"Неєвропейський" імперативний мандат працює на європейську перспективу

Хоча й дуже рідко погоджуюсь з точкою зору Юлії Тимошенко, все ж хочу підтримати її позицію в питанні щодо імперативного мандату.

Розумію, що Юлія Володимирівна насамперед хотіла б позбавитися від перешкод по формуванню "помаранчевого Кабміну" з нею на чолі.

Я ж думаю, що за нинішньої ситуації уряд Партії регіонів та НСНУ був би економічно більш ефективним. Так що мотиви, якими керується Тимошенко, мені не близькі, але справа зовсім не в цьому.

Не можна питання тактики ставити вище за питання стратегії. Сьогодні вже не так суттєво, хто завтра буде прем'єр-міністром. Набагато важливіше забезпечити поступовий перехід від президентської моделі державного управління до парламентсько-президентської.

Ця система працюватиме не рік, не п'ять, а набагато довше. Задля її успішної реалізації нам зараз і потрібен достатньо жорсткий варіант правових норм, які стосуються імперативного мандату.

До речі, якби свого часу Юлія Володимирівна серйозніше поставилася до обговорення конституційної реформи, а не відкидала її від порогу, зараз би не довелося зіткнутися з багатьма непотрібними країні проблемами. Але це між іншим.

Головне: не можна допустити, щоб, так зване, "м'яке тлумачення" імперативності депутатського мандату могло зірвати весь хід політичної реформи.

Адже таке тлумачення, по суті, дозволить окремим депутатам, отримавши мандат за рахунок голосів, відданих за ту чи іншу партію і, не в останню чергу за її лідера, голосувати так, як це вигідно політичним опонентам цієї партії.

І тоді, не приведи Боже, можуть повернутися зловісні часи ще недавнього минулого, коли звичними були випадки вербування депутатів чужих фракцій за допомогою не надто законних методів.

На користь м'якого тлумачення конституційної норми висловлюються і багато хто з депутатів Партії регіонів, та й дехто з НСНУ. Не бійтесь, мовляв, депутати БЮТ і "Нашої України" голосувати проти "коаліції трьох" – вам за це нічого не буде. В крайньому випадку будете вважатися позафракційними депутатами. Мандати ви збережете, за будь-яких обставин.

Очевидно, хтось пригадує часи, коли формувався уряд Януковича, і сподівається сьогодні повторити досвід минулого. Але часи вже інші, і з цих планів, думаю, нічого не вийде. Та й не потрібно Партії регіонів рватися в уряд за будь-яку ціну.

Задля зміцнення свого авторитету їй зовсім би не завадило перебування в опозиції, де можна створити "тіньовий уряд" з досить широкими повноваженнями, які мають бути прописані в законі про права опозиційних фракцій.

Такий закон, безумовно, необхідний Україні. Прихильники "м'якого тлумачення" вважають, що позбавити депутата його повноважень можна лише у випадку його добровільного виходу з фракції.

На мій погляд, це вільне трактування розуміння слова "вихід" в даному контексті. Оскільки мотиви виходу (добровільного чи примусового) спеціально не обговорюються, може йтися лише про сам факт виходу, тобто про те, що депутат в якийсь момент опинився поза фракцією.

По суті, прихильники "м'якого тлумачення", говорячи про можливий позафракційний статус депутатів-єретиків, самі того не бажаючи, якраз саме це й підкреслюють.

Адже позафракційним може бути лише той депутат, який уже вийшов за межі фракції, тобто de facto її залишив, іншими словами з неї вибув. Справа не лише в букві, але й в дусі закону.

Положення щодо імперативного мандату для того й було внесене в Конституцію, аби дисциплінувати депутатів партійних фракцій. Якщо ж депутат, який прийшов в парламент за списком партії регулярно голосує не так, як більшість партійної фракції, він стовідсотково може бути з неї виключеним.

Але яка користь від цього виключення, якщо депутат збереже свій мандат і право представляти у ВР уже не партію, а...самого себе. Хоча, підкреслимо, за його персональну позицію виборці зовсім не голосували. Очевидно, сам принцип імперативного мандату заслуговує на серйозну критику.

Переконаний, його можна використовувати лише в якості тимчасового запобіжника – до тих пір, поки наші депутати не навчаться дорожити своїм іміджем, поки зміна депутатської позиції в залежності від кон'юнктури не стане виключенням. Сьогодні це, на жаль, не так.

Якщо норма щодо імперативного мандату фактично ігноруватиметься, в Україні будуть збережені традиції формування парламентської більшості за допомогою зовнішнього тиску на окремих депутатів, і тоді багатопартійність по-європейському у нас просто не відбудеться.

Парадоксально, але в реаліях сьогоднішньої України очевидно неєвропейський принцип імперативного мандату повинен допомогти нам створити європейську систему управління державою та позбавить нас від традицій авторитарного минулого.

Зовсім не обов'язково тлумачити цю норму дуже жорстко. Гадаю, депутат має право час від часу демонструвати самостійність, голосуючи не так, як вся фракція. Але не з питань, які вважаються програмними, принциповими для загальної партійної лінії. Вирішувати, які це питання, повинен партійний з'їзд.

Лише з'їзд, на мій погляд, повинен визначати і долю "депутата-"відщепенця". Але, якщо партійний з'їзд все ж вирішить виключити його з партійної фракції, депутат повинен бути позбавлений свого мандату.

Ще добре, якби відповідна поправка була внесена в закон про партії – у зв'язку з особливою роллю, яку вони покликані зараз відігравати в долі країни.

Що ще можна зробити, аби назавжди позбавитися перевербування депутатів?

Припускаю, що Тимошенко вдасться провести в парламент особливий закон про імперативний мандат, але впевненості в цьому немає. Тому бажано якомога скоріше винести це питання на розгляд Конституційного Суду.

Не впевнений, що цей суд ухвалить коректне рішення (приклади з минулого змушують мене в цьому сумніватися), але ще до його винесення депутати, не знаючи, чим це все закінчиться, будуть обережними і навряд чи ризикнуть клювати на наживку, яку їм підкидатимуть.