Мороза мучать страх та докори совісті

Середа, 17 січня 2007, 17:58

Найчесніший та найнепідкупніший політик України.

Саме так віднедавна "Українській правді" доведеться іменувати лідера Соцпартії Олександра Мороза, який подав уже 4 (!) позови про захист своєї честі та гідності до "Української правди", чіпляючись до різноманітних критичних статей на його адресу.

Щоправда, є побоювання, що над нами будуть сміятися – хіба хтось тепер повірить подібній характеристиці Мороза?

Щоб не марнувати часу в судах, звертаємо увагу антикризового спікера на те, що викладене нижче – є особистою думкою його колишнього соратника, а будь-які неприємні для Олександра Олександровича епітети варто розцінювати винятково як оціночні судження.

***

Колишній радник Олександра Мороза та член СПУ Володимир Цвіль – людина безпосередньо причетна до касетного скандалу. В кінці 2000 року саме він на прохання лідера соціалістів, вивозив за кордон Миколу Мельниченка та його записи.

Партнер Цвіля по бізнесу Володимир Болданюк переховував майора з сім'єю в Чехії протягом чотирьох з половиною місяців – до отримання ними притулку в США.

Два роки тому Цвіль видав власну книжку "В центрі касетного скандалу", де, зокрема, наголошував, що Мороз познайомив його з Мельниченком задовго до зникнення Георгія Гонгадзе і початку касетного скандалу.

Зухвалий "кидок", завдяки якому Олександр Мороз став головою Верховної Ради, а до влади в Україні прийшла антикризова коаліція, нарешті відкрив людям очі на справжню ціну "моральності" відомого діяча.

Сьогодні на адресу лідера Соцпартії застосовують епітети на кшталт "зрадник" та "іуда".

Крім того, в народі кажуть, що Мороз заліз на місце спікера по кістках Гонгадзе.

Дедалі частіше лунають заклики переглянути його роль в подіях навколо вбивства журналіста.

Не секрет, що Олександра Мороза постійно турбує справа Гонгадзе.

Сьогодні він судиться з Українською Правдою, відкриває дошку пам'яті загиблого журналіста у Верховній Раді, святкує річницю акції "Україна без Кучми", закликає "закрити питання" про його знайомство з майором Мельниченком, та, водночас, робить хамські оцінки процесу, що триває в Апеляційному суді.

У відповідь на заяву представниці потерпілої сторони Валентини Теличенко, яка наголосила на необхідності припинити тиск на суд з боку політиків, голова Верховної Ради назвав процес над вбивцями Гонгадзе "уголовщиною".

А нещодавно Мороз подав позов проти адвоката Мирослави Гонгадзе. Заява надіслана у відомий своєю "незалежністю" від влади Печерський суд.

Складається враження, що лише Олександр Олександрович у справі Гонгадзе "моральний", а навколо нього – суцільні брехуни, провокатори та злочинці.

Але існує правдиве пояснення поведінки антикризового спікера: його мучать страх і докори совісті.

Мороз відчуває власну провину у трагедії журналіста і це не дає йому спокою. Його постійно переслідує страх, що хтось заявить про це вголос.

На сьогодні є всі підстави стверджувати, що лідер Соцпартії володів інформацією із записів Мельниченка і знав про загрозу життю Георгію Гонгадзе, але нічого не зробив, щоб запобігти злочину.

По-перше. Я неодноразово заявляв публічно, що Мороз звернувся до мене з проханням сприяти від'їзду Мельниченка за кордон не у жовтні 2000 року, а набагато раніше. Голова СПУ відрекомендував мені його, як надзвичайно близьку йому людину, яка потребує допомоги у лікуванні дочки. Отже, Мороз та охоронець Кучми були знайомі задовго до зникнення Гонгадзе.

По-друге. Є зізнання самого Мельниченка, зроблені в інтерв'ю журналісту Роману Купчинському. Там Микола відверто розповідає, що зустрічався з Морозом та переказував йому зміст підслуханих розмов Кучми влітку 2000 року.

Автентичність звукозапису, який відбувся зі згоди співрозмовників, не викликає жодного сумніву. Роман Купчинський офіційно свідчив про це генпрокуратурі України.

По-третє. Мороз добре знав, про що говорять у кабінеті на Банковій. Підтвердження цьому можна знайти в оприлюднених записах розмов Кучми. Наприклад, у діалозі екс-президента з колишнім соціалістом Олександром Чижом:

Чиж: ... Я боюсь що це може десь фіксується…чи щось.

Кучма: Та ні, не може бути!

Чиж: Минулої зустрічі Мороз носився з тим, що я вам сказав, що вважаю вас "хрещеним батьком". Тому, в мене є підозра, що може тут пишеться. Ну, ви знаєте, як воно… Але факт.

Про надзвичайну, як на опозиційного діяча, поінформованість Мороза свідчать окремі його виступи у Верховній Раді влітку 2000 року.

11 липня він обізвав тодішнього віце-спікера Медведчука представником "криміналітету" та "сексотом КДБ", а 14-го запитав у керівника уряду Ющенка – хто, на його думку, міг віддати наказ про стеження "стосовно прем'єр-міністра в європейській державі"?

За тиждень до цього голова СБУ Деркач переконував Кучму, що Медведчук і Суркіс були у радянські часи "агентами КДБ", а керівник управління Держохорони Шепіль доповідав президенту про те, як Ющенко проводив вихідні – з'їздив в суботу до матері в Хоружівку, а в неділю здійснив кінну прогулянку.

Відповідну інформацію можна знайти в оприлюднених записах Мельниченка.

По-четверте. Існують речові докази того, що розмови Кучми вчасно відстежувалися і аналізувалися "клієнтами" Мельниченка.

Серед його записів є аудіо-файли з фрагментами відносно Гонгадзе, які були підготовлені ще влітку 2000 року – їх навмисне виділили із годинних розмов екс-президента. Про це свідчить інформація про дату та час створення відповідних аудіо-файлів. Ці докази також знаходяться в розпорядженні Генпрокуратури.

Отже, виникають закономірні запитання.

Хто працював із записами, "вчасно" виокремлюючи з них фрагменти стосовно Гонгадзе, хто їх прослуховував і навіщо?

І найголовніше – що було зроблено з метою випередити злочин проти журналіста?

Шість років поспіль журналісти ставлять Миколі Мельниченку одне й те ж саме запитання:

чому він все-таки не попередив Георгія про небезпеку, яка йому загрожує?

Може тому, що так вирішив Олександр Мороз? А може, Морозу було вигідно чекати, коли станеться нещастя, щоб потім оприлюднити записи відповідних розмов Кучми?

Якщо це так, то взагалі такі дії кваліфікуються законодавством як злочин. За не повідомлення (приховування) злочину передбачена відповідальність згідно статті 396 Кримінального Кодексу: "Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину".

Більш того, Мороз давно володів достовірною інформацією про обставини зникнення Гонгадзе, але не повідомляв про це правоохоронним органам.

Навесні 2001 року, у розпал касетного скандалу, Мороз передав відомому в Україні журналісту цікаву записку. Там вказувалося: Георгія Гонгадзе зустрів біля будинку по бульвару Лесі Українки генерал МВС Олексій Пукач. Той пред'явив журналісту своє посвідчення і запропонував сісти в машину – нібито для термінової співбесіди в райвідділу міліції.

За великим рахунком Морозу можна інкримінувати навіть не приховування злочину, а співучасть в ньому. Тобто, не виключено, що він знав не лише про намір вчинення тяжкого злочину, але і про обставини його здійснення.

Однак "моральний" діяч використав цю інформацію лише собі на користь – у політичних цілях – і нічим не допоміг слідству.

Чи міг Мороз, при бажанні, запобігти злочину проти Гонгадзе? Безсумнівно, міг.

Для цього достатньо було вчасно заявити з трибуни Верховної Ради, що високі посадові особи України, зокрема, керівник МВС, готують фізичну розправу над конкретною людиною – Георгієм Гонгадзе.

Очевидно викрадення і вбивства журналіста не сталося б, якби Мороз зважився на такий виступ.

Таке формулювання не зашкодило б Мельниченку, про долю якого (точніше – його записів) Мороз піклувався значно більше, ніж про долю Гонгадзе. Інакше б він запропонував мені вивезти за кордон журналіста, а не майора держохорони.

На жаль, для "морального" політика торбинка з компакт-дисками переважила життя людини...

На прес-конференції 11 грудня Олександр Мороз заявив: "Справа Гонгадзе сьогодні штучно блокується в Україні владою".

Тут не можна не погодитися з Олександром Олександровичем.

Йому лише варто нагадати, що сьогодні при владі в країні знаходиться антикризова коаліція, до якої входить Соцпартія.

Мороз персонально зцементував цю владну конфігурацію, посівши посаду спікера Верховної Ради.

На мою думку, саме лідер СПУ несе особисту відповідальність за блокування подальшого слідства щодо встановлення організаторів і замовників вбивства Георгія Гонгадзе.

Восени цього року від справи Гонгадзе були відсторонені слідчі Роман Шубін і Юрій Грищенко.

Фактично це поставило крапку у подальшому розслідуванні. Від роботи усунули людей, які викрили убивць журналіста, і яким довіряла потерпіла сторона.

Проблема Шубіна і Грищенка полягала в тому, що вони забагато знали про обставини появи записів Мельниченка.

У жовтні 2005 року заступник начальника головного слідчого управління Генпрокуратури Роман Шубін затвердив план подальших слідчих дій у розслідуванні кримінальної справи № 60-1241 – за фактом навмисного вбивства журналіста Гонгадзе.

Окремим напрямком у плані було зазначено: "провести оперативно-розшукові заходи по встановленню обставин знайомства М.Мельниченка з О.Морозом." Це означало великі проблеми для лідера СПУ та декого з його оточення.

Відновлення кримінальної справи про незаконне прослуховування головного кабінету держави та арешт Мельниченка, який вперто уникав свідчити у справі Гонгадзе, допомогло б суттєво просунутися у розслідуванні злочину.

Але, на жаль, у перебіг подій втрутилася політика.

За деякими відомостями, доля Мельниченка вирішувалася 27 березня 2006 року, на наступний день після парламентських виборів, під час зустрічі лідера соціалістів з діючим президентом України.

Тоді в Генпрокуратуру поступила команда "не чіпати" майора та його покровителів…

Відчайдушно опираючись з'ясуванню походження записів Мельниченка, Мороз постійно наголошує на їх автентичності. Мовляв, цього достатньо, щоб негайно засудити колишнього президента України.

Насправді, Олександр Олександрович лукавить – підслухані розмови Кучми не можуть бути використані в суді як докази обвинувачення.

Стаття 62 Конституції України вказує, що "звинувачення не можуть базуватись на доказах, які здобуті незаконним шляхом".

Розмови про можливість легалізації записів Мельниченка і надання їм якогось "правового статусу" – відверта демагогія. Для цього потрібно змінити одну з базових статей Конституції, яка захищає права і свободи громадян.

Юридичний парадокс справи Гонгадзе полягає у тому, що довести в суді причетність екс-президента до зникнення та вбивства журналіста, спираючись лише на записи Мельниченка, неможливо.

Натомість, існування цих записів дозволяє притягти до кримінальної відповідальності особу, яка знала про запланований злочин, мала можливості попередити його, але не зробила цього.

Сьогодні журналісти щодня бачать у Верховній Раді дошку пам'яті загиблого Георгія Гонгадзе та живого Олександра Мороза.

Вони мусять знати, що людина, яка оприлюднила записи Мельниченка, насправді виглядає аж ніяк не краще за тих, чиї голоси там чути.

Час розставить все на своє місця і в історії буде написано:

Олександр Мороз знав про запланований злочин проти Георгія Гонгадзе, але не зробив достатньо, щоб врятувати його життя. Крім того, прийшовши до влади влітку 2006 року, на мою думку, він доклав усіх зусиль щоб заблокувати подальше розслідування цієї справи.

Володимир Цвіль, Мюнхен, для "Української Правди"



powered by lun.ua
Головне на Українській правді