Дискусія про курку та яйце в новій українській політиці вирішена!

Середа, 17 січня 2007, 14:29

12 січня Верховна Рада конституційною більшістю остаточно ухвалила внесення змін до деяких законів щодо статусу депутатів Верховної Ради Криму та місцевих рад.

Нарешті поставлено крапку в безкінечній дискусії, що первинне: курка чи яйце.

Тепер український політикум, що засідає у Верховній Раді ухвалив закон, який стверджує: первинною, а відтак, головною, у виборчому процесі та формуванні представницької демократії в Україні, є партія, а не виборці.

Поки що закон не визначає назву цієї партії, як колись це було записано в Конституції УРСР. Але все ще попереду.

Якщо ж серйозно, то головний зміст поправок до декількох законів такий: повноваження депутата місцевої ради припиняються без ухвалення рішення відповідною місцевою радою чи виборцями, у випадку, коли таке рішення ухвалене "вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради."

Фактично, вперше в історії виборчого права та демократії в Україні зроблена спроба прив'язати повноваження депутата не до волі виборців, які на виборах делегували йому повноваження представляти свої інтереси в "місцевому парламенті", а до волі партійних вождів партій.

Формально, на перший погляд, тут є певна логіка, але виключно на перший погляд. Якщо ж проаналізувати документ детально, отримаємо повний абсурд.

В пояснювальній записці до законопроекту депутатів Саса та Швеця необхідність ухвалення цього закону пояснюється необхідністю припинити свавілля з боку депутатів цих рад щодо їх невходження до депутатської фракції місцевої організації політичної партії (блоку). 

Або його вихід з депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з фракції, або добровільний перехід депутата в іншу фракцію, по виборчому списку якої він був обраний депутатом, що не відповідає реальному волевиявленню громадян. 

І ще: прийняття цього проекту закону має на меті удосконалення порядку роботи Верховної Ради АРК та місцевих рад, депутати до яких обрані за пропорційною виборчою системою. 

Проект закону передбачає обов'язковий вступ та постійне перебування депутата ВР АРК та місцевої ради (крім депутатів сільських, селищних рад) в складі депутатської фракції політичної партії (блоку), за списком відповідної організації якої його було обрано депутатом відповідної ради.  

Недотримання цієї вимоги є підставою для дострокового припинення повноважень депутата ВР АРК та місцевої ради. 

І, нарешті: ухвалення проекту забезпечить закріплене в Конституції право громадян на представницьку демократію та ефективну роботу ВР АРК та місцевих рад".

Якщо підсумувати зміст пояснювальної записки, то можна припустити, що автори проекту вважають:

1) депутати, яких включили до списку керівні органи партійних організацій чи виборчих блоків, є непорядними людьми і тому покидають лави "своєї" партійної фракції;

2) аби більше не допустити жодних переходів депутата з фракції до фракції потрібно "підвисити над ними сокиру", як образно колись говорив президент Кучма. Такою "сокирою" має стати право партії позбавляти повноважень депутата-перебіжчика;

3) оскільки на місцях у керівних органах партійних організацій також, напевно, непорядні люди, право на позбавлення повноважень депутата ради належатиме вищому керівному органу партії/блоку, тобто з'їзду;

4) прийняття цього закону "удосконалить роботу місцевих рад";

5) усунення виборців від впливу на депутатів місцевих рад і заміна цього впливу виключно впливом партійним уже навіки "закріпить право громадян (народу) на представницьку демократію".

Цікаві думки.                                          

Відразу виникає декілька запитань до нинішніх партійних лідерів, які лобіювали ухвалення цього закону у Верховній Раді:

1) навіщо включати до партійних виборчих списків людей, до того ж у прохідну частину списку, які готові відразу покинути фракцію? Якщо керівництву партії невідомі якості цих людей, то, напевно, "партія" немає нічого спільного зі справді ідеологічною організацією. А місця в ній були розпродані.

Якщо ж місце у списку продане за гроші, то хіба у керівників партії є моральне право вимагати від покупця перебувати у фракції постійно?

2) якщо депутатів можливо утримувати лише примусом, це означає, напевно, що партія є збіговиськом випадкових людей, якому немає місця у політичному майбутньому України.

3) якщо виборців вже позбавлено права обирати депутатів, виходячи з особистих уподобань та змагання особистостей у мажоритарному окрузі, то заміну волевиявлення виборців рішенням керівного органу партії називати "закріпленням права на представницьку демократію" є просто блюзнірством.

В обговоренні цього законопроекту знову ж таки лунали нещирі та свідомо облудні тези.

Теза перша: люди голосували не за конкретних кандидатів, а за партію. Теза є спірною. Уявіть, що партію "Батьківщина" не очолює Юля Тимошенко і вона б не була на чолі списку БЮТу. Скільки б голосів набрав би цей партійний список на виборах? Так само, скільки б голосів отримала Партія регіонів без Віктора Януковича на чолі списку?

Реалізація закону може мати ще й такі наслідки. Для проходження в раду, партія включає у першу п'ятірку відомих своєю принциповістю людей. Завдяки їм у раді формується фракція. Потім ухвалюється рішення про позбавлення їх повноважень. Натомість їх місця займають слабкі люди, які, проте, виконуватимуть будь-які забаганки свого партійного керівництва.

Адже уже сьогодні на прикладі більшості місцевих рад видно, що абсолютна більшість земельних чи майнових питань вирішуються не через запровадження конкурсних механізмів, які є єдиним ефективним способом використання ресурсів громад, районів чи областей, а за "пакетним" принципом. Тобто, коли земля шляхом пакетного голосування роздається наближеному до фракцій бізнесу.

Теза друга: депутат, який не дотримується партійної дисципліни має бути позбавлений повноважень.

Ця теза також є досить сумнівною. Що робити порядному депутату, коли партійне керівництво відійшло від своєї програми, порушило власні принципи? Погоджуватися з цим, і зраджувати свої ідеали та й виборців, які підтримали на виборах конкретну виборчу програму?

Як, наприклад, почуваються виборці, які голосували за СПУ та БЮТ, як провідників "помаранчевої революції", а потім зрадили її принципам?

А як почуватись депутатам націонал-демократам у БЮТі, що розуміють абсурдність посилення уряду Януковича і перетворення прем'єра на главу української держави, але, відповідно до партійної дисципліни, змушені це робити?

Припустимо і таку ситуацію. Сьогодні серед керівництва політичної партії, що пройшла в парламент і місцеві ради, експлуатуючи гасла демократії, європейського вибору, української державності, раптом відбулася переоцінка цінностей.

І відтепер вони сповідують принципи авторитаризму, відмову від європейського курсу, впровадження другої державної мови, тощо.

Відтак, новий закон дає змогу вигнати з рад усіх, хто не буде згодним з новим партійним курсом і виборці отримають політичну орієнтацію рад з точністю до навпаки.

Теза третя: партійна дисципліна є європейською практикою. В Європі депутати не бігають з фракції у фракцію. 

Це звичайна напівправда, що прикриває брехню. В Європі депутати не бігають між фракціями не тому, що це загрожує припиненням повноважень, а тому що такі перебіжки, по-перше, є політичною смертю для політика.

По-друге, формування списку є настільки відповідальним для партії, що жоден випадковий, морально нестійкий кадр туди не потрапить.

А лідер партії обирається на основі широкої партійної дискусії в умовах відкритості та демократизму, так само, як і створюються програмові партійні документи.

Отже, в черговий раз, суспільство отримало новелу українського законодавства, яка не має жодного аналогу в світі та вносить чергову напругу в українське суспільство.

Пані Тимошенко, виправдовуючи голосування своєї фракції за розширення повноважень Януковича, говорила про важливість для демократії та майбутнього опозиції цього закону "про закріпачення депутатів".

Насправді, все буде зовсім не так.

По-перше, президент гарантовано накладе вето на ухвалений документ. Звичайно, його можна подолати, але Конституційний Суд, у разі звернення до нього, поза всяким сумнівом скасує ці норми, як неконституційні. Адже не може партія замінити виборців.

По-друге, на депутатів, що вийшли з фракцій до набуття чинності цим законом, він не поширюватиметься, не зважаючи на грізний припис ч.1 Прикінцевих положень закону.

Ініціатива щодо цього закону добре ілюструє ще одну ваду українського партійного будівництва. Яку б партію у нас не будували виходить КПРС.

Адже саме КПРС була побудована за принципом централізму, підкорення меншості більшості. А головне – безсумнівного виконання вказівок партійних вождів та неможливості просування у кар'єрному зростанні без партквитка.

Але куди завели КПРС та СРСР такі принципи?

Знову, як це вже бувало, партійні вожді, що не змогли по-чесному сформувати свої депутатські ряди із високоморальних партійних активістів, а віддали місця в списках лише за їм відомими ознаками, вирішили свої помилки виправити законом, за рахунок своїх виборців. Зрештою, не повертати ж гроші за продані місця?

P.S. Як професійний юрист можу з впевненістю сказати, що юридична техніка цього закону така недбала, а норми виписані поза гармонією з Конституцією та виборчими законами, що у застосуванні цього закону без тлумачення Конституційного Суду не обійтись. Зате проблем у політичних партіях, особливо у їх територіальних організаціях, буде багато. Скандали забезпечені.

Анатолій Ткачук, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді