Парадокси свідомості

Вважається, що давати перші оцінки діяльності політиків можна після ста днів з часу їх приходу до влади. Ким був визначений цей термін, достеменно невідомо.

Однак очевидно, що, з одного боку, урядовцям потрібно дати певний час, щоб проявити себе, з іншого боку − суспільству цей час потрібен для того, щоб послабшала емоційна напруга передвиборної боротьби і "на тверезу голову" можна було оцінити дії нової влади.

Тим не менше, оцінки діям можновладців як експерти, так і прості громадяни починають давати задовго до закінчення "стоденного" терміну.

Для соціологів ці "ранні" оцінки важливі ще й тим, що вони в подальшому служать "базовим показником", за яким можна судити про динаміку ставлення до нового уряду та оцінок його діяльності.

Тут потрібно враховувати, що, як правило, чим менше часу минуло з часу формування нової владної команди, тим кращим є ставлення до неї з боку громадян, після чого спостерігається погіршення показників цього ставлення.

Прихід (чи повернення) до влади політика найчастіше призводить до підвищення підтримки його дій громадянами. Що буде з цією підтримкою потім, значною мірою залежить вже від нього самого.

Повернення Януковича на посаду прем’єра так само сприяло покращенню оцінки суспільством його дій.

Якщо за даними опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова у січні цього року, його дії повністю підтримували 23,5%, підтримували частково − 19,4%, не підтримували - 51,6%, то за даними опитування, проведеного цією ж дослідницькою структурою наприкінці вересня, його дії повністю підтримували 25,9%, підтримували частково − 29,9%, не підтримували − 37,5%.

Як можна побачити з таблиць 1 і 2, за даними вересневого опитування респондентів, які вважають, що уряд Януковича кращий, ніж уряди Єханурова й Тимошенко, більше, ніж тих, хто вважає, що кращими були попередні уряди.

Хоча, якщо заглянути до архіву соціологічних опитувань, там можна знайти досить цікаві дані.

Зокрема, наприкінці лютого 2005 року, коли з часу діяльності уряду Тимошенко минуло менше місяця, інтерв’ювери центру Разумкова ставили респондентам запитання: "Якщо говорити про перше враження, то як би Ви оцінили уряд Юлії Тимошенко, порівняно з попереднім урядом Віктора Януковича?".

Тоді 41,7% опитаних відповіли, що "уряд Тимошенко кращий, ніж уряд Януковича", 15,9% − що він нічим суттєво не відрізняється, і лише 17,3% − що він гірший, ніж уряд Януковича.

Таблиця 1

Як би Ви оцінили уряд Віктора Януковича, порівняно з попереднім урядом Юрія Єханурова? (вересень 2006 р.)

Таблиця 2

Як би Ви оцінили уряд Віктора Януковича, порівняно з урядом Юлії Тимошенко? (вересень 2006 р.)

Отже, якщо застосувати простий формально-логічний умовивід, то з двох суджень: "Уряд Януковича (зразка 2006 року) кращий, ніж уряд Тимошенко" і "Уряд Тимошенко був кращий, ніж уряд Януковича (зразка 2004 року)", можна зробити висновок, що Янукович у 2006 році порівняно з Януковичем зразка 2004 року − це дві зовсім різні людини, одна з яких ("дворічної давності") і підметки не вартий "сучасного" Януковича.

Хоча, тут потрібно зауважити, що такі переваги в оцінках громадськості зумовлені не тільки особистісними трансформаціями, які відбулися з тим політиком за останні два роки, скільки певними особливостями громадської свідомості, які соціологи зі стажем мають змогу спостерігати при кожній зміні влади.

Насамперед, мова йде про те, що кожен новий уряд для громадян у більшості випадків кращий від попереднього самим фактом своєї "новизни", що породжує надію на позитивні зміни.

Однак, хоча й говорять, що надія помирає останньою, жодному уряду на самих лише надіях не вдавалося довго протягнути.

Тим більше, що, як свідчать результати опитувань, умови для вмирання надій уже створені.

Хоча вище говорилося про те, що прихід нової влади часто породжує в суспільстві "сплеск" оптимізму, цього разу цей "сплеск" із самого початку виявився слабшим, ніж, наприклад, після приходу до влади "помаранчевих" на початку 2005 року.

Тоді, як свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова у квітні 2005 року, не лише високою була оцінка дій влади, але й домінувало переконання в тому що "події в Україні розвиваються у правильному напрямі" (див. табл. 3). Зараз же думка про "правильність напряму", в якому розвиваються події, змінилася з точністю до навпаки (див. в тій же таблиці).

Таблиця 3

Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?

Оцінки змін, що відбулися в окремих сферах суспільного життя з часу формування нового уряду, також не вселяють оптимізму.

Як можна бачити з таблиці 4, громадяни частіше або вважають, що змін не відбулося, або що відбулися негативні зміни. Найчастіше респонденти вказують на погіршення становища у сфері цін і тарифів, на зниження впевненості у завтрашньому дні, на погіршення ставлення громадян до влади, на зниження рівня добробуту їхньої родини.

45% опитаних вважають, що загалом ситуація в країні з часу створення нового уряду змінилася на гірше, 43% − що вона не змінилася і лише 4,5% − що вона змінилася на краще.

Знову-таки, у перші місяці "помаранчевої" влади аналогічні оцінки були зовсім іншими: за даними опитування Центра Разумкова, проведеного наприкінці лютого 2005 року, порівнюючи тодішню ситуацію в країні з кінцем 2004 року (тобто до приходу до влади "помаранчевих"), 30,9% вважали, що вона покращилася, 22,5% − що погіршилася, і 39,2% − не змінилася.

Навіть прихильники Партії регіонів − тобто ті, хто голосував за неї на останніх парламентських виборах − не досить оптимістично оцінюють зміни, які сталися в країні за час діяльності очолюваного лідером цієї партії уряду: 49,4% з-поміж них вважають, що ситуація в країні за цей час не змінилася, 35,7% − що вона погіршилася, лише 6,6% − що вона покращилася.

Оцінки прихильників "помаранчевих" ще гірші. Так, серед представників електорату БЮТ на минулих виборах вважають, що ситуація в країні погіршилася − 55,0%, що вона не змінилася − 35%, що вона покращилася − 3,6%.

Попри те, що представники електорату Партії регіонів досить низько оцінюють ефективність діяльності уряду, очолюваного Януковичем, більше половини (55,6%) з них повністю підтримують діяльність цього політика, ще 37,6% відповіли, що "підтримують окремі дії", і лише 4,5% зовсім не підтримують.

74,4% з-поміж тих, хто голосував за цю партію, вважають, що саме Янукович є найкращим прем’єром за всю історію незалежної України;

21,3% з-поміж них дотримуються думки, що Партія регіонів повністю,

43,6% − значною мірою виконує свої передвиборчі обіцянки: 24,5% − що виконує їх незначною мірою, 3,5% − зовсім не виконує.

Серед усіх опитаних 9,5% вважають, що Партія регіонів повністю виконує передвиборні обіцянки, 23,8% − значною мірою виконує, 28,8% − виконує незначною мірою, 25,8% − зовсім не виконує.

Таблиця 4

На початку серпня цього року був створений новий коаліційний уряд. На Вашу думку, яким чином за період діяльності нового Уряду змінилося становище в Україні в таких сферах?

Отже, особливістю нинішнього стану громадської думки є те, що негативні оцінки ситуації в країні й тенденцій її розвитку наразі мало позначилися на ставленні до Уряду − насамперед це стосується тих, хто голосував за Партію регіонів.

Частково це можна пояснити тим, що далеко не завжди відповідальність за нинішні недоліки покладається на новий уряд. Власне кажучи, останнім часом урядовці саме цю тезу ("винні не ми") й намагалися донести до громадськості через засоби масової інформації.

Однак, з часом робити це буде все важче. Очевидно, це розуміють навіть в уряді. Тому майже напевне ми будемо свідками намагань "змінити хоч що-небудь". Але, мабуть, змінами лише "чого-небудь" вже обійтися не можна.

Країна потребує досить серйозних системних змін. Власне, саме прагнення змін і зумовило вибух народного невдоволення наприкінці 2004 року. Але "помаранчева" владна команда явно зігнорувала цю вимогу часу, що, врешті-решт, і стало причиною її політичного фіаско.

Парадоксальність становища Януковича в тому, що перед ним об’єктивно стоять ті ж завдання, що й перед Ющенком і Тимошенко на початку 2005 року. Але усвідомлення можновладцями, що і як потрібно робити, не краще (а, може, й гірше), ніж півтора роки тому.

Попри всі суперечності, "помаранчевий" і "біло-блакитний" істеблішмент досить близькі за своїм менталітетом і поки менталітет влади − зверху донизу − не буде змінений, годі й сподіватися на те, що в країні відбудуться істотні зміни на краще.

Але й очікувати, що менталітет влади зміниться сам собою, було б дуже наївно. Влада, її бюрократичні інститути, не мають власного потенціалу розвитку. Цей потенціал може бути привнесений у владу лише "знизу", внаслідок активності громадянського суспільства.

Отже, громадянам потрібно врешті навчитися бути не спостерігачами, а учасниками суспільних і політичних процесів. Адже політика − занадто серйозна річ, щоб віддавати її на відкуп політикам.

Михайло Міщенко, Центр Разумкова