Збій у матриці – 2. Технічні моменти

Вівторок, 13 лютого 2007, 12:38

Цензури справді немає. Ми вільні писати все, що вважаємо за актуальне, і так, як ми це бачимо. "Що тобі було? Тебе звільнили?" - такою була найпоширеніша реакція колег в день виходу статті на "Українській правді". Виявляється, прийнято вважати, що подібний крок для журналіста загрожує саме звільненням. Я збирався довести протилежне. І як бачимо – ніхто нікого не звільняє.

Тим часом експеримент сягає заключної фази – сьогодні я вдруге запропоную злощасний сюжет про земельну єдність більшості Київради до ефіру. Можливо – щоб отримати остаточний аргумент більше не працювати на каналі НТН. І тоді – напишу заяву про звільнення. Справді, за власним бажанням.

Від 2004 року я бачив темник єдиний раз у своєму житті – його мені приніс представник силової структури, який час від часу "зливав" мені теми і підгодовував оперативним відео. В рамках такої взаємовигідної співпраці одного разу приніс не тему – готовий сценарій півгодинної програми, цілком у форматі "Спеціального репортажу", тижневика на НТН.

Це була чорнуха проти керівництва об’єднання громадян – мешканців села під Києвом, які доволі ефективно воювали за своє право на землю. Запропонований текст передачі – з готовими коментарями недоступних у звичайній практиці силових експертів був безумовно частиною об’ємної гри, але те, з яким інтересом я заповзявся його вивчати, і питання, що задавав при цьому, співробітника центру громадських зв’язків насторожили, тож за зручної нагоди текст повернувся у шкіряну папку і більше до цієї теми ми не поверталися.

Був 2005-ий, словом, темником певну категорію осіб можна було всерйоз налякати. Тільки не на НТН – тут за жодних натяків на цензуру панувала задекларована промо-кампанією об’єктивність і нові професійні стандарти.

Це справді ламало уявлення про донецькі гроші нового телебачення, хоча й слід віддати належне реальності – канал не створювався під президентську виборчу кампанію, він взагалі стартував вранці після першого туру голосування і, як підтвердилось вже на парламентських виборах, мав зовсім інші стратегічні цілі.

Цензури немає. Є хіба дрібні редакційні маніпуляції, вони зливаються у дивний калейдоскоп. Його фрагменти варіюють форму, стираються з часом, і пересічний журналіст, коли раптом і стане частинкою цього калейдоскопу, здебільшого воліє тримати подробиці у собі. Адже це суто технічні моменти.

Якось на випускового режисера і ведучого хотіли накласти штраф за те, що в студії замість одного гостя було два, і в результаті вийшов брак по звуку. Хоча другого гостя завела в студію зовсім не гостьовий редактор, якого в той час не було, а ... Ганна Герман, тоді ще не народний депутат.

Зрозуміло, що хлопці не могли з нею сперечатися. Іншого разу протягом цілого дня йшли запеклі суперечки щодо сюжету про мітинг проти НАТО, тоді журналісту вдалося довести, що групи студентів завозилися за гроші, показати як це виглядало і скільки платили.

Мій перший сюжет, що не побачив ефіру, був знятий 22 листопада 2004 року. На світанку автобуси з відкріпниками, працівниками НАК "Нафтогаз" мали відправитись в Полтавську область, за офіційною версією на "пікнік".

Активісти "Пори" лягали під ці автобуси і один таки змусили розвантажити. Інший автобус розвантажили журналісти, зайшовши в середину. В сюжеті був фрагмент no comments, де водій оголошує, що нікуди не поїде, бо не бажає сприяти протизаконним діям, а організатор "пікніка" погрожує в камеру.

Сюжет "не вліз" у випуск, хоча не був надто довгий, і чи варто через таке хвилюватися, на телевізійних новинах це трапляється доволі часто.

На помилках варто вчитись, в розпал революції ми привезли сюжет з Банкової. Мешканці будинку, що межує з Адміністрацією Президента, запропонували знімальній групі зняти побут кримських спецназівців, що забарикадувалися в їхньому дворі.

За найменшого шуму з вулиці командир у цивільному з табельною зброєю наголо біжить до брами і дослухається. Нас провели до помешкання – з його вікна було знято справді унікальні кадри: спецназівець у повному обладунку понуро бреде засніженим двориком, потім зупиняється і виводить кийком на снігу велику букву Я. І ставить крапку.

Випусковий режисер, єдиний, кому я показав відео перед монтажем, потис руку і дав пораду – не розписувати синхрони, вказавши редактору лише перші і останні слова.

Сюжет вийшов в ефір, я не почув жодного слова критики на свою адресу, хіба наступного дня з’явилось суто технічне розпорядження: всі синхрони журналістами мусять розшифровуватись для редактора в обов’язковому порядку.

Кажуть, не можна показувати півроботи дурням і вищому керівництву. Але професійні стандарти – це наше все. Ми пишемо свої тексти в централізованій редакторській системі, вона оновлюється кожні півхвилини і народження сюжету редактор має змогу спостерігати.

Сюжет, що став каменем спотикання і причиною статті "Збій в матриці", викликав занепокоєння Ірини Міліневської ще у вигляді "сирої риби", напівфабрикату. Коментарі осіб, про яких йшлося в сюжеті, були ще в дорозі. А коли вони з’явилися – виявилось, зовсім не вони є причиною критики. А тема взагалі підлягає закриттю.

Формальних причин насправді можна знайти багато: "завеликий хронометраж", "задовгі синхрони", навіть "одіозність" (того, хто говорить). Але можливі судові позови – це важка артилерія.

Якщо проаналізувати глибше – чимало сюжетів на каналі могли би бути оскаржені в суді з неабиякою перспективою для позивача. Парадокс і в тому, що досі канал якось не гребував судитися на моєму боці, виколочуючи з процесів і рейтинг для себе.

Зате неозброєним оком видно невигідність подавати в суд на "Голос громади Києва", бо лише через суд можна отримати документи, що підтвердять факти, які досі офіційного підтвердження не мають.

Минає два тижні, й інформація, яка була для НТН ексклюзивною, тепер озвучена на прес-конференціях, і ось новий парадокс – жодного судового позову. Ніяк не коментувати – обирають тактику фігуранти звинувачень, а з ними і НТН, канал зберігає мовчанку – цієї події для нього не існує.

Паралельно ж існують технічні нюанси – нестача камер (журналістів, операторів, водіїв), якими все можна легко пояснити.

Втім, не всі теми є закритими. Ось приклад розслідування, яке отримало "зелене світло", можливо тому, що його фігурант не належить до антикризової коаліції?

Про квартирну аферу нам розповіли потерпілі, що безуспішно намагаються забрати вкладені кошти у фірми "Уран", яка пообіцяла звести житло ще рік тому, але і досі будівництва не розпочала.

Порушено карну справу за фактом шахрайства, а директор фірми представляється помічником народного депутата Валентина Зубова і насправді є його племінником. Цей сюжет я вже сам не став доводити до монтажу – і не через те, що боюся судових позовів чи симпатизую БЮТ. Лише через те, що якщо канал декларує політичний баланс, то нехай він буде хоч у такий спосіб.

На цій ноті ми повертаємось до суті польових досліджень з української латентної цензури, що її за руку не схопиш. Момент істини, що стався у кабінеті шеф-редактора був ключовою точкою в дискусії чи є канал партійним, чи можна ще тішити себе ілюзіями про об’єктивність. Стаття ж на "Українській правді" змусила керівництво каналу до коментарів.

"Тарас завжди відрізнявся своїм особливим баченням і сперечатися з ним дуже важко", - коментує на шпальтах "Телекритики" генеральний директор.

Пояснює, що канал не може видавати в новинах п’ятихвилинні сюжети (фактичний хронометраж сюжету про земельну єдність більшості Київради склав 2 хвилини 40 секунд). Олександр Ілляшенко вважає, що я "шукаю чорну кішку в чорній кімнаті" і шеф-редактор проведе "розбір польотів" з приводу фактів, наведених у матеріалі.

На жаль, розбору польотів не сталося, власне і не може статися за умови, коли шеф-редактор з тобою не вітається і взагалі не розмовляє. Ідеальнішої ситуації для продовження експерименту придумати годі.

Два тижні тому, отримавши вирок Ірини Міліневської, я вчинив несподівано для самого себе – змонтував заборонений до ефіру сюжет. Це не залишилось без уваги шеф-редактора.

- Що ти робиш? - запитала вона, з’явившись біля монтажного столу.

- Монтую сюжет.

- Для історії?

- Звичайно. До того ж за мною закріпили стажерку, дівчина мріє працювати на НТН, тож їй треба мати уявлення, які сюжети тут не потрібно робити.

"Прекрасна ідея", - лише сказала Ірина Леонідівна, на всяк випадок прихопивши з собою листочок зі своїми правками. Їх було не багато – хіба що підкреслений абзац, де згадувалась Партія Регіонів. Суто технічні моменти.

Тарас Ратушний, для "Української правди"



powered by lun.ua
Головне на Українській правді