Що хотів, але не сказав, і що не хотів, але сказав Віктор Янукович

Понеділок, 26 лютого 2007, 19:10

Суботнє інтерв'ю прем'єра телеканалу ICTV для багатьох стало несподіванкою. Очевидною була спроба зробити його дещо неофіційним.

Янукович виглядав як проста та доступна людина, яка, в той же час, була стурбована державними справами.

Однак, ця демократична стилістика серйозно дисонувала із сенсом месиджів, які озвучив прем'єр протягом майже годинного телеінтерв'ю.

Перше, що привертає увагу (і не тільки в даному інтерв'ю) – це часте вживання прем'єром риторики "сильної руки", міцного хазяїна і т.ін.

Досить помітно, що категорії "наведення порядку", "стабільності" стали дуже популярними в лексиці прем'єра.

Взагалі останнім часом Віктор Янукович став привносити в українську політику таке собі путінське розуміння демократії – нещодавно він висловився про те що "демократія це насамперед порядок".

Але навіть у цьому контексті кидались в очі погрози "повідбивати руки" тим, хто "заважає працювати".

Згадана в цьому контексті була опозиція, але зрозуміло, що адресовано це не тільки і, напевне, не стільки їй. До речі, під час свого другого прем'єрства це вже не перший випадок, коли Янукович нарікає на те, що йому заважають.

А фактично на те, що йому просто не вистачає влади.

Агресивність риторики прем'єра дає зрозуміти, що прем'єр чітко відчуває суспільний запит на "сильну руку". І намагається грати в рамках суспільної кон'юнктури.

Дійсно, постреволюційна і постреформенна Україна в розумінні звичайного громадянина – це, в першу чергу, країна політичного хаосу і нестабільності. Але Янукович розуміє й інтерпретує цей запит дещо своєрідним чином.

Навряд чи під порядком більшість українців розуміє саме номенклатурно-господарський стиль і агресивну авторитарну риторику.

Але це проблеми іміджмейкінгу та власного розуміння Януковичем українського менталітету. Крім того, є ще проблеми політичних перспектив. І в цьому плані інтерв'ю несе набагато більше інформації.

По-перше – команда ПР усвідомлює, що дійшла у власній політичній стратегії до певної межі.

Ситуація, в якій зараз опинилася ПР – це тупик, "регіональні" стратеги чомусь не врахували фактор спротиву "матеріалу".

І нехай він не є поки що активним, але подальший рух по лінії владної експансії, принаймні на сьогодні, загальмовано.

І об'єднання НУ та БЮТ, як би воно не сприймалося, стало не останнім фактором у цьому сенсі.

По-друге, ПР зараз ризикує об'єднати всіх проти себе, як це вже було в українській історії з "Громадою" або СДПУ (о).

Уже сьогодні ПР має більш ніж різновекторну опозицію – нещодавно про опозиційність до уряду Януковича заявила навіть Наталія Вітренко. Зрозуміло, що навіть з ресурсами ПР "війна проти всіх" може закінчитись для неї, як мінімум, відстороненням від влади.

Отже, алгоритм, за яким необхідно було отримати посаду прем'єра за будь-яку ціну, щоб потім решту повноважень просто "перетягнути", вичерпав себе. Поки що заблоковані можливості гри з БЮТ, тобто втрачено ресурс "анти-вето".

Сьогодні "регіоналам" потрібен якісний ривок. Зробити це можна двома шляхами: або отримати посаду президента, або ж нейтралізувати її як владний інститут.

Обидва месиджі були чітко озвучені Януковичем.

Перший – стосовно можливості обрання президента в парламенті (і навіть збільшення президентської каденції), якщо Ющенку це буде потрібно.

Ціною повинна стати відмова від "дестабілізуючих дій", тобто – дистанціювання від опозиції, і фактично – гра на Партію регіонів в статусі символічного голови держави.

Другий полягав у тому, що на випадок відмови від цього сумнівного "пряника" заготовлено два потенційних "батоги" – або домовленості з опозицією, або власний "президентський похід" Януковича у 2009 році.

Незважаючи на загальну тональність пропозицій, не важко помітити, що з боку прем'єра є намір вибудувати саме довгостроковий пакет розміну.

Янукович пропонує як мінімум гарантії президентства в обмін на гарантії прем'єрства. Але ж повторимось – президентства номінального.

У цьому сенсі цікаво, що Янукович всіляко підкреслює свою виключну роль в ПР, як гравця, який начебто реально керує ситуацією та настроями в партії та коаліції.

Начебто саме він переконав коаліцію залишити президентських міністрів, виступав за широку коаліцію, навіть за прем'єрства Єханурова, лобіював та вмовив коаліцію голосувати за Луценка і т.ін.

Питанням залишається – чи є ця гра консолідованою тактикою ПР, або ж мова йде про власну гру Януковича.

Прем'єр позиціонує себе як єдиний канал і єдиний гарант досягнення домовленостей і з партією, і з коаліцією. Він дає зрозуміти, що не варто шукати шляхів "в обхід" нього. Однак об'єктивно Янукович перебільшує власну роль у цих процесах.

Дещо перебільшує свою роль прем'єр і в Кабміні, і в державі, коли називає себе головою виконавчої влади. Так, Кабмін є дійсно вищим органом виконавчої влади.

Однак, за Конституцією, до якої апелював в цьому випадку Янукович "прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету міністрів України, схваленої Верховною Радою України" (ст.114).

Тобто фактично прем'єр є просто "першим міністром".

До речі, уряд так і не запропонував, а ВР так і не затвердила жодної програми, так що формально вони манкірують своїми прямими конституційними обов'язками.

До речі, за цією обмовкою читається бажання видавати бажане за дійсне. А також реальні проблеми Януковича – йому не вистачає влади.

Не виключено, що прем'єр вже сьогодні розуміє, що парламентсько-президентська (за буквою конституційних змін) і навіть прем'єрська (по факту) республіка не дають йому бажаних обсягів повноважень і впливів.

З його позицій гра розуміється як навіть безпрограшна – або посада президента, або ж посада прем'єра, яку він уже має.

Але не факт, що саме так уявляють собі цю гру в самій Партії регіонів.

Що ж таки сказав (незалежно від свого бажання) Віктор Янукович в сухому залишку?

По-перше, він явно має президентські амбіції, без яких його влада позбавлена впливу, скажімо, в тій же зовнішньополітичній сфері.

Саме тут його "крила підрізані". Але тоді необхідний і "свій" прем'єр, якого він міг би вважати, в незалежності які в кого повноваження за Конституцією, таким собі першим заступником президента.

Або ж – відіграти політичну реформу, найпалкішими поборниками якої сьогодні є коаліція та Кабмін.

Хоча на сьогодні Янукович віддає перевагу прем'єрській "синиці" перед президентським "журавлем".

По-друге, прем'єр явно не хоче дострокових парламентських виборів, хоча і не боїться їх.

І по-третє, слід пам'ятати, що погрозлива риторика проскакує у Віктора Януковича в непрості періоди його життя – а саме, коли він втрачає впевненість і відчуває загрозу власним позиціям.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій (ІГЛС)

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді