Хитка межа обов’язку
Останній візит до Криму мера Москви Юрія Лужкова, а більше поведінка його прес-служби під час проведення прес-конференції, змусили задуматися над вічним питанням співвідношення політкоректності та журналістського обов’язку.
Виявляється у публічній діяльності політиків та посадовців високого рангу є "зручні" і "незручні" аспекти, які надзвичайно тісно корелюються із відповідними запитаннями.
Прес-служба Лужкова, відповідно до запроваджених в РФ нових "демократичних" стандартів роботи ЗМІ, ще перед початком спілкування журналістів із мером заборонила представникам медіа задавати йому некоректні запитання.
Більше того, керівник прес-служби мера Москви здзвонився з головним редактором "НТВ" і останній в режимі "он-лайн" змінив редакційне завдання для свого журналіста. Що й казати: демократія в її
безпосередньому прояві.
Такі "здобутки" легко можуть бути сприйняті представниками правлячої коаліції. А реальність за якої журналіст виступатиме виключно рупором тоталітарної пропаганди, є просто блакитною мрією і Віктора Федоровича, і його передових поплічників.
Згадуючи тему "зручних" і "незручних" запитань до українських сильних світу цього, напрошується аналогія з історичним маятником. В часи президентства Кучми поняття "незручного" запитання було зайвим в політичному дискурсі.
Леонід Данилович в своїй мудрості рідко йшов на "он-лайнове" спілкування з журналістами, чим позбавляв себе чималої частини клопоту. Та й навіть в ті рідкі хвилини, коли окремі члени журналістського цеху ставили тодішньому гаранту всіх свобод якесь запитання, воно було надзвичайно "правильними".
Турбота за власне здоров’я визначала межі згаданої вже політкоректності.
В перші ж місяці президентства Ющенка журналістська спільнота на повні груди вдихнула дух свободи преси. І президент найповніше її відчув на собі. Серія публікацій про "сина бога" продемонструвала Україні його "больову точку".
Далі були питання про "любих друзів", інші "пікантні" подробиці. В той же час інші персонажі вітчизняного політикуму не удостоїлися відповідної уваги "четвертої влади".
В результаті цих демократичних інновацій – не повні 14% НСНУ за результатами виборів. Без зайвої скромності треба визнати, що саме Віктор Ющенко сприйняв на себе весь вогонь свободи слова, а не менш достойні уваги громадськості та ЗМІ політичні сили та політики "прошмигнули" в кільватері президентського резонансу.
Рівність підходів в даному конкретному випадку чомусь не спрацювала.
Після отримання прем’єрського крісла Януковичем маятник знову хитнувся в протилежний бік. Чомусь нікого не цікавлять повідомлення про тиск на журналістів в східній Україні (Луганськ, Дніпропетровськ, Харків).
Не приваблює фігура нинішнього глави уряду журналістів, як не крути. Несміливі журналістські розвідки про таке собі "житіє – битіє" не другої людини в державі "канають" в Лету, так і не встигнувши спровокувати читацько-глядацький інтерес.
Невже такою ординарною подією є систематичне ігнорування прем’єром президентського указу про заборону перекриття доріг кортежами посадових осіб?
А візит Януковича-молодшого до Штатів хіба не тягне на повноцінне розслідування? Після кількох не дуже затяжних спроб пролити світло на цю історію ЗМІ "почили її в Бозі".
Не вартує, певно, і ламаного гроша історія з дачами Віктора Януковича в різних куточках мальовничої Батьківщини? Журналістська братія ніби з німою повагою і опаскою ставиться до персони прем’єра, намагаючись зайвий раз не наражати себе на непотрібні неприємності.
Жодною мірою на вважаю за можливе вказувати співробітникам ЗМІ на необхідну лінію поведінки, визначати для них актуальні та важливі теми, або хоча б соромити за неповну професійну відповідність.
Єдине, що хотілося б донести, це подив з приводу того, що попри фактичний розгул анархії та волюнтаризму в державі під прапором ПР, за півроку роботи уряду "професіоналів" під керівництвом двічі несудимого прем’єра, неоголошена війна проти малого і середнього бізнесу ніяк не викликає формування відповідного інформаційного поля.
Хіба можна проігнорувати той факт, що в останній програмі "Свобода слова" Шустера на питання Порошенка "Кому з присутніх в студії стало краще жити за півроку роботи антикризової коаліції?", лише одна (!!!) людина підняла руку, тоді як в студії були присутні більше 100 людей, які репрезентативно представляли політичний склад всього населення України?
Можна мати яке завгодно ставлення до Ющенка, але важко сперечатися з тим, що саме він сьогодні є єдиним наявним бастіоном на шляху тріумфального маршу донецьких до авторитаризму.
Свідченням цьому є страх партії одного регіону перед тими людьми, які ще мають сміливість відстоювати надбання демократії в Україні.
Ситуація навколо звільнення голів обласних главків міліції та прокурора Криму Шемчука є тому прямим підтвердженням.
Ще трохи і дійде до того, що лейтенанти з Макіївки повторюватимуть шлях Наполеона, який в 24 роки став генералом. А щоб цього не сталося, на авторове стійке переконання, діяльність прем’єр-міністра, його оточення, потребує детального аж до скреготу зубів висвітлення у всіх носіях інформації.
В протилежному випадку нічого не завадить "регіонам" реалізувати історичну паралель: 1932 рік, Берлін, чесна перемога на демократичних виборах НСДАП.
P.S. У вівторок прес-служба мера та уряду Москви поширила офіційну заяву, у якій йшлося про те, що прес-служба українського МЗС "допускає грубі вигадки про те, що нібито мер Москви привселюдно поставив під сумнів статус Криму, нагнітав напруженість в українському суспільстві й підривав добросусідські відносини і стратегічне партнерство між Україною та Росією".
Прес-служба також назвала заяву українського МЗС "плодом фантазії авторів коментаря".
Микола Кравченко, для УП
