Мороз на тлі килимів україно-російських взаємин: гра в геополітичні шахи

Путин не поздравил вас, как Януковича, с днем рождения. Какой была бы реакция Москвы на вашу победу? Мороз: Очевидно, потом Путин поздравил бы и меня. Правда, это пришлось бы делать реже, ибо у меня день рождения выпадает только раз на четыре года".
"Товарищ", 31 августа 2004 г.

В Україні залишився майже поза кадром офіційний візит глави українського парламенту до російської столиці – перший виїзд Мороза в цьому статусі за кордон України.

Це символічно. Новий спікер, політична реформа – і перша офіційна поїздка не в Польщу чи Грузію, але в РФ.

Це перші офіційні відвідини білокам'яної новим-старим керівником законодавчої влади, спікером ВР, який сьогодні має 37 пунктів повноважень, освячених Конституцією України, серед яких і визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики.

Чого прагнули добитись у Кремлі від голови Верховної Ради України Олександра Мороза під час його візиту до російської столиці?

Що хотіло продемонструвати вище політичне російське керівництво розколотим гілкам української влади, яка сьогодні візуально й технологічно лише з'ясовує стосунки – переважно в форматі президент – глава уряду?

Можливо, те, що в Москві добре усвідомлюють: Україна стала парламентсько-президентською республікою, а відтак роль парламенту та його голови значно зросли, а отже, набагато більш вагомим став його вплив на найрізноманітніші політичні процеси, а надто на законотворення, лобіювання необхідних законодавчих змін та формування політики в енергетичній, зовнішньополітичній сферах тощо.

Отже, це демонстрація можливості поставити на Мороза як переговірника та лобіста та прагнення до диверсифікації впливів. Відтак, ініціативу в напрямі розв'язання проблем у сфері україно-російських відносин, у тому числі енергетичних, президент України втратив.

Мороз у Москві – це не тільки свідчення розуміння в РФ сьогоднішньої ієрархії української влади – це ще й побудова своєрідної системи "стримувань" і "противаг".

Інформація до роздумів: поки спікер відвідував Радбез РФ у Москві, того ж 13 вересня прем'єр Янукович зустрічався з першим віце-прем'єром Росії Дмитром Медведєвим у Криму. Знову йшлося про ціни на газ – і вони знову так і не були названі.

Але рівень зустрічей Мороза на відміну від рівня спілкування Януковича засвідчує, що сьогодні прем'єра сприймають у російській столиці з недовірою й обережністю, тоді як постать Мороза трактується як більш оптимальна для використання в якості підпірки в період перманентної кризи україно-російських взаємин.

І навіть не тільки рівень зустрічей українського спікера, але й сама тональність коментарів російської преси стосовно перебігу спікерського візиту наводить на роздуми.

Загальне інформаційне тло – поблажливість, зверхність за збереження певного пієтету. Але – жодних невиважених випадів на адресу голови ВР України.

Варто нагадати, що коли Янукович після обрання прем'єром поїхав до РФ, реакція ЗМІ була стримана. А відвідини російської столиці після брюссельських спічів українського прем'єра щодо НАТО російські ЗМІ описували вже більш ніж іронічно: "...його опівнічна зустріч з Володимиром Путіним мало що дала журналістам, окрім протокольних фраз про те, що сторони обговорили всі аспекти співпраці, особливо в енергетичній сфері", та й формулювання результатів зустрічей з Михайлом Фрадковим мали "загальний характер".

Сьогодні, як не дивно, реноме Януковича як проросійського політика є доволі парадоксальним: одна справа – хотіти, а інша – могти.

Відтак, Віктор Федорович із прагненнями до "багатовекторності" не здобув жодної видимої перемоги в російській столиці – ні щодо газу, ані щодо інших "важливих сфер економічної співпраці".

Можливо, тут спливає на поверхню бекграунд взаємин, а власне, пам'ять про своєрідне приниження Путіна, який під час скандальної виборчої президентської кампанії Януковича фактично підробляв у нього іміджмейкером.

Але спрацьовує тут і усвідомлення російськими політиками того факту, що донеччани в Україні мають свої інтереси й ніколи не будуть ділитися з державним російським бізнесом.

Зазвичай українські політики прямували до першопрестольної для підвищення власного політичного реноме в українській столиці – заручитися, так сказати, підтримкою, впливом, отримати своєрідне визнання своєї вагомості. Такою була традиція, освячена хуторянською політичною культурою імперської провінції.

Але ж далеко не з кожним українським політиком чи керівником зустрічається президент РФ.

Також можна помітити, що нинішня роль Мороза – переговірника з офіційним статусом глави парламенту – є кардинально новою відносно попереднього політичного підґрунтя його стосунків із Путіним, принаймні на рівні риторики.

Адже в недавньому минулому лідер СПУ перебував в опозиції до влади, і його тодішня позиція у відношенні до україно-російських взаємин та й до самого Путіна, який на той час був чи не найпопулярнішим політиком в Україні, на рівні публічних висловлювань мала відчутне електоральне забарвлення: "...в Україні немає Путіна, у нас є Кучма. Хай не заздрять владоможці російському результату. Він в Україні не повториться" ("Товариш", №1, січень 2004 р.).

Під час останніх президентських виборів Мороз навіть просив Володимира Володимировича заборонити ряду посадових осіб РФ втручатись у внутрішні справи України. Така заява була зроблена 29 листопада 2004 року від імені комітету національного порятунку.

Розмірковуючи про перспективи україно-російських взаємин у тому ж 2004-му, він зазначав: "...коли говорять про братерське об'єднання з Росією, хочеться запитати, об'єднання кого – олігархів?.. Вихід я бачу не в тому, щоб бігти в той чи інший бік – це так звана багатовекторна політика – йдеться про те, щоби з безодні, в якій перебуває Україна, підняти її до того рівня, щоб українці могли пишатися своїм громадянством... Тоді можна буде будувати взаємовигідні взаємини з Росією, розуміючи, що ми приречені жити з нею в мирі та злагоді, якщо, звичайно, влада здатна забезпечити рівень таких взаємин" ("Товариш", 31 серпня 2004 р.).

У виборчій програмі СПУ, оприлюдненій під час виборчої кампанії 2006 року, заявлялося, що соціалісти виступають "за добросусідські, взаємовигідні відносини з Росією та іншими країнами", а ставлення до НАТО визначатиметься народом тільки на всеукраїнському референдумі.

Тепер Олександр Мороз і є та сама влада.

Наскільки політика спікера в сфері зовнішніх зносин виявиться скоординованою з політикою президента, наприклад, щодо євроатлантичної інтеграції, також залишається під питанням.

Адже всім відомо, що вони мають різне бачення міжнародних перспектив України. До речі, невипадково під час відкриття нинішньої сесії Мороз не говорив нічого конкретного про пріоритети зовнішньої політики: "Я навмисне не торкаюся питань... щодо СОТ, ЄЕП й інших аспектів міжнародного співробітництва. Ситуація в Україні непроста. Вона вимагає постійної уваги з боку влади, в т.ч. парламенту". Крапка.

Запрошення...

Мороза офіційно запросили до Москви рівно місяць тому, 13 вересня, коли він зустрічався в Ялті з головою Ради федерації Федеральних Зборів Росії Сергієм Мироновим.

Це була не перша для Мороза пропозиція щодо відвідин російської столиці. Можна пригадати, як завзято 6 червня цього року прес-служба СПУ спростовувала інформацію про те, що головний український соціаліст має прямувати до Москви – хоча, можливо, він там таки побував.

А невдовзі було утворено антикризову коаліцію...

Коли спікеру зробили пропозицію відвідин сусідньої держави вдруге – вже офіційно, він, торкаючись питання співпраці з НАТО, зазначив, що питання про членство в Альянсі має вирішуватися виключно шляхом референдуму. А говорячи про ЄЕП, наголосив на необхідності законодавчо забезпечити конкретні механізми економічної співпраці, зокрема сприяти створенню зони вільної торгівлі без обмежень і винятків.

Отже, спікер демонстрував ту риторику, яку дійсно хочуть чути в Кремлі.

Наскільки все це відповідає українським інтересам? Питання це зовсім не риторичне. Особливо тепер, коли відома позиція Азарова щодо ЄЕП, який працює в групі з інтенсифікації відповідного діалогу.

Яким чином президент зможе вплинути на ці процеси сьогодні, коли повноваження в нього є, але навіть коли вони були необмежені, поступу не спостерігалося?

Рівні рівнів... Що далі?

В Україні офіційний візит українського спікера до РФ та рівень його зустрічей в російській столиці залишився майже непоміченим.

Проте, більшою щільністю на одиницю часу вищих російських посадовців, аніж тих, із якими встиг поспілкуватись український спікер, сьогодні не може похвалитися жодна офіційна особа в Україні.

Серед його візаві – голова Державної думи Федеральних Зборів РФ Борис Гризлов, голова Ради федерації Федеральних Зборів РФ Сергій Миронов, звичайно, В. Путін, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, секретар Ради безпеки Ігор Іванов.

До того ж, і тематика бесід не обмежувалася тільки енергетичною сферою. З Морозом довірливо говорили й про проблеми грузино-російських взаємин, і про придністровський конфлікт, і про культурні зв'язки, і про питання вступу до СОТ, і про міжпарламентську співпрацю. Звичайно, повсякчас наголошуючи на потребі початку роботи комісії Ющенко – Путін...

Випадковості у таких справах не буває.

Можливо, російське політичне керівництво намагалося продемонструвати, що одну з основних ставок в українсько-російській грі вони зробили на українського спікера задля диверсифікації впливів на вітчизняне політичне керівництво.

Щоправда, аж до останнього моменту не було відомо, чи відбудеться зустріч Мороза з Путіним. Вона відбулася, хоча главі українського парламенту й довелося чекати в приймальній президента Росії майже годину.

Зустріч почалася після приїзду В. П. із Німеччини. Протокольний початок зустрічі з українським спікером вирізнявся підкресленим пієтетом у відношенні до Ющенка.

Якщо вірити офіційній стенограмі російської сторони, на початку зустрічі Путін зокрема розповів про чергову телефонну розмову з Віктором Андрійовичем, під час якої вкотре говорилося про початок роботи комісії Ющенко – Путін, котра не працює вже півтора року.

Також російський президент зауважив, що Україні та РФ "потрібно досягти визначених домовленостей в економічній сфері і з погляду налагодження регулярних політичних контактів". "...Саме так я сприймаю ваш приїзд до Москви", – підсумував В.П. в офіційній частині зустрічі.

Зі свого боку, Мороз відзвітувався перед російським президентом про те, що з Ющенком він бачився і про телефонні переговори знає, а з росіянами прагне підтримувати постійні контакти.

Адже, наприклад, з Віктором Черномирдіним "ми зустрічаємося регулярно, часто", – повідомив він. (Щоправда, якщо вірити офіційній інформації прес-служби ВР, за час перебування на посаді глави українського парламенту Мороз відвідав російське посольство лише один раз – висловлював співчуття з приводу авіакатастрофи наприкінці серпня...)

Загалом Мороз розставив оптимістичні акценти: політична ситуація в Україні стабільна, а отже, "можна будувати довгострокові плани взаємин та можна сміливіше співпрацювати в області економіки, бізнесу..." Розмова на "газову тематику" оповита таємницею.

За повідомленнями інформаційних агенцій, Мороз зазначив, що президент Росії заявив, що питання ціни на газ для України "вирішене остаточно", однак назвати вартість російського газу для України він відмовився.

Однак уже 13 жовтня в ефірі московського радіо "Сіті–FM" він сказав, що тема газового постачання чи імпорту газу в Україну на цій зустрічі не обговорювалась і спростував повідомлення низки інформаційних агенцій про те, що ціни на газ для України визначені остаточно.

13 жовтня з Морозом зустрівся секретар Радбезу РФ. Тут також ішлося про комісію Ющенко–Путін та "нарощування взаємодії в торгово-економічній та інших сферах".

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров обговорив зі спікером питання демаркації українсько-російського кордону, зокрема мова велася й про необхідність створення міждержавного фонду, який би забезпечував підтримку та розвиток культурних зв'язків.

Складно сказати, що насправді обіцяв Мороз стосовно політики України щодо вступу до СОТ. З метою забезпечення гармонізації національного законодавства до вимог СОТ Україні необхідно ухвалити понад 20 законопроектів, тоді як у РФ ситуація набагато гірша.

Чи йшлося про так звану "синхронізацію" процесу – тезу, вельми популярну за часів президентства Кучми?

Згідно з низкою повідомлень, український спікер зазначив, що питання координації переговорного процесу про вступ РФ та України до Світової Організації Торгівлі обговорюватимуться на черговому засіданні міжпарламентської комісії в листопаді.

Але ж 13 жовтня український спікер, знову-таки, спростував інформацію про те, що на зустрічах із вищим керівництвом Російської Федерації йшлося про синхронізацію термінів вступу до СОТ.

За його словами, йшлося не "про синхронізацію термінів вступу в СОТ, а про те, що треба адаптувати законодавства України і Росії в тій частині, яка стосується інтересів України і Росії".

***

Такий теплий прийом спікера українського парламенту в столиці сусідньої держави може серед іншого означати, що РФ буде ставитися до України більш серйозно: не просто говоритиме про прагматизм у стосунках, але й робитиме цілком конкретні речі для просування власних інтересів, зокрема диверсифікуючи сфери впливу та урізноманітнюючи контингент "контактерів від української влади", шукати нові обличчя.

РФ справляє на Україну потужний інформаційний вплив, а відтак може сприяти формуванню громадської думки з тих чи інших питань, наприклад щодо "подвійного громадянства", статусу російської мови, "загроз членства в НАТО" і т. п.

Такі реалії інформаційної політики – а власне, фактори небезпеки, нейтралізувати які Україна сьогодні безсила. Українському президентові сьогодні потрібно хоча б спробувати перехопити ініціативу у сфері двосторонніх відносин, хоча б у рамках комісії Ющенко–Путін, та за нових умов істотно поліпшити координацію з ВР у царині формування та реалізації зовнішньої політики, тобто почати співпрацювати з окремими її комітетами та фракціями.

Адже Верховна Рада сьогодні може ініціювати перегляд законів про засади внутрішньої та зовнішньої політики. Від ефективної гри на випередження у роботі секретаріату, від якісних законотворчих ініціатив, від плідної співпраці з ВР та урядом на зовнішньополітичній ниві (зокрема й щодо заяв нинішніх можновладців про членство НАТО, ЄЕП, СОТ) нині залежить подальший напрямок розвитку україно-російських взаємин: піде він шляхом досягнення напівкомпромісів або ж "грошово-газових" домовленостей між окремими бізнес-групами обох країн чи шляхом забезпечення стратегічних пріоритетів розвитку України як європейської країни.

Наразі ми бачимо друге пришестя "багатовекторності" на геополітичну шахівницю.

Автор

Юлія Кисельова, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень