Чи потрібен БЮТу урок роботи над помилками?

Добре відомо, що наші недоліки – пряме продовження наших же чеснот. Блок Юлії Тимошенко, а до того – партія "Батьківщина", має чимало чеснот і є вагомим фактом вітчизняного політичного життя у ХХІ столітті.

Можна навіть сказати більше: БЮТ в останні місяці опинився в унікальній ситуації, коли мільйони людей різного віку, статі, етнічної й релігійної належності саме на цей блок покладають надії на недопущення скочування країни в прірву олігархічного авторитаризму й фактичної втрати державою своєї незалежності, надії на ствердження свободи й справедливості.

Йдеться про так звані "останні надії", руйнація яких тягне за собою відчай, прострацію, збайдужіння до політики, пофігізм чи перехід на позицію цинічного пристосуванства щодо будь-якої влади.

Отож сталося так, що цілком об'єктивно кожна помилка БЮТу коштує задто дорого не тільки для самої політичної сили, а й для цілої країни.

Пишу це не як виборець БЮТу (на останніх парламентських виборах я голосував за інший блок), а як аналітик, а на додачу –громадянин, котрий волів би бачити в парламенті та поза ним не політичних імпотентів, не професійних укрпатріотів і не менш професійних українофобів, не цинічно-параноїдальних демагогів, а справді компететних політичних бійців і менеджерів.

До політичних самоочевидностей належить й інше – чесноти БЮТу немалою мірою є чеснотами лідерки цього блоку. Так само і з недоліками та помилками.

Добре це чи погано – інша тема, але, якщо ми хочемо вести мову не про якийсь уявний феномен, а про реальний Блок Юлії Тимошенко, слід розуміти, що приблизно на 70% активи й пасиви БЮТу–- це активи й пасиви самої Юлії Володимирівни.

Її не випадково називають "залізною леді" української політики. Але ж чи не занадто залізна вона в сучасну постіндустріальну добу, коли місце заліза й вугілля в передових економіках займають виробництво інформації та нанотехнології?

Ні, звичайно, свою чверть голосів виборців БЮТ за теперішнього стану речей на виборах візьме, але що крім цього? І чи легше буде виборцям блоку від його стабільного перебування в опозиції до будь-якої влади – а тенденція ця вже набуває рис домінуючої?

Цього року Юлія Тимошенко й очолюваний нею блок, зробивши блискучий ривок на фініші виборчої кампанії, потому не перевели здобуті активи в стабільну форму. Найперша помилка – це прем'єріада.

Ясна річ, що БЮТ мав право наполягати, щоби при формуванні демократичної коаліції одержати посаду глави уряду.

Але чи варто було за це щосили триматися, побачивши поведінку "Нашої України"? БЮТу варто було при формуванні демкоаліції взяти собі крісло голови Верховної Ради. Ще й обставити це публічними "візерунками" на кшталт: мовляв, ми маємо повне право на посаду прем'єра, але в інтересах народу й країни...

І тоді почався б дуже цікавий розвиток подій. Імовірно, демкоаліція все одно б не виникла, бо "любі друзі" прагнули чогось іншого - чого саме, міг би розібратися тільки дідусь Фройд, але в такому разі їхня гра була б зламана з самого початку, а БЮТ одержав би чимало додаткових бонусів ув очах громадськості.

А на додачу до всього роль голови парламенту в момент зміни системи влади є надзвичайно важливою.

Налагодити ефективне функціонування урядової коаліції, швидке проходження потрібних законопроектів і, при цьому, не заганяти опозицію в глухий кут – завдання надзвичайно серйозні.

Не менш серйозною виглядає потреба змусити, нарешті, депутатів суворо дотримуватися вимог Конституції та регламенту, починаючи з голосування, що, як відомо, має здійснюватися особисто, насправді ж депутати голосують чужими картками за принципом "сам-п'ять".

Озвучена навесні ідея Юлії Тимошенко щодо біометричного пароля для ввімкнення системи "Рада" могла поставити процес ухвалення законів у рамки закону. На додачу, одним ударом була б істотно пошкоджена безпосередня зрощенність великого бізнесу й великої політики. Адже просто фізично неможливо одночасно сидіти в залі, голосувати за кожну дрібницю кожного законопроекту й займатися "справами".

Ясна річ, без голосу Рината Ахметова "регіонери" якось би пережили, тому ніхто не вимагав би в нього скласти мандат. Але втратити десятки "багнетів", котрі не мають часу бути присутніми у залі засідань?

Довелося б майже всім депутатам-бізнесменам з усіх партій та блоків, у тому числі і з БЮТ, робити вибір – публічна політика або великий бізнес, депутатство або керування виробництвом і торгівлею.

Відтак, професійні політики залишилися б у Верховній Раді, професійні "діловари" зайнялися б бізнесом. Це, в кінцевому підсумку, поліпшило б якість управлінських рішень у всіх сферах і створило певну дистанцію між державною владою й бізнесом. Невелику, але все ж.

А якби "любі друзі" й "регіонери" об'єдналися, щоб скинути Юлію Тимошенко з посади спікера, то вона могла б апелювати до всіх сущих в Україні й у світі – за те, що я вимагаю дотримуватися вимог Конституції, мене скидають... Це антидемократичний переворот!

Що ж стосується прем'єрів, то їх потім можна було б – і треба було б – змінювати. І формат коаліції – також. Через півроку, щонайменше, третина "регіонерів" уже б сумирно стукала в двері коаліції як "позафракційні демократи".

Але Юлія Тимошенко на таку кадрову поступку не пішла, а верхівка БЮТу не натиснула на свою лідерку. От і маємо те, що маємо.

А на додачу до питання щодо біометричного контролю особистого голосування, очевидно, відкликаного самою лідеркою БЮТ, котра дозволила своїм депутатам бути відсутніми в залі засідань парламенту з тим, щоб за них голосували інші.

Цим самим БЮТ втратив історичний шанс продемонструвати себе як єдину політичну силу, яка поважає Конституцію й регламент діяльності Верховної Ради.

Другий відвертий програш БЮТу – це Універсал. Юлія Тимошенко прийшла до президента з очевидним наміром не підписувати цей документ, цілком умотивовано підозрюючи, що Ющенкові Універсал потрібен для інтеграції "Нашої України" з Партією регіонів, для створення урядової коаліції в форматі НУ-СПУ-ПР.

Але хіба не варто було зламати цю гру?

Цікаво, яким би став перебіг подій, якби Тимошенко демонстративно, в прямому ефірі підписала Універсал у його первинному, президентському варіанті, й заявила: на цьому стою, і з цього не зійду?

А далі відмовилася підписувати вихолощений, кастрований варіант документу, з якого вирізане чи не головне – а до такого справа неодмінно дійшла б, оскільки оточенню Ющенка потрібен був підпис Януковича під документом як символ коаліції з ПР? За що б Віктор Ющенко лаяв лідерку БЮТ – за підтримку його власної позиції?

Та Тимошенко не зуміла змінити тактику гри під час самої гри. Така прогнозована певними аналітичними командами негнучкість полегшила шлях до прем'єрства Януковичу й істотно полегшила життя тим, хто нацьковував президента на Юлію Володимирівну.

Третя вада БЮТу так само є продовженням його чеснот. Йдеться про роботу в регіонах. На основі тієї інформації, яку я маю, можу зробити висновок – парламентарії від БЮТу найзаповзятіше працюють у регіонах і щось таки роблять для виборців у той час, коли народним депутатам від інших політичних сил у своїй масі, схоже, "немає часу" на таку роботу.

І добре, що про це немає гучної похвальби з телеекрану – виборець сам усе оцінить. Але у цій роботі треба "атакувати" не все на світі, а ключові проблеми.

От десь вивели з експлуатації напередодні зими котельню центрального опалення.

А в іншому місті начальник міліції увійшов у дуже серйозний конфлікт з дрібними торговцями.

А ще десь будуть елітні будинки за рахунок центрального парку.

Варто обрати десяток-другий точкових центрів докладання депутатських зусиль, щоб справді щось зрушити з місця. А телебачення потім приїде саме. І хай йому розказують про зроблене не політики, а люди, яким допомогли самоорганізуватися у боротьбі за захист свої прав депутати від БЮТу.

І, нарешті, величезною небезпекою для Юлії Тимошенко та її блоку виглядає наполеглива боротьба за соціальні гарантії для абсолютної більшості населення, за спрямування якомога більших коштів у соціальну сферу.

Можна сказати й сильніше: те, як ця боротьба реально ведеться – це ще одна з помилок БЮТу.

Згадаймо, що перед виборчою кампанією і під час неї БЮТ пропонував відправити кошти, одержані від реприватизації "Криворіжсталі", на компенсацію знецінених заощаджень в "Ощадбанку".

А тим часом головною проблемою для України було, є і буде якомога більш масштабне самозабезпечення енергоносіями, для чого існують усі передумови, немає тільки одного – серйозних інвестицій.

За великим рахунком, забезпечення країни газом власного видобутку за прийнятними цінами й поза залежністю від зовнішньополітичної кон'юнктури – це і є найкращі соціальні гарантії.

Але БЮТ погнався за голосами тих виборців, які мало розбираються в серйозних справах, за голосами натовпу, а не спільнот громадянського суспільства – і програв.

Головне, програв з розрахунку на майбутню перспективу, бо не захотів привчати виборців дивитися на кілька кроків наперед. А на додачу БЮТ не веде цілеспрямованої роботи з інтелігенцією і, вочевидь, недооцінює значення такої роботи. І це при тому, що блок має далеко не останні інтелектуальні ресурси у своєму депутатському корпусі.

Одне слово, маємо недооцінку ролі і впливу у суспільстві інтелігенції і переоцінку свого впливу на – вживемо неполіткоректне слово – плебс і можливості спертися на нього.

А опора на плебс - справа небезпечна: треба діяти a la Вітренко чи Черновецький.

З усіма негативними наслідками, які звідси випливають. Включно зі зростанням кількості громадян, котрі розчарувалися в усіх наявних політичних силах.

Те, що таке зростання відбувається на наших очах, засвідчують численні соціологічні дослідження.

А що це означає? Те, що ближче до виборів буде створено кілька квазіопозиційних проектів – один із ниточками керування з Донецька, інший – із Москви, третій – ще звідкілясь. Вони відтягнуть з опозиційного поля чимало голосів, а що тоді робитиме БЮТ, знову одержавши підтримку тільки чверті електорату?

Та головне в іншому. На тлі зростання політичної апатії та розчарування в усіх і вся можлива поява політичної сили авторитарного чи відверто тоталітарного штибу, яка поставить під загрозу самі підвалини української демократії та державності.

Нікого, крім БЮТу, хто б не дав виникнути такій силі, в чинному вітчизняному політикумі немає. Але в своєму нинішньому вигляді БЮТ цього не здатен зробити.

Ще однією величезною помилкою БЮТу став добровільний піврічний параліч київської організації блоку.

Нейтрально-дружнє ставлення до Леоніда Черновецького та його команди, які наразі проводять швидкий дерибан міської власності, могло коштувати Тимошенко втрати підтримки у столиці.

Чи не єдиним реальним опозиціонером у Київраді виявився Михайло Бродський, у котрого через це "не склалося" з Тимошенко.

Видавалося, що чолівка БЮТу з якихось міркувань уже була готова на те, щоб у Києві незадоволених повела за собою Вітренко, але раптом усе змінилося, і саме БЮТ виступив ініціатором призначеної на 26 жовтня масової акції протесту проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги.

Але знову запитання: чи не занадто спрощено бачить БЮТ свою взаємодію з масами, чи не надто примітивними гаслами підіймає ці маси на боротьбу, чи не обмежує цілі такої боротьби?

Адже сам по собі мораторій на згадані тарифи нічого не вирішить, якщо буде збережена чинна система влади, ба більше – він тільки поставить житлово-комунальне господарство на межу банкрутства. А що далі?

Власне, це запитання можна поставити стосовно всієї діяльності БЮТу і його лідерки.

Адже тоді, коли на тебе покладені останні політичні надії мільйонів людей, слід мати пророблені та відомі громадянському суспільству стратегію й тактику політичної боротьби, а не обмежуватися ефектними жестами під гаслом "Справедливість є..." та закликами в усьому довіряти блоку.

Бо тоді недоліки стануть надто вже масштабними продовженнями БЮТівських політичних чеснот.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"