Ірпеніада: Колишній голова штабу Ющенка проти "біло-синього" НСНУ

Четвер, 27 квітня 2006, 17:38

"Мамо-мамо, а можна я приїду додому за лялькою? – питає 6-річна Лада Свистович, невміло тулячись вухом до слухавки мобільного телефону. – Мамо, я скучила за тобою".

"І я, доню. Я завтра приїду до тебе і привезу ляльку", - відповідає Мирослава Свистович, переможець на виборах міського голови міста Ірпінь. 26 квітня Мирославі надали державну охорону, але дітей вона боїться тримати вдома.

Проти позапартійної Свистович ведуть війну місцеві "нашоукраїнці", які до грудня 2004 року були в Партії регіонів. Мирослава до 2005-го була керівником виборчого штабу "Нашої України" і Ющенка.

Зараз вона відмовилася від співпраці з НСНУ, тому що місцеві партійні бонзи намагалися на її плечах провести в міськраду абсолютно невідомих людей.

Представники вищого органу НСНУ – Політради партії – розводять руками і в неофіційних розмовах кажуть, що не здатні вплинути на власних членів. Вже другий місяць престижний київський пригород залишається без мера.

Короткий виклад Ірпеніади для тих, кому ніколи читати подробиці

Колишній керівник штабів Ющенка і "Нашої України" (2002-2004), громадський діяч, керівник Робочої групи Київської ОДА з питань вивчення стану дотримання в Київській області земельного, лісового та природоохоронного законодавства Мирослава Свистович виграла вибори мера у столичному пригороді, місті Ірпінь. Вона йшла на вибори як позапартійна, оскільки "Наша Україна" не дозволила їй взяти у партійний список до міськради жодного зі своїх людей, пропонуючи натомість список з колишніх "регіоналів".

Відрив від найближчого конкурента - нинішнього "нашоукраїнця" Олега Бондаря - склав майже 800 голосів. Порушень під час голосування не було, що визнано всіма сторонами процесу. Але Бондар за підтримки кандидата від Конгресу українських націоналістів і невтручання БЮТ подає в суд за формальними ознаками.

Суд триває вже місяць. Весь цей час стара влада Ірпеня за сприяння попереднього мера, "регіонала" Володимира Скаржинського намагається роздерибанити місцеву землю.

Претензія Бондаря зводиться до юридичного казусу: на двох дільницях бюлетні на обрання мера видавалися виборцям за списком виборців до Верховної Ради замість списку виборців до місцевих рад, але акт про це не був складений. При цьому кількість вкинутих бюлетнів збігається з кількістю контрольних талонів – тобто жодних вкидань і фальсифікацій не було.

Міський суд Ірпеня разом із Апеляційним судом Києва створюють замкнуте коло: вони фактично зобов'язують ДВК двох дільниць виписати згадані вище акти, що дозволить закрити справу. Але адвокати Бондаря оскаржують такі дії ДВК – і суд починає все спочатку.

Номінальний керівник Бондаря – голова Київської обласної організації НСНУ Вадим Литвин, народний депутат і бізнесмен, списочник Компартії, який прийшов у "Нашу Україну" з фракції "Трудова Україна" 8 грудня 2004 року.

За неперевіреними даними наших джерел, Литвин продав 60 місць в Київську облраду. Оскільки НСНУ взяла менше 20, то гроші треба повертати. Ірпінь, який уроздріб коштує ОДИН МІЛЬЯРД доларів, найкращий варіант для цього.

Зараз Ірпінська НСНУ (за сприяння Київської обласної НСНУ) продовжує працювати з судами. В ці хвилини відбувається засідання за черговим позовом Бондаря – цього разу про бездіяльність ТВК. На бідолашних членів комісії тиснуть з вимогою визнати вибори недійсними (хоча навіть Апеляційний суд Києва визнав результати виборів).

Мета Бондаря – організувати переголосування. Для цього вже зараз розпускаються чутки про те, що Мирослава Свистович – "бомжиха, яка не має жодного стосунку до Ющенка". За квартирою сім'ї Свистовичів спостерігають невідомі.

У будь-якому іншому випадку позапартійна людина, незважаючи на всі попередні партійні і державні заслуги, була б приречена. Партійні бізнесмени, здатні купити переважну більшість суддів, юристів і чиновників, розчавили б такого опонента, незважаючи на його підтримку серед місцевої громади.

Однак у Мирослави, яка працює на локальному рівні, є чоловік Михайло, який має досвід глобальної боротьби з системою.

Михайло Свистович – один з ініціаторів акції "Україна без Кучми", один із засновників сайту громадської дії "Майдан", один із керівників революційної "чорної Пори" (не плутати з партією Пора-ПРП). На заклик Свистовича до Ірпеня щодня приїздять колишні майданівські активісти, які забезпечують ресурсну підтримку у протистоянні з місцевими олігархами.

Наостанок – найцікавіше. Вища (!) партійна ланка НСНУ у приватних розмовах з активістами розводить руками.

Вони, мовляв, не мали впливу на голову Київської обласної організації НСНУ, Литвина, і його Ірпінського ставленика Бондаря. Ані тоді, коли він формував списки з "регіоналів" (через що Мирослава відмовилася балотуватися від НСНУ), ані зараз, коли проти Свистович поширюються винятково брудні листівки, і суд приймає вочевидь підозрілі рішення, залишаючи Ірпінь без керівництва (поки на посаду не вступить мер, нова міськрада не може працювати).

При цьому вищі керівники НСНУ уникають коментувати ситуацію прилюдно.

Мешканці Ірпеня вимагають від політради НСНУ визначитися і сказати прямо: або партія підтримує дії своїх членів (Бондаря сотовариші), або засуджує. На чиїй ви стороні? Ірпінці також звертаються до журналістів з проханням задавати це питання вищим чинам НСНУ – включно з почесним головою партії – при кожній зручній нагоді.

Оце коротко. З цього місця, будь ласка, з подробицями, кажете ви? Будь ласка.

Представляємо конфліктуючі сторони – від колишнього керівника штабу Ющенка до колишнього ворога Черновецького

Фото з сайту maidan.org.ua
Мирослава Свистович:

Позапартійна, живе в Ірпені 10 років. Чоловік – Михайло, діти - Лада і 9-річний Ярослав. За освітою – економіст. До 1999 року – викладач економічної теорії у головному вузі ДПАУ – Податковій академії.

Змушена піти з вузу після конфлікту з ректором Петром Мельником - головним кучмістом регіону. Причина конфлікту – відмова підписати лист викладачів на підтримку президентства Леоніда Кучми. У 2000 році – в декретній відпустці.

З 2001-го до 2005-го – помічник-консультант народного депутата України Євгена Жовтяка ("Наша Україна"). Очолювала виборчі штаби "Нашої України" в 2002-ому і Ющенка в 2004-ому, забезпечивши переможні результати. З 2003 року – представник громадськості в комісії міськради з перевірки обґрунтованості тарифів на тепло та гаряче водопостачання. З квітня 2005 року - керівник Робочої групи Київської облдержадміністрації з питань вивчення стану дотримання в Київській області земельного, лісового та природоохоронного законодавства.

Навіщо ми так детально називаємо посади Мирослави? Тому що її опоненти розповсюджують чутки, намагаючись представити нового міського голову такою собі "вічною революціонеркою" без сім'ї, яка "живе по наметах" і не має досвіду "міцного господарника".

Тепер, до речі, про опонентів.

Фото з сайту maidan.org.ua
Олег Бондар:

Кандидат на посаду Ірпінського міського голови від НСНУ, живе в Ірпені 25 років. Офіційна посада – директор підприємства "Інтроплюс", яке займається будматеріалами. Контролює Білицьке каменеобробне підприємство і гранітний кар'єр на Житомирщині.

Через брата Ігоря має бізнес в Москві. Брав участь у будівництві храму Христа Спасителя та монументу на Поклінній горі.

За даними джерел, Бондар має контакти з Олександром Омельченком (молодшим), що дозволило йому брати участь у будівництві пам'ятника Незалежності на Майдані і мати плани на участь у забудові Дніпровської набережної, планованої Омельченком-старшим.

Варто згадати і про іншого партійного бізнесмена, чиїм ставлеником в Ірпені і є Бондар – Вадима Литвина.

Вадим Литвин:

З літа 2005 року – голова Київської обласної організації НСНУ. Виходець з Дніпропетровщини, один з чільників Ліберальної партії України. Вже друге скликання його діяльність у ВР тісно пов'язана з паливо-енергетичним комплексом.

Мав відношення до НАК "Нафтогаз". У 1998 році потрапив у ВР за списком Компартії, потім перейшов у близьку до зятя Кучми Віктора Пінчука "Трудову Україну". 8 грудня 2004 року перейшов у фракцію "Наша Україна", став членом порошенківської "Солідарності".

Парламентські колеги відгукуються про Литвина "бізнесмен як бізнесмен". За неперевіреними даними наших джерел, одне з джерел доходів Литвина – скуповування акцій і взяття під контроль різноманітних підприємств з метою подальшого перепродажу. Свого часу Литвин нібито намагався таким чином взяти під свій контроль і банк "Правекс", але Леоніду Черновецькому вдалося відбити атаку.

Саме обласний штаб НСНУ, очолюваний Литвином, наніс перший брутальний удар у довгій Ірпеніаді, розповсюдивши через "5-ий канал" брехливу інформацію про "скасування результатів виборів міського голови Ірпеня на трьох дільницях".

А дії Литвина під час самої виборчої кампанії засудив навіть губернатор Київщини, ющенківець Євген Жовтяк, якого цитує УНІАН: "Найбільшим брудом відзначився Вадим Литвин і його команда, які, на нещастя для Київської області і обласної організації "Нашої України", керували виборчою кампанією".

Логічно припустити, що саме Литвин є найбільш зацікавленою фігурою в Ірпеніаді. Бачили, як він приїздив в Ірпінський міський суд і про щось довго бесідував з його головою, Людмилою Саранюк. Ірпінський міський суд став скандально відомим після того, як під час нічного чергування сторожа Павла Матюшка – батька Людмили Саранюк – згорів судовий архів. Особливо постраждали матеріали, які стосуються земельних питань і всиновлення дітей з місцевого інтернату.

Але про роль суддів і зацікавленість Литвина – у другій частині. А поки що побіжно згадаємо ще двох невдах-претендентів на крісло міського голови Ірпеня.

Фото з сайту maidan.org.ua
Володимир Скаржинський:

Старий міський голова, донедавна - член НДП, а потім Партії регіонів.

Типовий представник кучмістської "партії влади", який більш-менш вміло маніпулював попереднім складом міської ради.

Як управлінець він теж є продуктом епохи кучмізму: застарілі і розвалені комунальні мережі, розбитий асфальт, абияка підтримка підприємств у робочому стані, основне джерело доходів населення – робота в Києві і роздрібна торгівля в Ірпені.

Василь Бабицький:

Кандидат в мери Ірпеня від Конгресу українських націоналістів. За нашими даними, голова КУН Івченко (той, що голова "Нафтогазу") виділив на кампанію Бабицького кілька сотень котлів для нагрівання води. Акція перспективна, з огляду на те, що в Ірпені гарячого водопостачання немає вже десяток років. Але з котлів було встановлено тільки частину – близько 100 – через що Бабицький мав неприємну розмову з Івченком.

Постать представника націоналістичного крила нам цікава тільки тому, що юридичні команди Бабицького і Бондаря якийсь час працювали проти Мирослави разом – навіть їхні позовні заяви були написані, як під копірку.

Що ж стосується виборів до Ірпінської міськради, то там найбільше голосів – 22 з 35 місць – набрав БЮТ. Тимошенківці заявили, що не проти співпрацювати з новим мером, але поки що тримаються осторонь конфлікту.

Як виграти вибори за 2000 доларів і не стати мером через політиків і суддів

26 квітня на вибори міського голови Ірпеня прийшло 45724 виборців. Мирослава Свистович отримала 5862 голоси, Олег Бондар 5116 голосів, Володимир Скаржинський – 3113, Василь Бабицький – 2013.

Основна претензія Мирославиних опонентів для ЗМІ зводиться до того, що нормальну кампанію за 2000 доларів (стільки витратила Свистович на власні вибори) провести неможливо. Спробуємо розібратися з цим електоральним, хе-хе, феноменом.

Сім'я Свистовичів – опоненти влади здавна. Вони брали участь ще в Студентській революції на граніті в 90-ому році. Там і познайомились. Після народження першої дитини вони організували першу вдалу акцію в Ірпені, коли місцеву поліклініку хотіли перенести за місто. Їхній сімейний інтерес співпав з інтересом громади – поліклініка залишилася.

Так, Мирослава почала займатися регіональним захистом громадян одночасно з власним сімейним самозахистом. Почалося з акцій (варто згадати демонстрацію мам з дитячими візочками, після чого дитсадочок в Ірпені нарешті перестали закривати на літо), а закінчилося повноцінною роботою в комунальному секторі. Мирослава працювала в раді й облдержадміністрації, постійно захищаючи якісь інтереси. Вона допомогла сотням громадян, а народний телеграф поширив цю інформацію.

Мирослава показала себе як ефективний менеджер під час керування виборчими штабами "Нашої України" і Ющенка. Вона перемогла шалений опір ставленика Кучми, ректора Податкової академії Петра Мельника, провівши в депутати ющенківця Жовтяка. У 2002 році "НУ" в Ірпені отримала найкращий результат в області. Те ж саме з Ющенком у 2004.

Остання відома справа Свистович – виявлення і оприлюднення інформації про незаконне привласнення земельних наділів у смт. Буча, тих самих, які хотів отримати, зокрема, і співець Помаранчевої революції Святослав Вачарчук. Після втручання прокуратури місцевій громаді повернули 150 га землі.

Постійна робота і зворотній зв'язок з місцевою громадою, знання комунального господарства, законодавства, економіки та менеджерські завдатки – ось запорука перемоги Мирослави. 2000 доларів було витрачено переважно на листівки, щоб пояснити ірпенчанам, що прізвище всім відомої "Мирослави" – Свистович.

По регіональному списку НСНУ балотуються "колишні", в тому числі і члени Партії регіонів. Вище керівництво партії не контролює ситуацію

Свистович як лідеру виборчих симпатій керівництво НСНУ запропонувало висуватися на посаду мера від імені партії. Вона спробувала співпрацювати з "Нашою Україною", але зрештою відмовилася від цього і пішла на вибори сама. Її статтю на цю тему можна прочитати отут, ми ж коротко викладемо причини.

Від імені НСНУ депутатами від Ірпеня мали стати абсолютно "ліві" люди – бізнесмени, кучмістські чиновники й представники... Партії регіонів.

Троє з першої п'ятірки списку "НУ" до Ірпінської міськради прописалися в Ірпені безпосередньо перед виборами - бізнесмени Іван Грачов, Володимир Марченко та заступник голови міжрайонного Києво-Святошинського СБУ Іван Колобов.

Є там і корумповані чиновники з нинішньої міськради, які у 2004 році змушували ірпенчан голосувати за Януковича, є і член Партії регіонів, голова правління ЗАТ "Меліоратор" Василь Яцюк, який розселяв "гостей" з Донецька по Приірпінню у жовтні-листопаді 2004 року.

НСНУ прийняв до своїх лав і підтримав на виборах представників "колишніх" сільських чиновників. Йдеться про трьох діючих селищних голів: Бучанського селищного голову Анатолія Федорука (колишній член ПРУ, племінник згаданого в попередньому абзаці Яцюка), Ворзельського селищного голову Зінаїду Сотнікову (колишній член ПРУ) та Коцюбинського селищного голову Василя Пікулика.

Список з цими людьми спустили "згори" від обласного штабу, яким керує Вадим Литвин. "Список не обговорюється", - сказали "згори".

Намагання Мирослави вплинути на ситуацію через представників Політичної ради НСНУ, в тому числі і голову Політради, успіхом не увінчалися.

Керівники вищої (!!!) ланки партії не змогли вплинути на свого підлеглого. І до цієї теми ми ще повернемось. Через кілька годин, коли закінчиться чергове судове засідання.

У другій частині матеріалу ми, до речі, поговоримо і про роль суддів.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді