У жовтні 2026-го найскандальніші новини надходили до нас із Вашингтона, рідше – з Києва чи Москви. Але щонайменше один резонансний скандал спалахнув на українсько-молдовському кордоні.
15 жовтня поліція Молдови затримала біля села Голошниця двох українських прикордонників на моторному човні. Співробітники ДПСУ незаконно проникли на територію сусідньої країни під час переслідування 49-річного чоловіка, який намагався залишити Батьківщину, перепливши Дністер. Утікач стверджував, ніби вартові кордону били його веслом по голові і хотіли втопити. У молдовській лікарні у нього справді діагностували струс мозку.
Це далеко не перший випадок, коли представників держави звинувачують у неналежній поведінці. На жаль, за роки великої війни кількість таких прецедентів різко зросла. І кожна така історія обурює багатьох українців до глибини душі.
Вітчизняне обурення тісно пов'язане з ідеалістичними уявленнями про природу державної машини.
Ми звикли розглядати державу як плід добровільних домовленостей між людьми. Як дещо первинно створене задля блага людей і захисту їхніх інтересів. А прикордонники, що б'ють громадянина-втікача веслом по голові, погано вписуються в цю схему.
Але, крім наївної договірної теорії, є й інші версії походження держави. Так, ще в 1990-х американські економісти Мансур Олсон та Мартін Макгвайр запропонували оригінальну теорію "стаціонарного бандита".
Її суть у наступному. Історично мирне населення страждає від набігів кочових розбійників, які грабують людей до нитки і йдуть собі. А потім з'являється новий тип грабіжника – стаціонарний бандит. Захопивши певну територію, він лишається там назавжди.
Осілому розбійнику невигідно забирати у населення геть-чисто все: в цьому разі люди вимруть або перестануть працювати, і грабувати не буде кого. Тому правитель-бандит залишає своїм підданим якусь частину заробленого, перетворюючи хаотичне пограбування на систематичне оподаткування. Щоб збирати більше данини, він намагається підтримувати у своїй вотчині порядок і не допускає туди інших бандитів. Так народжується держава.
Згодом система, побудована на грубому насильстві, еволюціонує. Залежність стаціонарного бандита від добробуту його підданих поступово зростає. Виникає ілюзія якогось добровільного "суспільного договору". Податки починають сприйматися як "плата за державні послуги", а чиновники та силовики – як "найняті менеджери".
Якщо ми приймемо теорію Олсона і Макгвайра як робочу, то багато чого проясниться. Як екстремальний чинник, затяжна кровопролитна війна розгортає еволюційні процеси назад. Держава починає крок за кроком повертатися до свого вихідного стану – явного стаціонарного бандита, що спирається на брутальну силу. І в державній діяльності чіткіше, ніж раніше, проступають родові кримінальні риси.
Зокрема, стаціонарному бандиту стає важко діяти в межах законів і правил, встановлених ним же. Він все частіше і безцеремонніше нехтує цими правилами та законами. З'ясовується, що в багатьох випадках зручніше не адаптувати законодавчу базу до нових екстремальних умов, а просто видавати рядовим виконавцям карт-бланш на незаконні дії. Отже, представники силових структур цілком можуть поводитися як підручні кримінального боса.
Особливо яскраво ця тенденція проявилася на прикладі нашого противника – російського стаціонарного бандита. У критичний для РФ період війни головною опорою путінської держави стала ПВК "Вагнер" – відверто кримінальна організація, яка навіть не намагалася маскувати свій бандитизм, а публічно ним козиряла. І якщо після удару веслом по голові ще можна вижити, то удар "вагнерівською" кувалдою жодних шансів не залишав.
Теорія "стаціонарного бандита" дозволяє пояснити й інший негативний тренд, що намітився в Україні за повномасштабну війну. Згідно з Олсоном та Макгвайром, основний стимул, що спонукає державного розбійника думати про своїх підопічних – це данина, яку він регулярно збирає з населення.
Однак після 24.02.2022 року в нашої держави з'явилося альтернативне джерело доходу: багатомільярдна допомога західних партнерів. Фактично вітчизняному стаціонарному бандиту почали платити за те, що він прикриває Європу від відмороженого російського головоріза. Відповідно, стимулів піклуватися про виживання та благополуччя українських платників податків помітно поменшало.
Так виник розрив між більшістю населення, що страждає від війни, і наближеною до стаціонарного бандита меншістю, що найчастіше сприймає війну як вікно можливостей.
У цьому плані показовою є репліка арештанта Ігоря Коломойського, який у нещодавньому коментарі журналісту УП скептично оцінив перспективи перемир'я: "Європа продовжуватиме бабки давати, коли мир почнеться?". Ігор Валерійович навряд чи знайомий із працями Мансура Олсона та Мартіна Макгвайра, але завдяки багатому життєвому досвіду він добре розуміє бандитську логіку.
Так, претензій до сьогоднішньої української держави вистачає: а надто якщо розглядати її як стаціонарного бандита. Однак зараз альтернативою йому виступає не якийсь абстрактний цивілізований рай, де всі живуть вільно, комфортно та щасливо. На жаль, найбільш реалістичною альтернативою є прихід агресивного сусідського розбійника, який відкрито претендує на територію України. Саме на цьому наголошують публічні люди з державницькою позицією.
Останнім часом майже ніхто не намагається підбадьорити наших співвітчизників розповідями про світле майбутнє. Натомість українцям регулярно пояснюють, що станеться з ними в разі перемоги РФ, капітуляції та окупації нашої країни.
Періодичні випадки порушення прав людини зміняться тотальним безправ'ям. Непопулярних військовослужбовців ТЦК замінять нещадні російські військкоми. А чоловіків, які не бажають воювати у лавах ЗСУ під Добропіллям та Костянтинівкою, поженуть на штурм Кракова, Любліна та Варшави.
По суті, вустами численних спікерів держава виступає із відвертим зізнанням:
"Дорогі українці! Мене важко назвати вашим благодійником. Правду кажучи, я просто бандит. Мене не надто турбують ваші інтереси. Я часто буваю несправедливим та жорстоким. Але якщо я програю, моє місце неминуче займе інший бандит. А він ще гірший за мене: кровожерливіший, цинічніший, безжальніший. Подумайте, чи влаштує вас така перспектива?"
Що ж, це справді чесна аргументація. За нинішніх умов наша держава може позиціонувати себе не як джерело добра, а радше як найменше з двох лих.
Питання лише в тому, якою мірою цей аргумент здатний мотивувати сотні тисяч незадоволених українських обивателів. І чи готові вони захищати власного стаціонарного бандита, щоб не стати жертвами чужого бандита.
Михайло Дубинянський