Що насправді сказав Путін?

Під час останнього спілкування Володимира Путіна з російським народом російському президенту задали 2 мільйони запитань, але відповів він на кілька десятків.

Підозрювати експромт було б наївно, і тому дослідити відповіді Путіна буде дуже незайвим для розуміння російської політики щодо України.

Отже, що всі ці заяви зрештою означають?

По-перше, заяви Путіна в їхньому відношенні до України, по суті, скандальні. Російський президент двічі на сторінку тексту поставив під сумнів суб'єктність України, заявивши, що Росія може своїми військами, зокрема силами Чорноморського флоту, "запобігти іноземному втручанню" на території України.

Це означає, що Кремль публічно намагається представити Україну як меншовартісну державу, менш повноцінну й дієздатну, ніж Росія.

Треба сказати, що Путін легко міг би припинити іноземне втручання у справи України, одним своїм наказом.

Річ у тім, що досі жодна країна, крім Росії, не пред'являла територіальних претензій до України, не виказувала відкриту підтримку на виборах одній політичній силі.

Саме структури Чорноморського флоту Росії були задіяні у внутрішніх справах України під час проведення антинатовських акцій у Криму цього літа.

Саме Росія, всупереч міжнародним угодам, надає притулок особам, підозрюваним правоохоронцями України в скоєнні злочинів на території України.

Лише 21 вересня РНБО України обговорило ситуацію з діяльністю на території Криму фінансованих з-за кордону організацій, що дестабілізують ситуацію та підігрівають сепаратизм.

Випади в бік України з боку Путіна вже мали місце в минулому.

Рік тому Путін на одному з саммітів сказав, що Україна "тирить газ".

Хоча після того російські офіційні особи калібром поменше заявляли, що в Росії ось уже понад п'ять років немає жодних претензій до України в сфері транспортування газу.

Фото AFP

По-друге, Путін заявив, що російський флот на території України може відреагувати на "прохання українського народу".

Як відомо, свого часу "народи" Фінляндії, Угорщини, Чехословаччини, Афганістану, країн Балтії тощо, дуже хотіли, щоб їхні країни окупувала Радянська армія. Принаймні, так повідомляв ТАСС, який точно знав, кого вважати народом.

По-третє, Путін зізнався, що реакція російських збройних сил на території України може бути спричинена проханням "українського керівництва".

Кого Росія в разі потреби буде вважати "українським керівництвом" – президента Ющенка, прем'єра Януковича чи когось іще? Якщо вивчити історичний досвід, то можна припустити – кого захоче, того і вважатиме. У 1940 році Москва вважала легітимним керівництвом Фінляндії не президента цієї країни, а кілька знайдених у СРСР фінських забулдиг.

Фото AFP

По-четверте, Путін зізнався, що Росія не має наміру виводити свій флот із Криму і вже веде переговори щодо продовження його перебування на території України.

Наскільки відомо, таких переговорів не веде ні президент, ані міністр закордонних справ. Хто може вести такі переговори в обхід легітимного керівництва зовнішньою політикою України, підказує сам Путін: уряд і "міністерський рівень".

Як називаються такі переговори в обхід легітимних органів України, що керують зовнішньою політикою, мали б визначити компетентні органи України.

По-п'яте, Путін намагається легітимізувати статус Криму як "особливої території".

Наостанок Путін вдався до чорного гумору. Він порекомендував Україні, те, від чого мало б стати дибом волосся у кримських татар, зокрема, порадив вирішувати міжетнічні проблеми в Криму з урахуванням "досвіду вирішення таких проблем у Росії".

Кримські татари добре знають, як вирішуються міжетнічні проблеми в Росії – внаслідок одного такого "вирішення" в 1944 році загинув кожен другий татарин. Після 1994 року про методи вирішення міжетнічних проблем у Росії дізналися в усьому світі – станом на сьогодні з 1 мільйона чеченців убито понад 200 тисяч, десятки тисяч покалічено, і 300 тисяч стали біженцями.

Щойно в Росії в день народження Путіна вбили журналістку Політковську, а галеристу-політтехнологу Марату Гельману, в якого іноземець купив картину "Сині носи" із шаржовим зображенням Путіна, невідомі нападники зламали ніс. Цілком можливо, це просто збіг.

Але реакція Кремля на конфлікт із Грузією, коли у відповідь на арешт шпигунів почалося переслідування за етнічною ознакою всіх грузинів на території Росії, включно з дітьми, ставить під сумнів політичну адекватність Москви.

Москва почуває себе на висоті, використовуючи енергетичну залежність Європи. Кремль не боїться західної громадської думки, бо ця думка вже гірше нікуди. Тим часом США серйозно загрузли в Іраку.

За таких умов тиск на себе зі Сходу Україна зустрічає розхристаною, не консолідованою, з велетенською кількістю діячів в уряді й владі загалом, які працюють на іншу сторону.

Сказати, що така ситуація вкрай загрозлива й небезпечна для країни і народу – ще нічого не сказати.

Прямі цитати президента Росії Володимира Путіна: "Россия не стремится к досрочному выводу своего флота из Крыма, а договор до 2017 года, как вы знаете. Готова будет вести переговоры о продлении срока пребывания нашего флота... По поводу тяжелых процессов внутриполитических, которые в Крыму происходят. И, когда я говорил, что Россия в случае необходимости и в случае соответствующей просьбы со стороны украинского народа и украинского руководства гарантировала бы хотя бы одно – невмешательство во внутриукраинские дела, если у кого-то возникнет такой соблазн, то уверяю вас, присутствие российского флота не было бы лишним. Но это, прежде всего, выбор наших украинских коллег, наших друзей, наших украинских братьев. Я рассчитываю на то, что все эти вопросы мы сможем решать в ходе конструктивного диалога на правительственном уровне, на министерском уровне. Такие переговоры ведутся. Тем более, что доходы не маленькие Украина получает от пребывания российского флота, я имею в виду и аренду, и создание рабочих мест, о которых вы сейчас сказали, в том числе, и в судоремонтном деле. Вообще, это сотрудничество носит исключительно позитивный характер и способствует укреплению дружбы, сотрудничества и доверия между народами России и Украины.

Что касается Крыма, то это, конечно, особая территория. Мы знаем, как складывалась судьба Крыма на протяжении предыдущих столетий, мы прекрасно с вами осведомлены о том, что происходило на рубеже 90-х годов, начала 90-х годов, как складывалась судьба Крыма в связи с развалом Советского Союза. Сегодня нужно исходить из реалий, которые сложились на сегодняшний день. Крым – это часть Украинского государства и мы не можем вмешиваться во внутренние дела другой страны. Нужно отдавать себе в этом отчет. Нам, конечно, не безразлично, что там происходит. И мы думаем, что наш вклад может быть внесен только с помощью как бы личного примера решения проблем подобного рода. Либо, если украинское руководство посчитает возможным и обратится к нам за помощью, мы готовы будем, не погружаясь в эти проблемы, не втягивая Россию в решение этих проблем, все-таки оказать содействие нашему ближайшему соседу и, без всякого преувеличения, братской республике Украине, от того, чтобы оградить ее, если у кого-то возникнет такой соблазн, вмешаться во внутренние дела Украины со стороны. Дать возможность украинскому народу и руководству самостоятельно решать эти проблемы. Но они острые, мы это видим, они нас беспокоят, тревожат. Она, конечно, эта проблема, существует".

Автор Олександр Палій, експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС України, кандидат політичних наук, для УП