Перші "енергетичні" кроки Гайдука?
"Ніяких завдань, крім того, що передбачено законодавчими актами, я не отримував"
Гайдук, 10.10.2006
Контрнаступ на енергетичному фронті
10 жовтня 2006 року надовго запам'ятається Віктору Януковичу, Ринату Ахметову та Андрію Клюєву.
Президент приготував для них дві новини: одну гарну, а другу – ще кращу.
Гарна новина – призначення секретарем РНБОУ Віталія Гайдука, колишнього бізнес-партнера Ахметова й підлеглого Януковича спочатку в Донецькій держадміністрації, а пізніше в Кабінеті міністрів.
"Це досвідчений фахівець, у якого є великий досвід роботи на різних посадах, людина розважлива, тому вибір, на мій погляд, позитивний", - сказав прем'єр у коментарі "Українським новинам".
Напевно, в даному випадку найважливішими є ті характеристики Гайдука, про які Янукович знає, але не говорить.
По-перше, це рівень статків і досвід, які дозволяють новому секретареві РНБОУ впевнено почуватися на переговорах з такими людьми як Ахметов чи міністр енергетики й промисловості Росії Віктор Христенко і голова РАТ Газпром Олексій Міллер.
По-друге, Гайдука відрізняють системність мислення і діяльності, послідовність у відстоюванні своєї позиції.
На відміну від Януковича, він не спасував перед Кучмою, коли той спробував нав'язати свій варіант чи то газотранспортного консорціуму, чи то реверсу "Одеса-Броди".
По-третє, про Гайдука схвально відгукнулися й експерти, говорячи про посилення команди Ющенка, хоча й підкреслили налаштованість нового секретаря РНБОУ на співпрацю, а не на війну з урядом.
Друга новина для "донецьких" полягала в скасуванні двох указів – "Про заходи з підвищення ефективності управління енергетичним комплексом" та про внесення змін до цього акту – а також у підписанні закону "Про управління об'єктами державної власності".
Вказані укази, підписані ще Кучмою, були правовою основою для ухвалення урядової постанови про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України".
Цей документ передбачав передачу до статутного фонду нової енергетичної НАК пакетів акцій державних енергогенеруючих та енергорозподільчих компаній. Управління цим монстром здійснювалося урядом, а з грудня 2005 – фактично міністерством палива й енергетики.
Таким чином, на енергетичному ринку створювався гравець-монополіст, під якого були змушені підлаштовуватися приватні компанії.
Серед ідеологів тепер вже скасованих указів називали Віктора Медведчука. "Дзеркало тижня" писало, що таким чином сім'я Кучми, незалежно від результатів виборів, хотіли зберегти контроль над мільярдними фінансовими потоками. НАК був інструментом такого контролю.
Після перемоги Ющенка виявилося, що закладена в енергетиці схема управління віддає практично всі важелі в руки спритних керівників Мінпаливенерго, які мають самостійний вихід на президента.
Таким чином, "київенергівський клан" Плачкова та Продана зміг за рік розставити на ключових позиціях в НАК "ЕКУ" своїх людей і підпорядкувати собі незалежний орган регулювання – НКРЕ.
Проте, як тільки "влада змінилася", схему управління, побудовану на особистих зв'язках з найсильнішим у державі посадовцем, було швидко заповнено іншими людьми.
Після політичної реформи й утворення антикризової коаліції, всі важелі впливу на НАК "ЕКУ" потрапили до рук тандему Ахметова-Клюєва.
В Мінпаливенерго питання електроенергетики курує фахівець і водночас "донецький" заступник міністра Шеберстов, який діє автономно від міністра Юрія Бойка і практично напряму зав'язаний на Клюєва.
Президентом НАК "ЕКУ" був призначений Глущенко, голова ТОВ "Східенерго" – орендар трьох найбільших ТЕС у Донецькій і Луганській областях, повний контроль над яким здійснює "СКМ" Ахметова.
Однак це "свято життя" тривало недовго, якраз до 10 жовтня 2006 року.
Президент фактично позбавив Кабмін монопольних прав управління енергетичними компаніями. Оскільки до моменту ухвалення постанови Кабміну корпоративними правами найпривабливіших підприємств – державними контрольними пакетами акцій 4 енергогенеруючих компаній та 14 контрольних пакетів обленерго – управляв Фонд державного майна України.
Ці ж повноваження ФМДУ остаточно були закріплені підписаним 10 жовтня законом "Про управління об'єктами держвласності".
Як зазначив у коментарі "Комерсант-Україна" директор Міжнародного інституту приватизації власності та інвестицій Олександр Рябченко, що, хоча закон надає уряду широкі повноваження, вони мають переважно нормотворчий характер. Тобто, все, як і завжди, вирішуватиме ФДМУ.
Звичайно, за інших обставин, варто було б очікувати судової тяганини з боку невтомного секретаріату Кабміну щодо правомочності указу та відвертого ігнорування урядом Януковича прав Фонду держмайна щодо управління, який до того ж де факто не має повноважного керівника.
Однак навряд чи такі дії сподобаються новому секретареві РНБОУ. Тим більше, якщо він вже пообіцяв робити те, що вимагає закон і стежити за дотримання законів іншими.
Більше того, можна припустити, що й видання указу про скасування НАК "ЕКУ", і підписання закону були розраховані як "перша ластівка" від РНБОУ Кабміну, або від "ІСД" – "СКМ".
Тепер ключове питання, яке вирішить, хто переможе в боротьбі за контроль над українською електроенергетикою – Гайдук чи його "закляті друзі" з Кабміну й Партії регіонів – обрання Верховною Радою нового правомірного голови ФДМУ.
Валентина Семенюк не влаштовує "Регіони" через партійну належність та особисті якості керівника. Проте, у світлі останніх подій не виключено, що президент і секретар РНБОУ спробують домовитися з Олександром Морозом і БЮТ про результативне голосування за старого-нового голову ФДМУ.
Однак власники Партії регіонів можуть спробувати домовитися з президентом про адекватну кандидатуру.
Подейкують, що таку людину може запропонувати фракція "Нашої України". Це – екс-керівник Фонду Олександр Бондар.
Він може влаштувати всіх як прогнозована й компромісна фігура. Хоча "донецьким" доведеться змиритися з тим, що в питаннях управління держмайном і приватизації доведеться рахуватись із Гайдуком та президентом.
"Менеджери-безсрібники"
Водночас не варто відкидати й особистої зацікавленості Гайдука в згаданих змінах правового поля.
В листопаді 2005 між ним та "київенергівським" кланом почалася війна за контроль над держпідприємством "Укрінтеренерго". Плачков наполегливо звинувачував Гайдука у лобіюванні збереження своїх призначенців у компанії.
З такою ж наполегливістю Гайдук спростовував свої зв'язки з "УІЕ", проте не перестав критикувати дії Мінпаливенерго у сфері організації експорту електроенергії. Сторони обмінялися інформаційними ударами та судовими позовами.
Більше того, Плачкова називають серед людей, які в грудні 2005 року в ультимативній формі вимагали від президента не оприлюднювати указ про призначення Гайдука віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу.
Тепер після скасування НАК "ЕКУ", "Укрінтеренерго" знов у вільному плаванні, а через механізм судів до його керма, очевидно, повернеться людина, яку звинувачували в близькості до керівництва "ІСД".
Отже, апетити "донецьких" вгамовані, президент нарешті видав рішення, інтереси "ІСД" застережені.
Очевидно, саме така модель відносин влади й бізнесу сьогодні влаштовує як президента, так і верхівку однієї з найбільших українських фінансово-промислових груп. Залишається лише одне відкрите питання: що гарантуватиме паритет у таких явно несиметричних стосунках.
Хоча, можливо, це нормальний процес: слідом за парламентом і урядом, ФПГ поглинають інститут президентства. Чим це може закінчитися – тема окремої розмови.
