Катеринчук невчасно зробив крок правою

Після того, як провідні українські партії та блоки прожили етап орієнтування на ідеології (на трьох останніх виборах акцент був зроблений на персонализації політичних сил – "за Ющенка", "за Януковича", "за Тимошенко"), колишній голова виконкому "Нашої України" Микола Катеринчук заговорив про побудову нової партії на основі "праволіберальної ідеології".

Це означає повернення до спроби створення "ідеологічних" політичноуспішних проектів.

Причому, Катеринчук намагається зробити успішний правий проект у ліво-орієнтованій країні.

Презентуючи на днях ідею створення нової партії, Катеринчук докладно зупинився на її ідеологічних принципах. "Ідеологією нової партії повинна стати праволіберальна ідеологія", – сказав він.

На його думку, національно свідомі люди та ті, хто розбирається в лібералізмі, можуть бути тим інструментом, який "дозволить демократії перемогти".

При цьому Катеринчук усе ж таки не планує створення "винятково вузькоідеологічної партії". "Ми знайшли нову якість політики, нових лідерів, нові підходи, нові особистості, нові ідеї", – сказав Катеринчук.

Він також повідомив, що в новій партії спробує уникнути повторення помилок НСНУ – не буде будувати партію "згори": "Поки в НСНУ будуть визначати, хто в них буде новим лідером – або Петро Порошенко, або вони когось запросять – Оксану Білозір або інших, ми вже в лютому наступного року зможемо вийти на загальнонаціональні збори і на перший з'їзд нової партії. Там будуть окреслені всі питання і будуть остаточно визначені ідеологія, статут, програма, принципи й усе, що необхідно для того, щоб політична сила мала своє політичне обличчя".

При цьому, поки що, крім самого Катеринчука, нові особи в партії не заявлені.

Що стосується її принципів та стратегії, то їх лідер нової партії представив 4 грудня в статті "Від Майдану до Європейської Платформи". Вони зводяться до того, що Україні необхідна "Європейська ідея" й однойменна "платформа" – стратегічний план дій до демократії та Європи.

Нову партію, за задумом її творців, повинні підтримати всі ті, хто виступає за європейські стандарти життя.

Історія невдач "чистих лібералів"

До появи соціологічних даних важко сказати – скільки саме відсотків виборців готові будуть проголосувати за "європейські цінності" у тому варіанті, в якому їх пропонує партія Катеринчука..

Однак споконвічна складність для розкручування й ефективності дій такої партії полягає у вузькості електоральної підтримки. Одні вибори за іншими демонструють невисокі (найчастіше – взагалі провальні) результати партій, які піднімають на прапори ліберальні ідеї.

Згадаємо парламентські вибори 1998 року. Тоді в парламент потрапила єдина сила, що виступала за ліберальну економіку – Народний Рух України.

Утім, вона позиціонувала себе в першу чергу як сила націонал-демократична і лише в другу – як ліберальна.

У тодішньому головному передвиборчому гаслі Руху – "Бандитам – тюрми!" було небагато від лібералізму.

НРУ тоді фінішував другим із результатом 9,4%.

Для порівняння – три лівих сили – КПУ (24,65%), соціалісти разом із селянами (8,55%) і прогресивні соціалісти (4,04%) в сумі отримали більше 37% голосів.

Партія "Реформи і порядок", яка зробила акцент на ліберальні ідеї, 4%-й бар'єр не подолала, набравши 3,13%.

Ще одні "класичні ліберали" з "Соціально-ліберального об'єднання" отримали менше 1% підтримки.

Те, що на виборах-98 право-ліберальні виборці голосували не стільки за ліберальну економіку, скільки за фігуру лідера НРУ В'ячеслава Чорновола і його пропозицію посадити бандитів у тюрми, стало ясно вже наступного року.

На президентських виборах лідери обох Рухів Удовенко та Костенко отримали в сумі близько 900 тисяч голосів – у десять разів менше, ніж Леонід Кучма, й у сім разів менше, ніж Петро Симоненко.

Соцопитування з кінця 99 року показували невтішні шанси націонал-демократів на входження у новий парламент. Тому обидва Рухи ініціювали створення різного роду правоцентристських коаліцій, котрі, втім, також мали досить примарні шанси на проходження в парламент.

Нацдемам-лібералам, які за законом політичної еволюції після виборів-2002 повинні були зникнути з політичної карти дуже пощатило – їх у Раду "паровозом" провів Ющенко.

За якого голосували знову-таки не тому, що він обіцяв ліберальні реформи, а тому, що він позиціонував себе як альтернативу існуючій владі. "Суто ліберальний" проект "Команда озимого покоління", в який вклали величезні гроші, на цих виборах гучно провалився з результатом у 2,02%.

Вибори-2004 також стали боротьбою не стільки ідеологій, скільки технологічних установок – "бандити проти американського ставленика".

Хоча і на них ліберал у глибині душі Ющенко йшов із лівим гаслом "Нехай багаті поділяться з бідними" і обіцяв відібрати в олігархів "украдену "Криворіжсталь".

Зрештою, долю виборів вирішив Майдан, основною рушійною силою якого стали дрібні та середні бізнесмени, об'єктивно зацікавлені в лібералізації економічних умов життя в країні.

Проте, партія захисту їхніх інтересів у "помаранчевій" Україні так і не з'явилася.

Сам Катеринчук зізнався, що ще на початку 2005 року пропонував створити таку партію, однак тодішній глава секретаріату президента Олександр Зінченко йому цього не дозволив, оскільки планувалося "злити" всі голоси електорату, що симпатизує, у загальний казан НСНУ, створеного „згори”.

"Євростандарти" в Києві не спрацювали

Якщо згадати останні вибори в парламент, то їх виграли сили з лівими гаслами.

Не кажучи вже про "нову ліву" Тимошенко, ті ж "Регіони" обіцяли знизити ціни та "поліпшити життя вже сьогодні". В результаті й набрали найбільше голосів.

У той час, як ліберальне "Віче" отримало лише 1,74%. Навіть у максимально комфортному для лібералів Києві з великим відривом виграли "ліві популісти" – БЮТ і Блок Черновецького. Зі 120 мандатів вони взяли 62.

Одні ліберали – "Європейська столиця" (вони, до речі, як і Катеринчук для всієї України, пропонували європейські стандарти життя – для Києва) взагалі не пройшли до Київради, другі – "Громадянський актив Києва" з величезними зусиллями подолали 3%-й бар'єр.

З огляду на те, що на правому полі буде діяти не тільки Катеринчук, але й інші "праві ліберали" (колишня партія Катеринчука, наприклад, також претендує на голоси цих виборців), є ризик, що вони спільними зусиллями просто "розірвуть" це поле.

З огляду на його невеликі розміри – від сили відсотків 15 – зробити це буде не дуже складно. В результаті програють усі – і самі партії, і їхні виборці.

Ліва альтернатива

Набагато більш перспективним видається об'єднання "виборців Майдану" у новій лівій партії. Тим більше, що вона вже має і готового лідера – Юрія Луценка.

По суті, на листопадовому з'їзді НСНУ Луценко вже озвучив план створення цієї партії: у лютому наступного року в усіх регіонах проводяться "загальнонаціональні збори, і шляхом плебісциту членів партії приймається рішення про об'єднання в могутню демократичну силу".

"Таким самим шляхом необхідно визначити команду лідерів і основні цілі та задачі такої сили. Нехай своє слово скажуть рядові члени, саме ті, котрі мерзнули на майданах", – говорить Луценко, усвідомлюючи, що у випадку такого "праймериз" він буде поза конкуренцією серед потенційних лідерів "нових помаранчевих".

У цю нову силу можуть увійти і "помаранчеві ліберали" Катеринчука на правах партнерів.

Щоправда, для здійснення такого сценарію, Юрієві Луценку доведеться підкорегувати плани президента Ющенка, котрий бачить екс-главу МВС лідером знову-таки праволіберальної партії "Вперед, Україно!", і переконати президента в тому, що переграти як БЮТ, так і "Регіони" на виборах, що наближаються, можна буде тільки на лівому полі.

Автор: Андрій Миселюк, для УП