2007: без перевиборів, ревізії політреформи та революцій

Середа, 27 грудня 2006, 11:23

В інформаційний простір у грудні 2006 року, як і в червні-липні 2006, знову запущена теза про ріст імовірності дострокових парламентських виборів.

Однак навряд чи процес переміститься зі ЗМІ у реальну політику – у зацікавлених сторін забагато аргументів проти і достатньо важелів впливу, щоб знайти інший шлях розв’язання конфліктів, що виникають.

Тому наприкінці року цілком коректною буде спроба довгострокового прогнозу розвитку політичної ситуації, а саме – на наступні чотири роки, аж до чергової президентської виборчої кампанії.

Прогнозуючи подальший розвиток подій у політичному полі, необхідно враховувати не тільки незавершеність політичної реформи (оскільки нинішньою редакцією Конституції незадоволені як прем'єрська, так і президентська сторони), але й теоретичну можливість її перегляду та навіть скасування.

Сценаріїв перегляду політреформи, котрі ініціюються пропрезидентськими силами, розглядають, принаймні, два. Скасування політреформи через Конституційний суд, а також прийняття за допомогою референдуму нового пропрезидентського проекту Основного закону.

Перший варіант теоретично можливий. Але практично Конституційний Суд нового скликання ще не прийняв жодного рішення, і розмірковувати про його орієнтованість, м'яко кажучи, можна тільки гіпотетично.

Навіть беручи до уваги той факт, що президент, у силу особливостей формування КС, має сумарно більший вплив на суддів, аніж прем'єр.

Однак очевидно, що сторона Януковича має достатню кількість як правових, так і позаправових аргументів, щоб спробувати на рівних відстоювати свою позицію в КСУ.

Другий сценарій для пропрезидентського табору на сьогоднішній день виглядає ще менш ймовірним. З огляду на погіршення рейтингу Ющенка та пропрезидентських сил, кадровий хаос у "Нашій Україні" і той факт, що організовувати і фінансувати референдум буде уряд, існує велика імовірність того, що референдум не відбудеться.

Крім того, в Україні, на відміну від Франції, президентські ініціативи (укази) автоматично на референдумі не приймаються і потребують імплементації парламентом, де Ющенко, зрозуміло, не має більшості.

Таким чином, навіть у випадку позитивних результатів референдуму, існуючий склад Верховної Ради не імпліментує навіть гіпотетично вигідні главі держави результати референдуму.

Крім того, необхідно враховувати і можливість зміни балансу сил у системі влади. Можливо, події будуть розвиватися таким чином, що проблема внесення змін у Конституцію автоматично відійде на другий план.

Будь-які кризові моменти – розвал урядової коаліції, дострокові парламентські вибори, переформатування коаліції, глибокі економічні кризи – можуть призвести до посилення президентської галузі влади в Україні, без внесення будь-яких змін у Конституцію.

Крім того, важливим є й особистісний фактор —  байдуже, яке крісло, важливо те, хто в ньому сидить.

В експертному середовищі є думка, що якби зараз президентом була Юлія Тимошенко або той самий Віктор Янукович, то вони знайшли би спосіб ефективно користуватися повноваженнями, що залишилися після політреформи.

Крім того, не виключено, що наприкінці терміну своїх президентських повноважень, Ющенко та Тимошенко стануть прихильниками посилення парламентської влади. Янукович, навпаки, буде відстоювати президентську республіку.

Правда, наразі більш імовірним виглядає варіант, коли в розширенні повноважень президента будуть зацікавлені БЮТ і ПР, а НУ буде їм протистояти з метою не допустити сильного президента в особі Януковича або Тимошенко.

Деякі заяви окремих партійних діячів підтверджують тенденцію, відзначену автором ще у 2005: Україна неухильно рухається до класичної двопартійної політичної та владної схеми.

Нехай своїми, досить заплутаними, непростими та неоднозначними шляхами. Базовими ідеологоформуючими центрами двох владних полюсів поступово стають два політичні центри – Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко.

Соціалісти та комуністи, традиційно парламентські партії протягом всієї історії незалежності України, відчутно втрачають свій організаційний і кадровий ресурс. А матеріальними й фінансовими ресурсами якщо й оперують, то, скоріш за все, на користь і за дорученням інших політичних сил.

Як показали парламентські вибори-2006, ці партії втрачають і електоральний ресурс. Таким чином, якщо їм і вдасться перебороти бар'єр проходження в ВРУ наступного скликання, то з мінімальною кількістю необхідних голосів. І вони так само будуть змушені блокуватися з партією влади (тобто приєднуватися до неї).

"Нашу Україну" також можна виключити з процесу становлення двопартійної системи. "НУ" – по суті, доволі в’язкий, штучно створений, багатоскладовий конгломерат.

Де-факто фракція "НУ' вже зараз легко розпорошується між зовсім різними політичними платформами.

А при скороченні кількості гравців у парламенті (що буде закономірним процесом при ймовірному підвищенні прохідного бар'єра), цю політичну силу просто рознесе на різні полюси – без жодних наслідків для загальної ситуації.

Крім усього іншого, вже зараз існують різні сценарії розвитку цього політичного проекту.

Але жоден із них не передбачає існування "Нашої України" у нинішньому вигляді.

Мова, скоріш за все, піде про ряд самостійних проектів, які орієнтуються на Ющенка: ліберальний, соціал-демократичний і націонал-демократичний. Саме тому в розрахунок цю структуру брати не будемо.

Таким чином, уже досить чітко проглядається майбутня політична структура України: на основі балансу та взаємозамінності ПР і БЮТ при владі, підкріплених перебіжчиками від НУ і сателіта у вигляді СПУ.

Незважаючи на це, у найближчі кілька років політична ситуація в країні істотно не зміниться. Збережеться загальна тенденція до стабілізації – як політичної, так і економічної.

За хоча б мінімальних сприятливих умов суспільство обере нарощування власного добробуту, а не участь у політичних або соціальних конфліктах.

Однак власне політикум продовжуватиме боротьбу (в основному — віртуальну), як мінімум, за збереження наявного електорального ресурсу. Отже, партії будуть провокувати суспільство – насамперед, активно співпрацюючи зі ЗМІ.

На думку експертів АМС, у царині Кабінету Міністрів Януковича та Партії (фракції) регіонів превалюватимуть дві тенденції. Перша — це посилення хвилі критики – з боку опозиції (БЮТ) і тактичних партнерів (КПУ, СПУ), колишніх партнерів (ПСПУ) і гіпотетичних ситуативних партнерів ("НУ").

Критика буде як конструктивною, так і популістською, заснованою як на реальних фактах і прорахунках, так і на міфах і забобонах. Зараз це відбувається епізодично – критика, в основному, приурочена до більш-менш помітних подій, дат, до кульмінації якихось внутрішньопартійних і внутрішньофракційних процесів.

Однак навіть за таких умов сплески дискредитації або просто критики на нинішньому етапі досить регулярні. З кожною сесією Ради, з кожним роком напруга буде все більш високою, інспіровані ззовні локальні інформаційні кризи траплятимуться все частіше.

Беручи до уваги вищезазначене, можна впевнено говорити, що сьогодні команда президента не готова до дострокових виборів і не буде до них готова навесні або влітку. Партію регіонів нинішня ситуація багато в чому влаштовує.

І вона не має достатніх мотиваційних складових для не здійснення опору достроковим перевиборам.

А БЮТ буде достатньо довго використовувати тезу про перевибори як метод політичного шантажу, причому, не стільки команди прем'єра, скільки команди президента.

Друга тенденція — це збільшення кількості реальних проблем (у масштабі від суперечливого питання до всеукраїнської кризи), які контрольована Януковичем влада буде змушена вирішувати. Даний процес цілком об'єктивний – навіть якщо цілком виключити ймовірність саботажу або відкритої протидії на місцях, потік проблем все одно наростатиме.

Прогнозуючи дії владної команди на найближчий час, варто включити в розрахунки і наступний момент: основна на сьогоднішній день політична тенденція, котра викликає найбільший резонанс – завершення владної експансії Партії регіонів.

Бюджетний процес інші політичні сили та ЗМІ також подають як складову отримання ПР контролю над максимумом влади. На всіх суперечливих моментах опоненти будуть намагатися заробити рейтинг і витіснити ПР у традиційно її регіонах.

У цілому, прогноз загальнополітичної ситуації на період до парламентських виборів 2011 року так чи інакше зосереджений навколо Партії регіонів як партії влади і навколо Кабінету прем'єра Януковича. Такий підхід цілком виправданий. На сьогоднішній день вони являють собою визначальну силу в країні.

Пояснюється це не стільки ростом впливу інституту прем'єр-міністра після політреформи, скільки невмінням команди президента ефективно використовувати свої досить-таки суттєві повноваження, навіть після змін у Конституції.

Секретаріат Ющенка втратив динаміку, контроль за розвитком політичної ситуації в країні. І повернути його зараз буде вкрай складним завданням — навіть для нової команди на чолі з Балогою та Гайдуком.

Найбільш значимою подією 2007 року в парламенті буде, імовірніше за все, переформатування більшості. У рамках цього процесу, мабуть, рано чи пізно з коаліції вийдуть комуністи – голосно, з резонансними заявами та викриттями.

Частина депутатів від "НУ" і БЮТ формально поповнить коаліцію з Партією регіонів. Можливо, у процесі переформатування буде скликаний великий політичний і політологічний хурал, підписаний черговий Універсал, здійснені чергові спроби національного примирення.

У контексті нового розміщення сил у парламенті, а також наближення масштабних криз, пов'язаних із подальшим підвищенням вартості російських енергоносіїв і зносом інфраструктури ЖКХ, уряд, імовірно, повернеться до майже паритетного розподілу посад між представниками ПР і пропрезидентських сил.

Як мінімум на рівні заступників багатьох міністрів. Ціль — поділ відповідальності та неминучого негатива.

Секретаріат президента і СНБО, імовірно, ще будуть доповнені фігурами на кшталт Хорошковського і Гайдука – досвідченими й ефективними менеджерами без особливих політичних амбіцій. Але з досвідом досить конструктивного співробітництва на різних рівнях із представниками нинішнього уряду.

Можливо, усі ці зміни дозволять утримувати в розумних і більш-менш контрольованих межах громадянські протести, розгортання яких неминуче.

У цілому, 2007 рік для населення буде складнішим, аніж для політиків. Такими є, на жаль, реалії українського політичного життя…

Олексій Голобуцький, Агентство моделювання ситуацій, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді