Про безвідповідальність у політиці

Чергове перенесення дати створення широко анонсованої помаранчевої коаліції, оголошене на засіданні Верховної Ради 7 червня, нічого, крім глибокого розчарування, не викликало.

Ризикну припустити, що це – не лише мої емоції. Такі ж почуття переживають мільйони українських громадян, що голосували на останніх парламентських виборах за "Нашу Україну", Блок Юлії Тимошенко та Соціалістичну партію України.

Адже, віддаючи свої голоси за ці політичні сили, виборці хотіли насамперед бачити відновлену єдність Майдану, а також те, що Ідеали Майдану, про які так модного сьогодні говорити, і якими так часто клянуться наші достойники, нарешті будуть втілені.

Натомість їм пропонують банальні базарні торги – адже тепер суперечка йде не довкола принципових та ідейних питань, а довкола банальних посад.

Третій місяць суспільство продовжує бути заручником безплідних, напівтаємних переговорів трьох помаранчевих парламентських сил. По суті, всі ми стаємо свідками їх нездатності домовитися, сформувати, нарешті, владу в державі, поставити національні інтереси вище за свої корпоративні і особисті амбіції.

Колишні побратими по Майдану, що клялися один одному у взаємній підтримці і спільних, злагоджених діях в ім'я якихось вищих ідеалів, по суті, перетворюються на дестабілізуючий фактор вітчизняної політики.

Невже революція закінчилася? Невже просто настає час відвертого, неприхованого розподілу між переможцями трофеїв? Не хочеться у це вірити.

Але як по-іншому можна назвати ситуацію, коли ніхто не задумується над тим, що в Україні фактично відбувається інституційний параліч? Верховна Рада наразі недієздатна, оскільки не має керівних структур, парламентської більшості та не може бути повноцінним інститутом влади.

Кабінету міністрів де-факто не існує – є виконуючі обов'язки міністрів та виконуючий обов'язки прем'єр-міністра. Рада національної безпеки та оборони України також має на чолі виконуючого обов’язки.

Це все – на фоні економічної кризи, примара якої насувається як наслідок газових домовленостей з Росією. Це все – на фоні штучної ескалації мовного питання. Це все – на фоні суперечок довкола НАТО, нав'язаних нашим політикам північно-східними політтехнологами.

Відсутність коаліції означає на практиці параліч законодавчої і – відповідно – виконавчої влади в країні. Це небезпечна гра, яка може призвести до втрати контролю над ситуацією в державі, хаосу, дезінтеграції України. Неспроможність політичних еліт досягти компромісу веде до розпаду управлінської вертикалі, втрати керованості регіонами.

До чого може призвести така ситуація? Здається, наші політики, що пробують іменуватися "помаранчевими" (хоча насправді значною мірою вже рядяться у інші кольори – біло-червоні, малинові, а частина плавно переходить із помаранчевого у зелено-доларовий, прозоро-газовий чи шоколадно-карамельний), проявляють неприпустиму короткозорість.

По-перше, на фоні цієї безпорадності відмобілізована фракція Партії регіонів може реально взяти владу в парламенті (не виключено, що домовившись з кимось із помаранчевих) і сформувати свій уряд.

Для цього є як передумови, так і реальні механізми, які ПР може будь-якої миті задіяти, виступивши у ролі "матроса Желєзнякова" ("Караул устал!"). І тоді ми отримаємо реваншистську більшість і контрреволюційний уряд.

До речі: ніхто не б'є на сполох, що останнім часом рейтинг Партії регіонів не просто помітно, а просто таки шалено росте.

До речі, виключно через лицемірну поведінку помаранчевих опонентів.

По-друге, серед населення на фоні безпардонних торгів колишніх кумирів Майдану може поступово розвиватися ностальгія за старим режимом. "Нема на них німця!", "Раніше був порядок!", - ось гасла, які доводиться подеколи чути у людській юрбі.

Це – на адресу тих помаранчевих політиків, які, мов дітлахи у пісочниці, пересварилися через владу, яку мислять як дорогу іграшку або як символ наближення до "справжності", "дорослості". І коли завтра почнеться рух за повернення Кучми і кучмізму – буде пізно ставити риторичне запитання: "А за що боролися?"

По-третє, негараздами в Україні обов'язково скористається (і вже активно користається) Росія. Погрози підвищити ціну на газ – це лише ягідки. Зараз Російська Федерація перегруповує свої ресурси на українському напрямку, аби найближчим часом розпочати масовану інформаційну атаку проти України.

Окрім того, Кремль навряд чи втримається від спокуси зіграти за старовинним і ефективним принципом – "поділяй і владарюй" - в тому числі ділячи й помаранчеву команду та активно перетворюючи окремих помаранчевих політиків на п'яту колону своєї політики – реальну п'яту колону!

По-четверте, ситуація, що спостерігається нині, веде до кризи нинішньої партійної системи і призведе до появи нових політичних рухів, партій, громадських організацій – на абсолютно нових засадах.

Коаліціанти демонструють українським громадянам, як не треба робити політику, і відверто виштовхують себе на маргінес суспільного та політичного життя. На жаль, новим політикам, що прийдуть, скоріш за все, наприкінці літа, на початку осені буде важко відмити та наповнити реальним змістом максимально дискредитований коаліціантами помаранчевий колір.

Помаранчеві сили 26 березня 2006 року вдруге отримали шанс на формування ефективної влади. Перший шанс, здобутий у грудні 2004 року, закінчився скандалом. Виборці все зрозуміли, пробачили і дали можливість виправити помилку.

Натомість помаранчеві сили роблять нові помилки і не соромляться цього. Складається враження, що вони вирішили віддалитися від Майдану: межа, що існувала півтора роки тому між Майданом і Трибуною, поглиблюється і перетворюється на прірву.

Політичний процес, який майданні оратори обіцяли зробити прозорим, чесним і благородним, перетворюється на торг, влада – на предмет купівлі-продажу…

…І як тут не згадати євангельську притчу про Месію, який вигнав купців і міняйл із Храму – адже Храм не місце для торгів… Парламент – це Храм, де відбувається священнодійство, в результаті якого народжується Закон. Чи місце у ньому міняйлам?

Деструктивний сценарій розвитку подій в Україні потрібно зупинити. "Наша Україна", БЮТ і СПУ мають проявити відповідальність перед виборцями та державою і якнайшвидше сформувати в Україні дієву центральну владу.

Тарас Стецьків, народний депутат І – ІV скликань