Про наші союзи і "рацію стану"

Вівторок, 27 лютого 2007, 11:17

Гуам (Guam) острів у Тихому океані, найбільший в групі Маріанських островів. Вулканічного та коралового походження. Відкритий у 1521 році Магеланом. Володіння США.

З енциклопедичного довідника

У публікації "Зовнішня політика України: перспективи створення нових моделей відносин з партнерами" в "УП" я, серед іншого, писала про недоцільність входження України до економічних і політичних угрупувань за участю країн Середньої Азії та Закавказзя, метою яких є конкуренція Росії.

На підтвердження цієї тези спробую відповісти на запитання, скільки користі принесла Україні участь в ГУАМ, а скільки шкоди.

Розмова ця тим більше актуальна у контексті візиту Президента України до Грузії, який має відбутися незабаром, та в контексті заяви Віктора Ющенка про можливість участі українських миротворців у конфліктах в Абхазії.

Спершу про користь. У жовтні цього року організація відзначатиме десяту річницю свого існування. Впродовж цього періоду світова преса час від часу згадувала про ГУАМ, не оминаючи при цьому й Україну.

Тобто, можна стверджувати, що участь у цій регіональній організації сприяла поширенню інформації про Україну серед міжнародної спільноти.

Щоправда, сумнівно, аби хтось, крім політиків, політологів та вузького кола експертів глибоко занурювався у роль офіційного Києва у даному об’єднанні, та все ж...

ГУАМ створив для української дипломатії додаткові можливості заявити про себе в міжнародних організаціях, наприклад, в ООН та ОБСЄ, трибуна яких активно використовувалася Михайлівською для тих чи інших заяв від імені організації.

ГУАМ використовувався помаранчевою командою для спроби поширити свій вплив на процеси, що відбуваються в Середній Азії, зокрема в Киргизії.

Що з цього вийшло – відомо. Однак на той час нічний виліт міністрів закордонних справ України та Грузії до Бішкеку сприймався багатьма як демонстрація нової ролі України в геополітичних процесах, що відбуваються на пострадянському просторі.

З рішенням про відкриття в столиці України офісу ГУАМ Київ вперше за роки Незалежності став місцем розташування секретаріату міжнародної організації.

Щодо користі найголовнішої, яку повинно приносити державі членство в такого роду регіональному об’єднанні – економічної – то, наскільки нам відомо, вона практично відсутня.

Економічна складова ГУАМ протягом усіх 10 років залишалася найбільш слабкою ланкою діяльності об’єднання.

Ріст обсягів товарообороту з Грузією чи Молдовою, що відображений офіційною статистикою, пояснюється не стільки ефектом від впровадження зони вільної торгівлі в рамках ГУАМ, скільки зміною динаміки двосторонніх торговельних зв’язків у контексті погіршення відносин цих держав з Москвою.

Однак навіть за таких обставин Україна залишається далеко не першим торговельним партнером своїх союзників по ГУАМ. Наприклад, у торгівлі з Грузією ми залишаємося на п’ятому місці після Туреччини, Росії, Азербайджану та Німеччини.

Проект зі сприяння торгівлі та транспортуванню, попри серйозну підтримку з боку США, відомий швидше експертам об’єднання, аніж діловим колам країн-учасниць.

Наприклад, кампанії-перевізники, серед яких найбільш солідною на Чорноморській лінії є "Укрферрі", мають свій погляд на доцільність встановлення наскрізних тарифів, і жодні ГУАМівські рішення для них не вказівка, тому що в бізнесі первинним є зиск, а не політичні цілі.

Експерти вважають, що плани робочих груп економічного блоку об’єднання складаються на основі суто формальних пропозицій, запозичених, здебільшого, з протоколів двосторонніх міжурядових комісій з торговельно-економічного співробітництва.

Однак білатеральне співробітництво і багатосторонній формат – це різні речі.

Чому, приміром, ОЧЕС успішно функціонує і розвивається, а ГУАМ – імітує наявність спільності економічних інтересів.

Тому що ОЧЕС формувалася на основі реальних інтересів багатьох країн Чорноморського басейну об’єднати зусилля для вирішення цілком конкретних економічних проблем.

ГУАМ від початку був проектом суто політичним. Якби це було не так, каспійська нафта з Баку через територію Грузії пішла б не на турецький Джейхан, а на український нафтоналивний термінал "Південний".

Те саме можна сказати і про газопровід Баку–Тбілісі-Ерзерум, який транспортуватиме каспійський газ до Туреччини знову ж таки в обхід України.

Якби каспійський газ та нафта пішли через Україну, не було б жодних спекуляцій стосовно "аверсів-реверсів" нафтопроводу Одеса-Броди, не було б безплідних дискусій навколо проблеми диверсифікації джерел енергопостачання. І ГУАМ, можливо, мав би шанс стати справді повноцінною міжнародною організацією...

Однак сталося так, як сталося.

Незважаючи на те, що з моменту прийняття рішень про "турецький" напрямок транспортування каспійських енергоресурсів ГУАМ можна було спокійно розпускати, об’єднання навпаки трансформувалось в міжнародну організацію з амбіційною назвою "За демократію та економічний розвиток – ГУАМ".

Чому? Тому що трьом з чотирьох країн-членів об’єднання, окрім України, воно є потрібним для вирішення проблеми т.зв. регіональних конфліктів.

Усі три держави, тією чи іншою мірою, втягнуті у конфлікт з Росією, яка бере безпосередню участь у Придністровському, Абхазькому, Південно-Осетинському та Карабаcькому врегулюваннях. І жодна з них не в змозі розморозити свої конфлікти.

В основі цих антагонізмів, окрім сепаратизму, лежить проблема зіткнення інтересів США та Росії в боротьбі за контроль над стратегічно важливими плацдармами Південного Кавказу та Східної Європи.

Екс-міністру закордонних справ України Тарасюку, який заявляв, що "ГУАМ – результат неефективності СНД і вираз турботи про національну безпеку чотирьох з її членів", це мало б бути добре відомо.

Де-факто, національна безпека України має безпосередній зв’язок лише з Придністровським врегулюванням, але переговорний процес щодо нього проходить не в рамках ГУАМ, а у форматі "5+2".

Що стосується територіальних проблем Грузії та Азербайджану, доцільність участі України як члена ГУАМ у їх вирішенні можна поставити під сумнів з багатьох причин.

Я з великою симпатією ставлюся до грузин і щиро бажаю їм якомога швидше вирішити проблему самопроголошених республік. Мирним шляхом, зрозуміло. Те саме можу сказати і з приводу Азербайджану. Але...

По-перше, можливості України на цьому шляху є більш, ніж скромними, тому що наша держава не володіє необхідними ресурсами – ані економічними, ані політичними – для того, аби створити самостійний центр впливу на пострадянському просторі і виступити у ролі регіонального лідера.

По-друге, намагаючись комусь допомогти, слід думати і про те, чи такі прояви доброї волі в конкретних політичних обставинах не зашкодять інтересам власної держави.

Чи хтось, наприклад на рівні керівництва РНБО, серйозно прораховував, які наслідки матиме підписання Україною Угоди між державами-членами ГУАМ про створення спільного військового підрозділу для участі у миротворчих і гуманітарних операціях?

Якщо називати речі своїми іменами, йдеться про ГУАМівських миротворців, які могли б замінити в зонах "заморожених" конфліктів "блакитні шоломи" РФ.

У вересні 2006 року, в рамках 61-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН з доповіддю про роль Росії у підтримці сепаратистських режимів в Сухумі та Цхінвалі на ній виступив президент Грузії Саакашвілі.

А напередодні тут відбулося засідання міністрів закордонних справ ГУАМ, на якому йшлося про шляхи мирного врегулювання конфліктів на території держав-членів об’єднання.

За результатами наради міністри доручили національним координаторам "активізувати діяльність, спрямовану на своєчасне формування підрозділів миротворчих сил та цивільної поліції держав ГУАМ",

Не кажучи про те, що Абхазька проблема не вирішується вже понад 15 років (хоча в Сухумі діє місія ООН), можна стовідсотково прогнозувати, що участь у цьому проекті гарантуватиме Україні різке погіршення відносин з Росією.

При тому, що Грузії ми нічим реально не допоможемо.

Крім того, у випадку появи наших хлопців в Абхазії, слід приготуватися до того, що вони постійно наражатимуться на реальну небезпеку – абхази не забули, як в 1992-93 роках УНСО воювала проти них на боці грузин.

І навряд чи це відношення змінилося б, якби українці прибули до Абхазії в складі миротворчого підрозділу під мандатом ООН.

Зовнішня політика, як відомо, оперує категоріями, серед яких під "дружбою" мають на увазі лише збіжність інтересів. Кардинал Рішельє назвав такий підхід "рацією стану".

На сьогодні українська "рація стану" полягає в тому, щоб забезпечити національну економіку достатніми обсягами нафти та газу за прийнятними цінами.

Тому "російський фактор" - подобається це комусь, чи ні – є наразі визначальним, в тому числі і в контексті наших відносин з державами каспійського регіону, де Росія залишається одним з найпотужніших політичних чинників.

До слова, коли було прийняте рішення про будівництво нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан та газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум, наші партнери по ГУАМ вітали його, і ми не ображалися за це, хоча для України воно було не найкращим.

Просто таким є їх "рація стану".

...Острів Гуам в складі Маріанського архіпелагу, напевно, дуже мальовничий. Ось лише далеко дуже і віза потрібна. Хоча, дасть Бог, в майбутньому він стане доступним і нам. Чому ні?

Автор Ганна Герман



powered by lun.ua
Головне на Українській правді