партії регіонів, а не кон'юнктурні післявиборні заяви, можна зрозуміти, що, по суті, ця політична сила не відмовилася від своїх ідеологічних засад, шкідливих для ідеологічної та територіальної єдності країни.
Так, голова політради Партії регіонів Микола Азаров представив зміст Концепції створення парламентської коаліції, яку запропонувала Партія регіонів.
У ній, поміж іншим, заявляється намір "створення областями України, ідентичними за цивілізаційними, етнічними, культурними, мовними, релігійними та науково-індустріальними особливостями тощо, більш великих адміністративно-територіальних утворень з наданням їм статусу федеральних земель із відповідними правами самоврядування та формуванням земельних урядів виборними земельними представницькими органами".
Для цього планується внести відповідні зміни до Конституції України. По суті, це означає продовження сепаратистської політики ПІСУАРу.
Така фразеологія не зважає на той факт, що русифікація східної і південної України була здійснена зовсім недавно. Внаслідок геноциду – штучного голоду - було послаблене українство в цих регіонах.
Ніякий суд не визнає законними зміни "цивілізаційних, етнічних, культурних, мовних, релігійних" ознак, які відбулися в Україні в історичному сенсі внаслідок геноцидних дій
Справді, країна ще не загоїла рани, нанесені різноманітними іноземними окупаціями. Поглиблення цієї рани Партією регіонів, свідчить про граничну міру цинічності авторів такої програми.
Насправді, вся різниця між регіонами України полягає в тому, що серед західних українців дещо більша концентрація людей, у яких збережено здорові національні й людські інстинкти.
На сході України концентрація таких людей менша. Це цілком зрозуміло, враховуючи, що до теж досить стероризованого населення західної України все ж не встигли застосувати такого тривалого й систематичного нищення, як до населення України східної.
Між тим, населення України є унікально цілісним. Історики прекрасно знають, що територія України має унікальну, як для європейських держав, специфіку, оскільки в основних її межах спільнота становила цілісний культурно-етнічний і політичний організм дуже тривалий час – понад дві з половиною тисячі років.
На території південної та східної України проживає населення, що є нащадками вихідців з історичного ядра України.
Тому дивно звучить вимога концепції Азарова про "визнання цілісності України, як країни, що складається з різних історично визначених цивілізаційних, етнічних, культурних, мовних тощо територій, жителі яких на референдумі грудня 1991 року заснували в Україні державу".
Можливо, пану Азарову просто не відомо, що Україна існувала задовго до його приїзду сюди. Сучасні європейські концепції політичної нації, підтверджуючи всі громадянські права мігрантів, визнають історичну спадковість європейських держав-націй і не вважають, що з приїздом кожної нової партії мігрантів держава "засновується" по-новому.
Партія регіонів, хоча і була підтримана виборцями низки областей, насправді, представляє цих виборців лише умовно. Безпосередньо вона репрезентує власників великих підприємств цих областей.
Природа цієї специфіки відносин влади і населення на сході Україні така ж, як і в давньому Єгипті та Вавілоні. У цих суспільствах населення могло вижити, спільно будуючи греблі в дельтах річок.
Все суспільство перетворювалося на одне підприємство, яке вимагало одноосібного керівництва. Населення дуже швидко почало обожествляти це керівництво, яке всіх годує.
У сьогоднішньому Донбасі роль вавілонських та єгипетських гребель відіграють шахти та інші великі підприємства. Тому не слід дивуватися примітивності політичних стереотипів, поширених у Донбасі, адже вони зумовлені архаїчним типом економічних відносин, за відсутності для населення можливості вижити поза системою шахт.
Фактично, в Донбасі досі не існує громадянського суспільства, а є жорстко керовані керівництвом виробничі організації. Це різко дисонує з ситуацією в центральній Україні, де сила громадянського об'єднання виявилася, на відміну від Донбасу, значно сильнішою.
Економічний плюралізм того ж Харкова й Дніпропетровська, хоча б і не надто значний, виділяє Донбас з-поміж цих сусідніх регіонів. Саме завдяки цим зародкам плюралізму рівень вільнодумства в Харкові і Дніпропетровську на порядок вищий, ніж у сусідів.
Панування Партії регіонів детерміноване не стільки симпатіями виборців (це в даному випадку – річ другорядна), скільки її економічними позиціями.
Регіонали мають монополію на східноукраїнський електорат лише тому, що одне угруповання тримає всю економіку краю (за деякими даними, активи Партії регіонів сягають третини колишніх державних активів України) і змушує чи переконує голосувати тільки за них.
Не дивно, що керівництво Партії регіонів так панічно боїться реприватизації. Тому що, виходячи з існуючої політичної культури, основні голоси виборців отримає власник реприватизованих підприємств.
Тому шляхетну ціль об'єднання сходу і заходу треба починати з іншими східно- та південноукраїнськими політиками. Вони зовсім не обов’язково мають представляти Партію регіонів.
На сході та півдні є достатньо людей, налаштованих патріотично, антисепаратистськи й антифедералістично. Це адекватні, кваліфіковані люди, які й самі не в захваті від тієї політичної системи, яка склалася на цій території.
Має бути зведена чітка планка для входження у владу – публічне засудження сепаратизму, федералізму, спекуляцій на мові, натомість підтримка євроінтеграції, жорсткий захист національних інтересів України у відносинах з усіма державами, в тому числі і з Росією.
Лише той з політиків Партії регіонів, хто перестрибне цю планку, може бути інкорпорований до керівництва країни.
Решту Партії регіонів для влади доцільніше загнати в глуху опозицію. Навіть незважаючи на теперішню риторику її членів. "Партія регіонів готова до переговорів про створення коаліції в будь-якому форматі, тому що ми хочемо працювати з економікою України", - сказав Тарас Черновіл.
По суті, це звучить так: Регоінали хочуть у владу за будь-яку ціну і в будь-який спосіб. Утім, невиключно, що через рік Партія регіонів розсиплеться і через планку національних інтересів почнуть стрибати депутати і навіть групи депутатів.
Якщо перед східноукраїнськими політиками поставити жорсткий бар’єр патріотизму, відмови від сепаратизму та федералізму, ізоляції одіозних осіб, то вже незабаром Україна знайде в східній частині щонайменше одну політичну силу, яка адекватно представлятиме національні інтереси.
А тоді наступні вибори вже не будуть війною за Україну, як усі вибори протягом останніх 15 років. Ця війна буде нарешті виграна українським народом.
Але так станеться лише за умови, якщо у влади і помаранчевих політичних сил вистачить відповідальності перед країною, здорового глузду та інстинкту самозбереження загнуздати свої амбіції та досягти необхідного рівня монолітності.
Олександр Палій
