Фашистський друг Вітренко

Вівторок, 26 вересня 2006, 19:40

Ім'я Наталії Вітренко, яку тепер згадують все більше у зв’язку з шоу-програмами, знову стало актуальним. Згадати про лідерку ПСПУ змусив сумнозвісно відомий Макс Курочкін, який перебуває у всеукраїнському розшуку.

Через півроку скандальний бізнесмен вирішив зізнатися, що таки фінансував блок Вітренко на виборах до парламенту.

Ажіотаж від інтерв’ю збігся в часі з нападом на офіс ПСПУ, який стався 25 вересня. Тоді троє молодиків побили партійних активістів та зламали оргтехніку.

Усе це дозволило пані Вітренко знову постати перед пресою у вівторок та заявити про підготовку політичного теракту проти неї.

При цьому вона поклала вину за те, що з нею трапилось, на владу і нагадала, що протягом останніх тижнів виступала з критикою проти прем’єра Януковича.

Цікаво, що того ж дня Курочкін спростував свої слова про фінансування Вітренко, зіславшись на те, що ЗМІ перекрутили його слова, про те, що він підтримує політичну платформу Вітренко.

Ця стаття пана Умланада збіглася у часі з цим скандалом і не має жодного стосунку до останніх подій. Скоріше – до світогляду пані Вітренко.

***

Дивний союз між українським "прогресивним соціалізмом" і російським "неоєвразійством"

На виборах до Верховної Ради у березні 2006 р. блок "Народна опозиція" під керівництвом лідера Прогресивної соціалістичної партії України – доктора економічних наук Наталії Михайлівни Вітренко, одержав 2,93% голосів, тобто впритул підійшов до трипроцентного бар'єру, подолання якого є необхідним для проходження до парламенту.

Вітренко є головним представником радикального антизахідництва в Україні і відома своїми частими випадами проти провідних українських політиків, яких вона не вагається називати "фашистами".

Обидві ці обставини іронічні, оскільки Вітренко підтримує тісні зв'язки з одним із головних російських пропагандистів найгіршого, мабуть, винаходу Західної Європи – фашизму.

Вітренко, разом із Дмитром Корчинським, який був лідером УНА-УНСО, а тепер партії "Братство", у 2004 році увійшла до складу "Вищої Ради" т.зв. Міжнародного "Євразійського Руху" (МЄР).

Імена Вітренко й Корчинського і на даний момент значаться в списках членів керівного органу цього угруповання.

У 2005 році було оголошено, що Вітренко і Корчинський збираються також увійти до "Вищої Ради" Євразійського Союзу Молоді (ЄСМ), тобто молодіжної секції Міжнародного "Євразійського Руху".

ЕСМ порівнює себе з "опричниною" Івана Грозного і має активний філіал в Україні.

У лютому 2005 р. політичний оглядач органу ПСПУ, газети "Досвiтнi огнi" Віктор Сіленко і "Верховний Комісар" молодіжного об'єднання "Молода гвардія ПСПУ" Андрій Сілюн взяли участь в установчому з'їзді Євразійського Союзу Молоді в Олександрівській слободі, що була резиденцією Івана Грозного (Досвiтнi огнi. 2005. № 8).

У червні 2006 року Леонід Савін від ЄСМ в Україні та Андрій Сілюн від "Молодої гвардії ПСПУ" підписали договір про створення спільного Молодіжного АнтиНАТОвського Фронту.

Обидві організації, МЄР і ЄСМ, засновані 44-річним доктором політичних наук Олександром Гельєвичем Дугіним і цілком присвячені його езотеричним ідеям, викладеним у десятках книг і сотнях статей, опублікованих, в основному, у його власному видавництві "Арктогея" (Північна Країна).

Дугін здобув популярність у Росії за останні роки як "філософ", "метафізик" і політичний коментатор.

Він усе частіше виступає в російських ЗМІ, але, поки що, не набув широкої популярності в Україні. В Росії він виступає як фанатичний ворог США і творець нової антизахідної ідеології під назвою "неоєвразійство". Дугін також періодично називає себе:

- з посиланням на німецького націоналіста Ернста Нікіша – "націонал-більшовиком",

- цитуючи європейських і американських теоретиків Челлена, Мехена, Рацеля, Макіндера, Хаусхофера і т.д. – "геополітиком",

- захоплюючись рядом німецьких міжвоєнних авторів - Шпенглер, Меллер ван ден Брук, Юнгер, Шмітт – "консервативним революціонером",

- відтворюючи фантазії фризького оккультиста Германа Вирта – "аріософом",

- захоплюючись ідеями француза Рене Генона та італійця Юліюса Еволи – "традиціоналістом",

- навчаючись у парижанина Алена де Бенуа і бельгійця Роберта Стойкерса – "новим правим" і так далі.

Як бачимо з цього переліку, головними джерелами світогляду Дугіна є не класичне російське євразійство, слов'янофільство або "почвенничество", а різні неслов'янські учіння.

Його ідеологія більшою мірою є варіацією ідей, які виникли в основному у між- та післявоєнній Середній та Західній Європі.

У той час, як Дугін в останні роки представляє себе як старовіра, його основні концепції виходять не з православного світу, а, скоріше, з католицьких або протестантських країн, хоча іноді й пов'язані з язичництвом, буддизмом або індуїзмом.

Те, що Вітренко ввійшла до правлячого органу організації, в основному інспірованої неслов'янськими і, найчастіше, західними ідеологіями, повинно змусити задуматися українських антизахідників.

Більш того, Дугін, незважаючи на незвичайне для русофіла походження своєї ідеології, знаходиться зараз у компанії високопоставлених російських політичних фігур, таких як Міністр культури РФ Олександр Соколов, віце-спікер Ради Федерації Олександр Торшин або радник президента РФ Асламбек Аслаханов, які, як Вітренко, Корчинський та інші пострадянські політичні діячі, увійшли до складу "Вищої Ради" МЄР.

Ще більш інтригуючим цей факт виглядає у світлі того, що в минулому Дугін робив безліч заяв про світову історію, які, як мінімум, можна назвати неординарними.

Зокрема, Дугін дав своєрідну оцінку європейському фашизму.

Наслідуючи своїх кумирів Юнгера, Нікіша або Еволу, Дугін жорстко критикував німецький нацизм та італійський фашизм, наприклад, у своїй статті "Фашизм – червоний і безмежний", яка є одним із розділів електронної версії його фундаментальної книги "Тамплієри Пролетаріату".

Однак засуджував Дугін, як і Нікіш або Евола, фашистські режими і партії міжвоєнної Європи за те, що вони були занадто помірковані, занадто непослідовні, занадто м'які й не по-справжньому революційні.

Фашизм, на думку Дугіна, в принципі – відмінна ідея. Але, на жаль, з погляду Дугіна, він ніколи не був послідовно втілений. Після розпаду Радянського Союзу все повинно бути по-іншому.

У Росії, нарешті, повинен з'явиться справжній "фашиський фашизм". Так Дугін, принаймні, мріяв у 1997 році – можливо, не безпідставно.

У своїх попередніх працях, опублікованих на початку 90-х, Дугін уже детально виклав, чому саме він вважає фашизм гарною ідеєю, РС – організацією з позитивними характеристиками, розрив альянсу між Гітлером та Сталіним 1939 року – невдалим результатом і т.д.

(Дивися, наприклад, його збірки статей "Конспірологія" 1992 року або "Консервативна революція" 1994 року.

Те, що Вітренко вживає терміни "нацист" або "фашист" з винятково негативною коннотацією, можна тільки одобрити.

У той же час, доктор Вітренко, перед тим, як щедро використовувати такі поняття для характеристики своїх політичних опонентів, могла би поцікавитися тим, чи не підпадають під ці категорії її політичні соратники.

Вступивши до лав "Вищої Ради" дугінского МЄР, лідер ПСПУ відкрито визнала свою близькість до людини, яка не соромилася неодноразово і недвозначно висловлювати своє тяжіння до базових ідей фашизму й, іноді, глибоку симпатію до ряду європейських політичних фігур 20-ого століття, котрі в тій чи іншій формі брали участь в ідеологічному формуванні гітлерівського руху або ж, із цілком ідейних міркувань, тимчасово служили Третьому Рейху - Е. Юнгер, К. Шмітт, К. Хаусхофер, Г. Вірт, Ж. Тіріар та ін.

Нарешті, ще одна нота відносно до політичного зв'язку Дугіна йі Вітренко, яку не можна не згадати, з огляду на те, що Вітренко, особливо останнім часом, не втомлюється привселюдно стверджувати, що вона - патріотка України і виступає за її суверенітет і територіальну цілісність.

Дугін відомий не тільки своєю прихильністю до західних радикальних антидемократичних ідей. Він також відомий своїми висловленнями про майбутнє України, не менш екстравагантними, ніж його висловлення щодо фашизму.

Мабуть, найвпливовішою книгою Дугіна є 900-сторінковий том "Основи геополітики", яка у низці ВНЗ РФ, а особливо у військових академіях, використовується як підручник, і яка набула популярності навіть за межами Росії.

У 4-ому виданні цього твору (2000), Дугін, наприклад, пише: "Суверенітет України являє собою настільки негативне для російської геополітики явище, що, в принципі, легко може спровокувати збройний конфлікт."

"Україна як держава не має ніякого геополітичного змісту. У неї немає ні особливого культурного послання універсального значення, ні географічної унікальності, ні етнічної винятковості. Історичний зміст України відбитий у самій її назві – "Україна", тобто "окраїна", "прикордонні території".

У цій та інших книгах Дугіна можна знайти безліч подібних тверджень про "Малоросію" та "Окраїну". Що ж має статися із цими незрозумілими землями?

В "Основах геополітики" на рахунок південної частини України (і північної частини Грузії) Дугін, зокрема, відзначає: "Абсолютним імперативом російської геополітики на чорноморському узбережжі є тотальний і нічим не обмежений контроль Москви на всьому його просторі– від українських до абхазьких територій."

Останнім часом Дугін став відкрито пропонувати "розмежування" України. (Дмитро Данілов. Розділ України "по-євразійськи",18липня 2006 року; Федеральна Мережна Ставка ЄСМ. Референдум із розмежування: євразійський спосіб вирішения патової ситуації в Україні, 17 липня 2006 року).

Беручи до уваги наведені вище та подібні зауваження, стає дивним, що Дугін зміг знайти підтримку серед провідних представників уряду, парламенту, масс-медіа та цивільного суспільства Росії – країни, що визначає себе, ще в більшій мірі, ніж Україна, переможницею фашизму, пишається своїми антифашиськими традиціями і стверджує про братерські почуття до України.

Ще більш дивним є те, що, за допомогою офіційних зв'язків Вітренко з МЄР і обранням сотень депутатів "Народної опозиції", ПСПУ та її "Молодої гвардії" до обласних, міських та сільських рад, рух під керівництвом відвертого супротивника української суверенності та курйозного апологета фашизму, набув непрямого представництва в багатьох регіональних і місцевих парламентах України.

Нещодавно почате Партією регіонів, у зв'язку з її поверненням в уряд, просування на більш прозахідні позиції не тільки відкриває нові шанси для зближення України з Європою.

Останні кроки Януковича у бік ідеологічного центру, дотримуючись законів електорального поводження, також розширюють політичний простір на кінцях партійного спектру, тобто відітнуть "лівий фланг" політичного "фронту" і нададуть радикальним силам нове поле активності.

При збереженні трипроцентного бар'єру, найімовірнішим та істотним наслідком політичного зрушення в Україні на наступних парламентських виборах може стати входження блоку "Народної опозиції" до законодавчого органу.

Тоді депутат доктор Вітренко могла б офіційно запросити свого друга доктора Дугіна до Києва, щоб той із трибуни Верховної Ради прочитав народу України лекцію про те, чому українська держава – це погана, а фашистська держава – гарна ідея.

Андреас Умланд, магістр політичних і кандидат історичних наук, працював у Стенфордському, Гарвардському, Уральському та Оксфордському університетах, Уральській юридичнй та Києво-Могилянській академіях; із 2005 року лектор Німецької служби академічних обмінів при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді