Таємничий Гайдук. Фінальна частина

Продовження. Початок читайте тут Таємничий Гайдук. Частина друга і Таємничий Гайдук

У листопаді 2002 року Гайдук виступає за створення російсько-українського газотранспортного консорціуму, при цьому він розцінює проект як "гарантію стабільного функціонування газотранспортної системи України".

Гайдук, щоправда, висував одну умову: контрольний пакет акцій у консорціумі повинен належати Україні. Кабінет міністрів саме в листопаді 2002 року призначає Гайдука керівником міжвідомчої робочої групи для розробки документації по Міжнародному консорціуму з керування й розвитку газотранспортної системи України.

Активність Гайдука можна пояснити тим, що на початку жовтня 2002 року в парламенті було підняте запитання про необхідність відставки уряду Анатолія Кінаха й призначення нового уряду.

З огляду на зростаючий вплив "донецького клану", більшість політиків схилялися до думки про те, що новим прем'єром стане губернатор Донецької області Віктор Янукович.

Дійсно, 21 листопада 2002 року Віктор Янукович був затверджений на посаді прем'єра. А Віталій Гайдук у новому уряді зайняв посаду віце-прем'єра з паливно-енергетичного комплексу.

Цікаво, що до уряду Януковича Гайдук увійшов за квотою СДПУ (о), з якою у Віталія Анатолійовича раніше складалися непрості взаємини. Знавець відносин усередині донецької групи, Сергій Гармаш вважає, що в такий спосіб Гайдук став не стільки людиною Медведчука, скільки людиною особисто президента Кучми.

Із самого початку Гайдук почав вести власну політичну лінію. Неозброєним оком можна було помітити, що Гайдук не вписується в структуру "команди прем'єра".

Не зважаючи на те, що Гайдук багато в чому сприяв просуванню донецької команди в Києві, виявилося, що він занадто відірвався від донецького коріння і перестав бути повністю "своїм" у Донецьку.

Діяльність Гайдука породжувала заздрість і антагонізм. Гармаш пояснює ситуацію навколо Гайдука і Януковича коротко і просто: "Не може бути двох сонць на одному небі".

Він же писав у статті в "Українській правді": "Стриманість прем'єрської команди щодо Гайдука можна пояснити не стільки небажанням замахнутися на номенклатуру президента, скільки бажанням отримати такі дорогоцінні мозки в своє розпорядження. У Віталія Гайдука в Донецьку репутація найрозумнішої людини, мало не генія бізнесу, тому йому завжди вибачали його певну відособленість".

Гайдук розумів, що для успішного перебування його на посаді віце-прем'єра йому варто орієнтуватися не стільки на прем'єра, скільки на двох осіб в українському политикумі – на президента Кучму й на міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова.

Фактично Гайдук повернув Єрмілова в крісло, котре Сергій Федорович уже займав. І в першому, і в другому випадках саме Гайдук був фактичним керівником Міністерства палива й енергетики.

Тільки якщо в першому випадку (у 2000 - 2001 рр.) Гайдук був "сірим кардиналом", то тепер – офіційним куратором. Тандем Гайдук-Єрмілов знову почав працювати – при цьому демонструючи непогані результати.

Основна боротьба в першому півріччі 2003 року була розгорнута навколо реформи вугільної галузі. Фактично Гайдук намагався впровадити давно заплановану реформу і навіть знайшов підтримку у Віктора Януковича.

Однак знову наткнувся на протидію луганського вугільного лобі. Зрештою, вугільна реформа застопорилася на рівні парламентського комітету з ПЕК, очолюваного дончанином Андрієм Клюєвим.

У середині 2003 року загострилася ситуація навколо нафтопроводу Одеса – Броди. Гайдук, який постійно підтримує будівництво нафтопроводу, з обуренням довідався про спроби деяких іноземних компаній (у першу чергу – тандема "Тюмєнськой нєфтєвой компанії" і British Petroleum) використовувати нафтопровід у реверсному режимі: прокачувати російську нафту нафтопроводом "Дружба" до Бродів, а далі – в Одесу, для потреб Одеського НПЗ.

Аргумент російської сторони був наступним: труба й так іржавіє, з Азербайджаном договір на постачання каспійської нафти не підписаний, Україна не має достатньої кількості танкерів. Чому б тимчасово не покачати російську нафту?

Аргументи української сторони були більш ніж переконливими.

По-перше, згода на умови ТНК – це відмова від самого проекту нафтотранспортного коридору. У Європі перестануть всерйоз сприймати Україну як партнера, а американці зможуть пролобіювати будівництво конкурента українського проекту – нафтопроводу Баку – Джейхан.

По-друге, використання росіянами українського нафтопроводу – навіть у збиток собі – призведе до стратегічної перемоги Росії над Україною.

По-третє, російська нафта є низькоякісним "юралсом", використання якого призведе до зниження цінності самого проекту, призначеного для перекачування в Європу високоякісної каспійської нафти.

Особливу тривогу викликав той факт, що у прихильників реверсного використання нафтопроводу з'явилися могутні лобісти в Україні – в особі керівництва НАК "Нафтогаз України" і частини керівництва "Укртранснафти".

Тим більше, що керівник "Нафтогазу" Юрій Бойко на той час обіймав посаду першого заступника міністра палива й енергетики. Починається фактичний конфлікт між ТНК-ВР та їхніми прихильниками з однієї сторони й тандемом Гайдук-Єрмілов – з іншої.

Улітку 2003 року мав місце один цікавий випадок, який дозволяє показати деякі позитивні риси Віталія Гайдука. Випадок переказав один із українських дипломатів – очевидців того, що сталося.

У Брюсселі відбулася конференція, присвячена проблемам Євро-Азійського нафтотранспортного коридору. Участь у конференції брали декілька держав – у тому числі Польща, Росія, Великобританія, США, Україна. Від української сторони доповідь повинен був читати Віталій Гайдук, при цьому український віце-прем'єр у своїй доповіді збирався обґрунтувати позицію України щодо неприпустимості реверсного використання нафтопроводу Одеса – Броди.

Організатори конференції "забули" організувати переклад з української мови – мовляв, усі члени української делегації володіють російською мовою.

Представники України вирішили, що виступати російською мовою – нижче їхньої гідності, особливо стоячи на протилежних із Росією позиціях. Гайдук – той, що традиційно в побуті розмовляє російською мовою (як і більшість дончан) – вийшовши на трибуну, почав свій виступ українською.

Організатори були в шоці: "У нас немає перекладача з української мови! Ви б не могли виступати російською?" – "Це ваші проблеми", – відповів Гайдук і продовжив виступ українською мовою.

Організаторам довелося відразу ж переключатися й шляхом складних комбінацій організовувати переклад з української. Марка держави й позиція супротивників реверсу на міжнародному рівні були захищені.

До жовтня 2003 року стало зрозуміло, що супротивники реверсу здобули перемогу. ТНК потерпіла поразку. У представників Тюменської нафтової компанії почали здавати нерви – вони стали говорити з Україною з позиції шантажу. Мовляв, якщо протягом тижня питання не буде вирішене – ми підемо з проекту. Шантаж було проігноровано.

5 грудня 2003 року на прес-конференції в Києві Гайдук розкритикував ідею реверсного використання нафтопроводу "Одеса – Броди", а також запропоновану російською стороною концепцію газотранспортного консорціуму.

Гайдук заявив, що українські й російські експерти прийшли до висновку про неможливість і недоцільність створення консорціуму з керування газотранспортною системою (ГТС) України в усіх розглянутих моделях – концесії, передачі газопроводу в керування консорціумові й наділення консорціуму функціями оператора транзиту газу.

За його словами, Україна готова розглядати тільки створення консорціуму для будівництва газопроводу "Новопсков-Ужгород" з Луганської області в Закарпатську область України. "Питання створення консорціуму з керування газотранспортною системою України зняте з порядку денного", – заявив Гайдук.

При цьому він підкреслив, що Україна здатна самостійно й набагато краще, ніж Росія, забезпечити ефективне керування власними газопроводами: "Кому не подобається? Ми що, погано керуємо? Або наша (газотранспортна) система знаходиться у вкрай важкому стані? Наші газопроводи знаходяться в набагато кращому стані, ніж у Російській Федерації".

Глава департаменту урядової інформації РФ Олексій Горшков відразу проінформував РІА "Новини", що російська сторона розглядає заяву Віталія Гайдука стосовно перспектив російсько-українського газового консорціуму "як його приватну думку".

Прес-секретар Віктора Януковича Тарас Аврахов, у свою чергу, відзначив: що стосується "крапки в питанні створення газотранспортного міжнародного консорціуму", то "це не є рішенням уряду, а тільки думкою деяких експертів, що вивчають це питання". Сам Віктор Янукович на прес-конференції в Сімферополі також підкреслив, що український уряд не приймав рішення про відмову від газотранспортного консорціуму з Російською Федерацією. "Поки рішення не прийняте, це тільки думка фахівця", – відзначив він.

Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін назвав "несподіванкою" заяву Віталія Анатолійовича. "Це лиш особисте висловлення Гайдука, що незрозуміле ні в Росії, ні в Україні", – сказав В.Черномирдін.

Того ж дня російський олігарх Анатолій Чубайс у Києві заявляє про наміри купити 10 українських обленерго.

Виступаючи на прес-конференції в столиці України, він відкрито заявляє: "Експансія на пострадянському просторі пов'язана з тим, що, якщо її не здійснювати, то буде експансія з пострадянського простору в Росію... Я хочу, щоб Росія була лідером, і я на це працюю. Так, ми здобуваємо енергетичні активи в Україні, але це ж дорога з двостороннім рухом. Так, це прив'яже сильніше Україну до Росії. Тільки й Росію до України теж прив'яже. І прив'яже не в режимі Тузли, а в режимі реальної, сучасної взаємодії, вибудованої на взаємному інтересі. Тільки це ми й пропонуємо Україні. Називається Ліберальна Імперія".

Ввечері 5 грудня, о 22.57 за київським часом, прес-служба президента повідомила про те, що Леонід Кучма підписав указ про звільнення Віталія Гайдука з посади віце-прем'єра. Причина не повідомлялася.

Одні аналитики вважали, що причина пов'язана з заявою Гайдука стосовно консорціуму. Інші пов'язували відставку з прес-конференцією Чубайса. Треті спробували побачити в указі Президента підступ супротивників Гайдука.

Віктор Янукович, коментуючи відставку, заявив: "Перед урядовим блоком, що відповідає за роботу промисловості й паливно-енергетичного комплексу, стоять відповідальні задачі. Саме в цій сфері і, особливо, у ПЕК сьогодні накопичилося багато проблем, що вирішуються не так оперативно й послідовно, як того вимагає час. Нинішній стан речей викликає заклопотаність і в уряді, і в президента України... Уряд, як єдина команда, повинен злагоджено й цілеспрямовано працювати над реалізацією тих задач і програм, з яких прийняті рішення. Це стосується і важливих міжнародних контрактів, і проектів. Час вимагає від уряду виваженості кожного кроку, й останнє кадрове рішення щодо віце-прем'єр-міністра Гайдука обумовлене принциповою позицією з цьому питання президента Кучми".

Тобто, прем'єр-міністр дав зрозуміти: рішення приймалося особисто президентом і прем'єр-міністра поставили перед фактом, що відбувся. Ні голова адміністрації президента Віктор Медведчук (лідер СДПУ (о)), ані лідер парламентської фракції соціал-демократів Леонід Кравчук не прокоментували відставку – але ж Гайдук пройшов в уряд саме за квотою СДПУ (о). Тобто, можна припустити, що відставка відбулася з їхньої – мовчазної? наполегливої? – згоди.

Реакція політикуму на відставку Гайдука була більш різкою. Навіть опозиція – й та почала говорити про Гайдука винятково позитивно. Наприклад, показовою є заява Юлії Тимошенко: "Люди з оточення президента вже неодноразово намагалися відправити Гайдука у відставку. Приводом для цього слугувала позиція віце-прем'єра з багатьох питань. Можна казати, що пан Гайдук пройшов за квотою тієї або іншої політичної сили, але це людина, яка в критичних ситуаціях завжди стояла на захисті національних інтересів України. Наприклад, коли парламент проголосував за зміни й доповнення в закон про електроенергетику, де йшлося про фактичне повернення тіньових оборотів капіталу на енергоринку, практичне повернення до колишніх моделей розрахунків. І я знаю, що особисто Віталій Гайдук став перешкодою на шляху підписання цього закону. У такий спосіб була збережена форма енергоринку, що не допускала маніпуляцій. Уже тоді виникло незадоволення Гайдуком команди, що його нібито підтримувала. Але його чітка позиція щодо газового консорціуму свідчить про те, що в уряді була людина, що має справжню громадянську позицію…".

І лише 19 грудня президент пояснив свій крок. Він заявив, що Гайдук поплатився кріслом віце-прем'єра через свою позицію щодо газо-транспортного консорціуму.

Президент сказав, що Гайдук виразив свою особисту думку про участь України в консорціумі. "Якщо не поділяє думки Кабінету міністрів, нехай пише заяву й іде у відставку", – сказав Кучма. При цьому він відзначив, що Гайдук робив "усе, щоб загальмувати цей процес" (створення консорціуму).

Зненацька було знайдено ще один аргумент. Кучма відзначив складну ситуацію у вугільній галузі. Він підкреслив, що в 2003 році Україна імпортувала 9 млн. 189 тис. тонн вугілля за ціною 43 дол., а експортувала 2 млн. 663 тис. тонн вугілля за ціною 31 долар.

"Що, Гайдук сліпий?", – риторично запитав президент, додавши, що "потрібно працювати на державу..., а не думати про свою кишеню".

Іти у відставку для Гайдука було не вперше. Він пішов без грюкання дверима, без голосних заяв, без переходу в опозицію. Гайдук просто передав свої справи новому віце-прем'єрові – дончанину Андрію Клюєву – й пішов. Займатися справою. При цьому чітко знаючи, що він ще повернеться в коридори влади – у тій або іншій ролі.

Пішовши у відставку з посади віце-прем'єра, Віталій Гайдук відійшов від політичного життя. Він разом із Сергієм Тарутою починає процес просування інтересів ІСД на зовнішні ринки.

2004 рік пройшов під знаком боротьби за польський металургійний комбінат "Гута Ченстохова" й угорський "Дунафер". Обидва підприємства потрапили в сферу впливу Індустріального союзу Донбасу. У планах ІСД – придбання найбільшого металлотрейдера в Європі – французького "Дюферко".

За деяким даними, виношуються амбітні плани металургійного прориву в країни Австралії й Океанії. Таким чином, ІСД перетворюється на першу вітчизняну транснаціональну корпорацію.

З грудня 2003 року починається поступове дистанціювання Гайдука й Тарути від Партії регіонів.

Після відставки з посади віце-прем'єра, Гайдук почав самостійне "плавання". Навесні 2004 року він ще стверджував, що "В нас є один кандидат у президенти – Віктор Янукович". Однак уже тоді експерти говорили про те, що Гайдук шукає шляхи до Віктора Ющенка.

Гайдук був присутній 4 липня 2004 року на з'їзді Партії регіонів у Запорожжі, на якому був урочисто висунутий у президенти Віктор Янукович. Але у виборчій кампанії Януковича представники ІСД участі не брали.

Зате після "Помаранчевої революції" ІСД поступово вибивається в число фаворитів нової влади.

У грудні 2005 року Віктор Ющенко оголосив про рішення призначити Віталія Гайдука віце-прем'єр-міністром з питань ПЕК. Однак відразу ж з’явився ультиматум від близьких до "РосУкрЕнерго" Олексія Івченка й Івана Плачкова, підтримуваних впливовими людьми з оточення Ющенка. Підписання указу так і не відбулося...

На виборах 2006 року ІСД вчинив більш ніж дивно, вкладаючи гроші в заздалегідь непрохідну "ЕКО+25%". За деякими оцінками, на кампанію блоку були витрачені суми, що перевищують 15 мільйонів доларів!

Однак не тільки виборами й присутністю в парламенті визначається політична стратегія.

По-перше, ІСД уникла долі "фінансового донора" для якогось великого проекту типу "Нашої України" або "Партії Регіонів". Гайдук і Тарута вирішили зберегти гарні відносини з усіма великими гравцями – а за це іноді доводиться платити. І дуже дорого!

По-друге, "Еко" зіграла роль якоїсь сполучної ланки між ІСД і компанією "Київ-Донбас", котра раніше знаходилася в орбіті впливу Ахметова. Виборча кампанія допомогла налагодити стосунки між Гайдуком і Тополовим. Присутність в "Еко" близького до Тополова Петра Диминського стало запорукою зміцнення зв'язків.

По-третє, впритул до ІСД наблизився Олександр Гурбич – один із "мастодонтів" апаратної роботи, котрий свого часу допоміг Януковичу стати Януковичем.

Після останніх перестановок в оточенні президента можна говорити про посилення ролі і впливу на ці структури Індустріального союзу Донбасу. Фактично креатурами ІСД у секретаріаті на сьогоднішній день є Арсеній Яценюк і Олександр Чалий.

Примітно, що на Сході відбувається реальне розмежування влади на місцях: ІСД і SCM практично порівну поділяють своїх представників у владі, а також здійснюють приблизно рівний вплив на діяльність місцевих рад на районному рівні.

ІСД на сьогоднішній день володіє й величезною кількістю медіа-ресурсів. Більшість із них - газети "Kyiv-Weekly", "Коментарії", сайти "ProUa", "Фото-лєнта" і УДМК – входять до складу медіа-холдингу "Еволюшен-Медіа".

Поза холдингом розвиваються видання "Экономические известия", частково за участі ІСД – українське видавництво журналу "Експерт". Якщо вірити чуткам, останнім часом Гайдук прицінюється до газет "День" і "Контракти". Найближчим часом у планах ІСД – спонсорування діяльності Інституту проблем Росії.

Прихід Віталія Гайдука на посаду Секретаря Ради національної безпеки й оборони України, безсумнівно, призведе до наступних наслідків:

По-перше, інститут президента знайде менеджера, здатного навести порядок і встановити систему роботи, здатну мобілізувати ті повноваження, що на сьогоднішній день існують у президента, й посилити їх.

По-друге, ліквідується протистояння між секретаріатом президента й Кабінетом міністрів – оскільки задачі й цілі в цих структур ті ж самі, а амбіції й енергія деяких політиків найчастіше заважають їх втіленню.

По-третє, створюється прецедент і передумови для зміни філософії влади: президент робить ставку на першу українську транснаціональну корпорацію – ІСД, виявляючи при цьому бажання сприяти українському бізнесові в просуванні його інтересів у зовнішньополітичному напрямку.

По-четверте, змінюється зовнішньополітична доктрина: президент відмовляється від попередніх концепцій Рибачука – входження в Європу з кавалерійського наскоку – і Тарасюка – перетворення України на Грузію, і робить ставку на концепцію Чалого – багатовекторність політики, добросусідські взаємини з ЄС, Росією й НАТО – без інтеграції в наднаціональні проекти, що шкодять національному суверенітетові України.

По-п'яте, енергетична проблематика перетворюється автоматично в головну проблему національної безпеки країни. Енергетична безпека в усьому світі прирівнюється до самого поняття державного суверенітету. В Україні тільки зараз, здається, зрозуміли, що з енергетичною безпекою жартувати не варто – її необхідно звести в ранг державної філософії.

По-шосте, завершується ера "помаранчевих аристократів", людей, перед якими президент почував себе боржником, і які поводилися зухвало, за принципом "кум королю" – в українському варіанті – кум президенту.

Настає ера "помаранчевого дворянства", котре почуває себе зобов'язаним президенту й готове битися за президента. Гайдук прийшов на посаду Лорда-Протектора при Ющенкові – щоб показати президентові, що політика – це не самомилування перед камерами й не колекціонування трипільських архетипів.

Політика – це річ складна і владою необхідно вміти розпоряджатися правильно.