Таємничий Гайдук. Частина друга
Продовження із серії "Політичний портрет". Початок читайте тут: Таємничий Гайдук
...В уряді Ющенко Гайдукові фактично була відведена роль "сірого кардинала" при двох міністрах палива й енергетики – Сергієві Тулубові й Сергієві Єрмілову, котрий прийшов цому на зміну.
Тулуб, що дуже залежав не стільки від своїх коллег-дончан, скільки від бізнес-середовища СДПУ (о), в травні 2000 року змушений був піти у відставку: у нього частішими стали конфлікти з віце-прем'єром Юлією Тимошенко.
Тимошенко почала війну з силами, що контролюють енергетичний ринок. У відставку змушені були піти спершу керівник "Нафтогазу України" Ігор Бакай, потім – його спадкоємець Ігор Діденко.
Наступною "битою" фігурою став Сергій Тулуб. Відхід Тулуба збігся з упровадженням нових правил гри на ринку електроенергетики.
Віталій Гайдук і надалі залишався на посаді першого заступника міністра палива й енергетики – йому вдалося відстояти цю посаду в кулуарній боротьбі з керівником "Нафтогазу" Вадимом Копиловим.
Гайдук був прихильником скасування взаємозаліків у паливно-енергетичному комплексі й виступав за створення Державного підприємства "Енергоринок" з окремою філією в Донецькій області. Створене підприємство стало спадкоємцем активів і боргових зобов'язань НЕК "Укренерго", і розпорядником системи розрахунків і засобів оптового ринку електроенергії.
"Інвестгазета" писала: "Оскільки відносини між прем'єром і міністром енергетики Сергієм Єрміловим не складалися, саме Віталій Гайдук очолював багато комісій з питань ПЕК і працював у складі урядових делегацій, у тому числі і з питань проведення вугільних аукціонів і введення зовнішнього керування тими обленерго, що мають заборгованості перед ДП "Енергоринок". Він виступав за постачання газу на теплові електростанції безпосередньо НАК "Нафтогаз України", а не МЕК "Ітера", оскільки остання постійно шантажувала уряд скороченням постачань і погрожувала підняти ціну на газ до $ 48 за 1 тис. куб. м, тоді як НАК готовий був поставляти по $38 за 1 тис. куб. м. Він дозволив значно збільшити надходження коштів від електророзподільних компаній на рахунки ДП "Енергоринок".
На початку 2001 року Гайдук виступив з ідеєю паралельної роботи й наступного об'єднання енергосистем України й Росії.
У січні 2001 року у відставку йде віце-прем'єр Юлія Тимошенко. Віталій Гайдук намагається – і небезуспішно – налагодити стосунки з призначеним на посаду паливно-енергетичного віце-прем'єра Олегом Дубіною. Тим більше, що Дубіна був новачком у галузі – більшу частину життя він проробив у металургійній промисловості.
А трохи пізніше – в березні – загострюються відносини між Сергієм Єрміловим і Віктором Ющенко.
Прем'єр-міністр без особливих на те причин відправляє Єрмілова у відставку. Новим міністром палива й енергетики стає Станіслав Сташевський – колишній перший заступник київського міського голови Олександра Омельченка.
У той же період розпочався конфлікт Ющенко з "донецькою командою". У березні 2001 року губернатор Донецької області Віктор Янукович покритикував позицію прем'єра Віктора Ющенко й заявив про претензії на деякі ключові фігури в уряді.
"Холодна війна" між Януковичем і Ющенко, а також новий стиль керівництва, котрий демонстрував Сташевський, призвели до того, що 6 березня Гайдук був змушений залишити свою посаду.
Він мотивував своє рішення тим, що для ефективного рішення проблем галузі необхідно повне взаємопорозуміння між міністром і його першим замом, для досягнення якого потрібно час, а "його в енергетики зараз нема".
У той же час Гайдук зазначив, що його рішення не носить характеру протесту, а пов'язане з різним баченням ним і міністром палива й енергетики Станіславом Сташевским функцій першого замміністра.
"Моя роль полягала в рішенні загальногалузевих проблем, і я не зможу ефективно виконувати функції так, як їх бачить міністр", – зазначив В.Гайдук.
Тоді ж ім'я Гайдука стало все частіше з'являтися в зв'язку з діяльністю Партії регіонів, основу якої складали вихідці з Донецької області. У липні 2001 року він фігурував як перший заступник голови центрального апарату Партії регіонів.
Фактично Гайдук вирішив згорнути на час політичну активність і піти в тінь. Але реально він продовжував підтримувати кілька проектів – в основному дослідницького й соціологічного характеру – у Києві, а також проводив роботу з розвитку бізнесу.
Він продовжував лобіювати інтереси донецького регіону й створював умови для прориву "донецьких" у Києві.
Помітним був вплив Віталія Гайдука на віце-прем'єра з ПЕК Олега Дубіну. Влітку 2001 року в Києві говорили, що Дубіна не робить ані кроку без консультацій із Гайдуком.
Відставка Станіслава Сташевського з посади Міністра палива й енергетики і призначення на цю посаду Віталія Гайдука ні для кого не стали несподіванкою – президент підписав відповідні укази 20 листопада 2001 року.
Журнал "Компаньйон" писав, що з приходом Гайдука "посилення позицій продавців електроенергії було збалансоване представниками промислових споживачів електроенергії, чиї інтереси й буде захищати новий міністр ПЕК".
"Інвестгазета" припустила, що "Гайдук буде працювати не на Донецьк або ІСД, а на свій авторитет. Для нього міністерське крісло в настільки важливий період – виклик, шанс продемонструвати професійні якості й застосувати наявний досвід у масштабах енергетики всієї країни. Якщо впорається – в нього з'являться великі політичні й управлінські перспективи, якщо ні – на нього чекає забуття".
На момент призначення Гайдука на посаду міністра палива й енергетики ситуація різко змінилася. Донецька команда набрала необхідну політичну вагу в рамках України, Віктора Ющенка на посаді прем'єр-міністра змінив Анатолій Кінах.
Партнер Гайдука Олег Дубіна став не тільки віце-прем'єром з паливно-енергетичних питань, але й першим віце-прем'єром.
"Я відразу ж узяв курс на тверду фінансову дисципліну: 100-процентна грошова оплата за вугілля й електроенергію. Поки ні шахтарі, ні енергетики цю умову не витримують", – заявляв Гайдук в інтерв'ю донецькій газеті "Місто" у січні 2002 року.
А тим часом, погоджуючись із призначенням на посаду міністра палива й енергетики, Віталій Гайдук усвідомлював те, що тепер він стає більш публічною фігурою, ніж раніше. І що тепер він потрапляє під обстріл критики – в тому числі політичних опонентів.
У квітні 2002 року лідер Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець звинуватив Гайдука в тому, що той відстоює інтереси "вугільних генералів". Явний конфлікт намітився у відносинах Віталія Гайдука і керівництва НАК "Енергоатом".
Але найважчі іспити для Гайдука починаються після конфлікту з Олегом Дубіною. Конфлікт має свою історію.
До весни 2002 року Гайдук і Дубіна багато ким сприймалися як такі собі "брати-близнюки". Справді, була безліч моментів, що змушували Дубіну й Гайдука працювати в одній зв'язці.
По-перше, напередодні виборів необхідно було об'єднати ресурси декількох регіональних і профільних лобістських груп для того, щоб забезпечити надійну основу для блоку "За єдину Україну".
По-друге, спільні дії дончан (Гайдук) і складного конгломерату промислово-політичних сил, репрезентантом яких виступав Дубіна, могли забезпечити вплив на процес прийняття рішень в оточенні президента й навіть на підготовку ґрунту для втілення проекту під умовною назвою "Спадкоємець-2004".
По-третє, в уряді Дубіна курирував промисловість і енергетику, і зв'язка з міністром палива й енергетики Гайдуком давали в результаті потужну промислово-енергетичну комбінацію, зосередження капіталу в одному центрі, витиснення конкурентів із енергетичного ринку (в першу чергу групи Костянтина Григоришина й СДПУ (о)).
Глобально вимальовувалася величезна комбінація політиків і підприємців, зацікавлених у збереженні цього тандему. І серед них – губернатори Донецької, Луганської й Дніпропетровської областей, народні депутати Віктор Пінчук і Валерій Пустовойтенко, бізнесмен Рінат Ахметов і цілий ряд інших осіб.
Відомо, що Гайдук і Дубіна спробували втілювати ряд спільних проектів. З ними працювали ті ж самі команди піарщиків. Їхні імена дуже часто зустрічалися поруч в інформаційних повідомленнях.
Але в квітні між Дубіною й Гайдуком пробігла кішка. Вірніше, ціла зграя чорних кішок. Знаючі люди говорять, що причиною став перерозподіл української мережі обленерго. Мовляв, на Дубіну одна з політичних сил почала тиснути й вимагати передати їй у керування акцій ряду обленерго, в той час як Гайдук і дончани, що стояли за ним, намагалися за будь-яку ціну не пропустити цю горезвісну "політичну силу" на енергоринок.
Експерти недвозначно натякали на СДПУ (о) і її словацьких партнерів. Конфлікт Гайдука і Дрюка мав місце саме тоді, коли в Сумах, Тернополі й інших обласних центрах України нові власники намагалися взяти під свій контроль мережу обленерго.
На момент конфлікту кон'юнктура склалася таким чином, що Гайдукові союз із Дубіною вже був непотрібен.
Вибори пройшли. Стало очевидно, що сценарій "Спадкоємець-2004" у донецькому варіанті навряд чи має шанси на успіх, а із "За єдину Україну" не вийшло спільної політичної партії.
Дончани відчули в собі сили створити свою фракцію й здійснити свій – самостійний, без луганчан і днепропетровців – політичний проект...
…Наприкінці квітня 2002 року в засобах масової інформації пройшли повідомлення про те, що Дубіна збирається у відставку. Більше того – повідомлялося, що Дубіна вже подав заяву на ім'я президента і прем'єра.
Спростування від вищих посадових осіб кілька днів підряд не надходили. Більше того – народний депутат України Дмитро Табачник, виступаючи на одному з телеканалів, повідомив, що дійсно в Дубіни "є серйозні тертя з різних запитань із одним з міністрів, котрий входить у його керування".
Дубіна же начебто б аргументував свою заяву тим тиском, що йому доводиться відчувати ззовні. Додайте ще один фактор – фактор підйому антиподу Гайдука – голови адміністрації президента Віктора Медведчука, і стане очевидним, що Дубіна опинився між молотом і ковадлом. Одна з газет пророкувала Дубіні скору відставку й призначення на посаду губернатора Дніпропетровської області.
Однак усе владнали тихо й мирно. В результаті в парламенті зненацька виникла фракція з голосною назвою "Народний вибір", на формування якої Дубіна мав далеко не другорядний вплив.
Важливий момент: шахтарські бунти протягом 90-х років ХХ століття були справжнім лихом для українських урядів. Уряд Кучми в 1993 році пішов у відставку саме під тиском страйкуючих шахтарів.
Щорічно (а іноді – й по два рази на рік) шахтарі приходили до Кабміну або до парламенту вимагати виплат призначених їм грошей. Гайдук був одним із деяких міністрів, що знав, як треба розмовляти із шахтарями і де знаходити засоби для виплати зарплат шахтарям.
Розгорнуту формулу реформування вугільної галузі Гайдук виклав в інтерв’ю "Зеркалу недели".
Енергія Гайдука була помічена. У 2002 році Кучма поставив Гайдука за приклад іншим міністрам і назвав його кращим міністром палива й енергетики за всі роки незалежності України.
Далі буде
 |
Автор
Кость Бондаренко, директор Інституту проблем управління ім. Горшеніна
