Компетентна безпека за принципами інтелектуальної політики

Понеділок, 2 жовтня 2006, 12:57

Політики і експерти вперто не бажають говорити про безпеку країни. Замість цього вони постійно мусують нав’язану суспільству тему – НАТО чи не НАТО. Українській же громаді насправді цікаво знати про інше – а яка, власне, має бути система безпеки країни незалежно від вступу до НАТО.

Прості політичні рішення, можливо, будуть ще певний час популярними, але вже ніколи не будуть ефективними. Україна зіткнулася зі складними проблемами, які вимагають складних рішень.

Складні рішення неможливо віднайти всередині старої раціональної або розумної політики, яка керується інтересами.

Для ухвалення складних рішень повинен існувати новий тип політики — інтелектуальна політика. Її основна вимога: чини так, щоб максима твоєї політичної волі була загальним принципом, що поєднує твої інтереси та інтереси твого політичного опонента.

Сам принцип має бути не у вигляді компромісу, а у вигляді консенсусу. Компроміс — це рівновага інтересів опонуючих сторін за рахунок їх симетричних поступок. Консенсус — коли ніхто не поступається, але змінює бачення і спосіб реалізації інтересів на основі знайденого спільного принципу.

Проблеми безпеки країни

Розрахунок на те, що Україна проситиме захисту у інших і може бути спокійною – це слабка позиція. Розрахунок на те, що Україна буде нейтральною, і тому на неї не вчинять напад, — наївний. Розрахунок на те, що якщо сьогодні ніхто не нападає, то і далі так буде, — велика дурниця.

Як можна захистити країну? Має бути декілька ступенів захисту — "парасольок" чи "щитів". "Ядерна парасолька", "супутникова парасолька" (спостереження та активний захист від ворожих балістичних ракет чи ворожої супутникової ж зброї), "радарна парасолька" (спостереження та активний захист від ворожих літаків та ракет), "морський щит", "наземний щит".

Отже, питання захисту — це питання наявності найефективніших "парасольок" чи "щитів"стосовно кожної можливої ситуації нападу та в кожен момент часу. Хто може знати, яка "парасолька" чи "щит" кращі? Хіба це питання може бути вирішене на референдумах?

Щодо кожного питання безпеки країни має бути знайдено рівень компетенції, на якому буде вирішуватися це завдання, — глобальний, міждержавний, внутрішньодержавний суспільний, внутрішньодержавний владний.

Безпека окремої країни завжди стосується сусідів цієї країни, хоча сусіди можуть мати тільки право обмеженого вето на якісь дуже суттєві елементи безпеки. Наприклад, ядерну чи супутникову зброю.

Безпека України має бути безпекою власної сили, а не тільки чужого захисту. Чому? Тому що чужий захист вирішує власні безпекові завдання, а всі інші захищаються за залишковим принципом. З іншого боку, ніколи не можна передбачити, чи не будемо потерпати ми від того, хто сьогодні нас захищає, більше, ніж від того, хто сьогодні нам загрожує.

Безпека має бути найсучаснішою. Адже кожна країна намагається утаємничити силу своєї зброї задля того, щоб ця зброя була дієвою. Отже, будь-яка безпека має ґрунтуватися на інноваційно надлишковому рівневі захисту не тільки від наявних видів зброї, але і від теоретично можливих.

У влади має бути достатня компетентність для вибору способу прийняття рішення щодо безпеки країни. Це означає, що народні депутати, щоб зробити вибір на користь тієї чи іншої альтернативи, повинні знати не просто назву альтернативи, а й вивчити експертні оцінки всіх можливих альтернатив.

Неефективно робити вибір на кшталт: НАТО чи не-НАТО. Вибір треба робити між експертними оцінками всіх можливих альтернатив.

Цей вибір і сам його спосіб має бути публічно пояснений громадянам. У громади має бути достатня компетентність для голосування з питань безпеки. Тобто спосіб вибору концепції безпеки країни може бути винесений за межі парламенту. Але! Точнісінько так само він має бути компетентним вибором української громади.

"Парасольки" і "щити" слугують безпеці країни, а не політичній доцільності. Безпека — штука експертна, а не політична. Або інакше: війна — справа політиків, безпека — справа експертів. Коли безпекою займаються політики, або широкий загал виборців країни, ні на що, крім військових конфліктів, терористичних актів чи справжньої війни, очікувати не доводиться.

Tour de force (рух сили, або вчинок, що показує силу)

Отже, принципи безпеки, означені як "tour de force" можна сформулювати так:

1) Безпека має бути безпекою власної сили, а не чужого захисту.

2) Безпека має бути питанням компетенції, а не політичної доцільності.

3) Щодо того чи іншого окремого питання безпеки окремої країни має бути знайдено рівень компетенції та масштаб, на якому може бути вирішене це питання, — глобальний, міждержавний, внутрішньодержавний суспільний, внутрішньодержавний владний.

4) Концепція безпеки має бути сформульована не просто сучасно, а інноваційно, щоб завжди мати надлишковий захист, тобто безпека має бути інноваційно достатньою.

5) Безпека окремої країни є частиною міжнародної безпеки, тому рішення щодо безпеки окремої країни має бути одночасно міжнародним консенсусом сильних, найбільш захищених країн або блоків таких країн.

6) Безпека окремої країни безпосередньо стосується сусідніх країн, тому в консенсусному рішенні мають брати участь сусідні країни, проте їм має належати тільки право обмеженого вето.

7) Безпека окремої країни може виступати предметом парламентського чи загальнонародного голосування, коли на перерахованих вище рівнях (всередині країни, з сусідами, на міжнародній арені) сформульовані чіткі альтернативи вичерпного вибору. Тобто вибір має відбуватися з урахуванням усіх можливих варіантів.

8) Вибір депутатів чи громадян на користь тієї чи іншої альтернативи безпеки має бути компетентним, тобто таким, який ґрунтується на знаннях про той чи інший спосіб безпеки.

Насправді, якби в Україні був справжній політичний лідер, напевно, він висловився б приблизно так: у нас є декілька можливих доктрин військового захисту країни. По-перше, вступ до НАТО. По-друге, створення системи спільної безпеки з Росією. По-третє, створення неНАТОвської системи безпеки з країнами Європи, де ми можемо зіграти роль ініціатора такого підходу. І, нарешті, останнє — створення власної системи безпеки.

Референдум про одну з доктрин, наприклад, щодо НАТО — є референдумом про політичну доцільність, а не про систему безпеки. Створення власної системи безпеки Україна не витримає фінансово, принаймні зараз. Для створення системи безпеки або з НАТО, або з Росією — наразі немає згоди в суспільстві. Створення європейської системи безпеки вимагає тривалого часу.

Тому референдум, що проводитиметься з питання системи безпеки, може містити чотири вищезазначених питання. Але ще до відповіді на ці питання, українські експерти мають порахувати і надати свої розрахунки громаді для кожного з варіантів.

Система безпеки має базуватися на експертних розрахунках та консенсусі в громаді. При цьому фінансові розрахунки мають бути чи не останнім аргументом. Бо, в першу чергу, це має бути виклад переваг і недоліків кожної з доктрин захисту країни. До проведення таких експертних розрахунків та презентації їх громаді давайте утримаємося від референдумів. Так, на авторову думку, мав би сказати лідер держави своєму народові.

Натомість, в країні немає справжніх політичних лідерів, а лишень політики — як при владі, так і в опозиції. В цьому сенсі принцип "tour de force" означає "покажіть рух сили, зробіть вчинок, який продемонструє силу вашої країни".

І тепер, якщо хто-небудь з політиків почне говорити про НАТО чи російський захист з точки зору політичної доцільності — кричіть йому щодуху: "Tour de force!", "Tour de force!", особливо якщо він не розуміє цих слів.

Сергій Дацюк, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!