Посередник між парламентом і президентом: РНБОУ в пошуках нового хазяїна

11 переглядів
Артем Біденко, для УП
Вівторок, 30 травня 2006, 16:25

Політична реформа з потугами і криками перетворилася з таємної мрії другого президента України на нову реальність. А отже, вітчизняна "еліта" зіштовхнулася з необхідністю шукати нові важелі впливу на ситуацію та досягнення своїх цілей.

Зміна системи координат – передача влади від президента до парламентської більшості та уряду – серйозно послабила позиції президента в плані активного впливу на дії політичних сил у парламенті й роботу органів виконавчої влади.

Водночас правляча коаліція на чолі з прем'єром не може бути впевненою, що силові міністри, призначені верховним головнокомандуючим, будуть послідовними в реалізації політики уряду.

У такій ситуації нового значення набуває Рада національної безпеки і оборони України – конституційного органу, якого жодною мірою не торкнулася політична реформа.

Саме РНБО може стати тим важелем стабілізації і знаходження балансу політичної системи, якого сьогодні шукають політики. А може і не стати...

Первісно визначена роль РНБОУ як органу координування різних структур має суттєве значення для України. Такий конституційний орган, по суті, легітимізує на найвищому рівні усі консенсуси, що будуть досягатися між президентом і прем'єром. І це тільки одна з можливих корисних функцій Ради.

Так, органи, чия компетенція збігається або подібна до повноважень Ради національної безпеки і оборони України, у багатьох країнах виступають як найважливіші учасники політичного процесу.

Вони беруть участь не тільки у виробленні пропозицій для глави держави (уряду), але й можуть бути самостійним ініціатором політичних рішень і навіть керувати країною у період кризи - подібні повноваження має, наприклад, Бюро національної безпеки у Польщі.

Втім, в основному, роль подібних інституцій у країнах західної демократії полягає,

по-перше, в аналізі ситуацій та рішень, винесенні пропозицій на обговорення,

а по-друге, в колегіальному ухваленні рішень чи, щонайменше, у наданні президенту чи прем'єр-міністру декількох точок зору, які є важливим підґрунтям для його власного рішення.

Роль ради національної безпеки може різнитися в одній і тій самій державі в залежності від особистості і позицій президента.

Так, у США в різний час рада національної безпеки відігравала різні ролі:

а) при сильному президентові – просто закріплювала його рішення "колегіальним рішенням";

б) за наявності рівнозначних груп впливу, кожна з яких мала вплив на президента, рада проводила колегіальні дебати, під час яких ухвалювалося рішення.

НАЙКРАЩІ СТАТТІ

Це грало роль і тоді, коли президент не знав, що робити – наприклад, у випадку Карибської кризи 1963 року за президента Кеннеді;

в) відігравала роль самостійного політичного органа, який впливав на президента – так було у випадку "Іран-Контрас" за президента Рейгана.

А в Росії, наприклад, Рада нацбезпеки спочатку була серйозним консультативним органом при Кокошині. Через певний час її секретарем на півроку став такий собі Володимир Путін, а тепер цей орган має чисто номінальний характер. Прогрес очевидний.

По суті, рада нацбезпеки – це гнучкий і зручний орган, який існує для оптимізації та направлення комунікативних потоків, що стосуються діяльності голови держави, і які різняться в залежності від багатьох обставин.

В Україні під час другого президентського терміну Леоніда Кучми цей орган втратив своє значення, ставши лише інструментом публічного затвердження рішень президента, та й то у дуже рідкісних випадках.

Не набула Рада нового значення і в нових умовах після помаранчевої революції – хоча багато експертів і прогнозували протилежне.

Сьогодні ж, в умовах пошуку механізмів політичного консенсусу і взаємодії у трикутнику президент – парламент – уряд, конституційні зміни дають черговий шанс для відродження інституту РНБОУ.

Для цього є декілька підстав:

- президент був і залишається верховним головнокомандуючим, людиною, яка має право оголошення війни, а у випадку своєї близькості до армії – і до силових методів ведення політики;

- президент призначає силових міністрів, які за посадою входять до РНБОУ;

- водночас прем'єр за посадою також входить до РНБОУ, отже, представляє в цьому органі думку парламентської більшості;

- нарешті сама РНБОУ по законодавству відіграє роль з'єднувальної ланки між урядовими бюрократами, військовими і правоохоронцями з одного боку, та главою держави і політичними колами загалом – з іншого.

Звичайно, за умови, коли президент і прем'єр-міністр є представниками однієї коаліції і не конкурують, роль РНБОУ зводиться до чисто консультативного органу і залежить від особистості її керівника, тобто діє за схемою, яка працює в США.

Однак, якщо виникає ситуація подібна до тієї, що склалася внаслідок парламентських виборів 2006 року, і прогнозований конфлікт між парламентом, президентом і прем'єром вимагає постійної координації дій, Рада стає майданчиком для переговорів. І може виконувати цю роль досить ефективно – в силу низки причин.

По-перше, РНБОУ – це вже існуючий механізм, закріплений в Конституції, який, працюючи півтора десятка років, має відповідні аналітичні і практичні напрацювання. Просто нелогічно і витратно створювати додаткові механізми консенсусу, якщо вже існує один, який має найвищу легітимну владу.

По-друге, апарат РНБОУ може діяти на користь обох посадових осіб: прем'єра як керівника уряду і президента, який, хоча і втратив частину повноважень, залишається головою РНБОУ, підписує її рішення, а отже, може суттєво впливати на всі питання, що стосуються безпеки.

Отже, аналітики, експерти і цілі інституції можуть надавати незалежну і повну інформацію для обох керівників держави, створюючи таким чином єдину платформу для порозуміння.

Однак для досягнення подібного ідеального стану речей необхідно забезпечити низку важливих заходів. РНБОУ може стати переговорною ареною в період, коли головні посади посідають опоненти, або координуючим органом в період, коли править одна сила. Але для цього парламенту необхідно затвердити серйозні зміни до законодавства.

Звичайно, пріоритетними є закони, що регулюють діяльність самого законодавчого органу, а також закон "Про Кабінет Міністрів". Однак варто наголосити і на новій редакції Стратегії національної безпеки України, яка могла б визначити основні загрози для політичного ладу країни, звузила б коло питань для РНБОУ, та визначила б процедуру проходження рішень РНБОУ.

Надзвичайно важливим є введення інституту парламентських слухань та опосередкованого парламентського контролю за діями РНБОУ – через спеціальні комісії, що дозволило б тримати апарат Ради та її керівництво в межах законодавства України.

Нарешті серйозну вагу має людина, яка посідатиме посаду секретаря Ради. Призначення професійного політика в умовах конфлікту неминуче призведе до загострення ситуації навколо повноважень Ради і схиляння її на бік одного з опонентів.

Тому в ситуації, подібній до нинішньої, важливо поставити на чолі апарату Ради технократа, науковця, який би опікувався процедурними та технічними питаннями і орієнтував би РНБОУ на досягнення конкретних цілей в рамках стратегії національної безпеки, а не в рамках кадрової політики президента чи прем'єра.

Призначення Володимира Горбуліна в.о. секретаря РНБОУ, очевидно, є спробою призначити такого собі аполітичного українського Генрі Кісінжера, який міг би повністю використовувати можливості Ради. Менеджерський талант та організаційні можливості Горбуліна підкріплюють правильність такого рішення.

З іншого боку, напівлегальна та непотрібна приставка "в.о.", а також джерела з адміністрації президента стверджують, що за умови агресивної поведінки прем'єра Тимошенко секретарем РНБОУ може стати хтось інший – політик з іміджем вовка, який би вправно грав роль наступника Ющенка. Паралелі з Росією очевидні, хоча й чисто теоретичні.

Тому тільки після вирішення цих питань - кадрового і законодавчого - РНБОУ зможе стати справжнім посередником між парламентом і президентом, який вестиме всі політичні сили до правильних або, як мінімум, мінімально конфліктних рішень.

Артем Біденко, аспірант Національного інституту стратегічних досліджень



powered by lun.ua
На межі катастрофи. П'ять найбільших екологічних проблем України
Ринок електроенергії: як бізнес оцінює головну енергетичну реформу країни
Що не так з повітрям у Києві. Пояснює екоактивістка
Що і як читають у Японії, Туреччині, Фінляндії, Бразилії та Польщі. Чому нам варто у них повчитися
Усі публікації