Дострокові вибори: дурнуватий жарт чи прелюдія перевороту?

Середа, 28 лютого 2007, 14:58

Можемо констатувати, що в Україні перше квітня вже настало.

Принаймні, у тій Україні, яка ще цікавиться політикою.

Але водночас мусимо усвідомлювати, що це перше квітня за певних обставин дуже легко може перетворитися на сьоме листопада. З усіма належними результатами.

Отже: у Верховній Раді у цю п'ятницю заплановано зареєструвати законопроект стосовно проведення 30 вересня дострокових парламентських і президентських виборів. Про це повідомив заступник голови фракції Партії регіонів і віднедавна один із її "золотих голосів" Василь Кисельов.

Він вважає, що президент Віктор Ющенко може підтримати подібний законопроект, і що можливе об'єднання позачергових парламентських виборів із президентськими: "Чому ні? Це ми вже проходили. Якщо він справжній президент і хоче спокою в державі, то підтримає нашу ініціативу так само, як у 1994 році" - маються на увазі Леонід Кравчук і вибори того року.

Кисельов також не виключив, що документ про проведення дострокових виборів може бути проголосований як постанова Верховної Ради, на котру, як відомо, президент не може накласти вето.

Першою реакцією на цю ініціативу був гомеричний регіт деяких політиків, обізнаних з правовими нормами, як-от Юрія Ключковського, котрий зауважив, що такий законопроект абсолютно суперечить Конституції та законодавству.

Це справді так.

Стаття 77 Основного Закону передбачає, зокрема: "Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом".

А стаття 106 формулює: "Президент України: ...7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією".

Як бачимо, парламент узагалі не має повноважень для призначення позачергових виборів до самого себе – рішення ухвалює глава держави.

Ба більше: потрібне ще й рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, яке теж не лежить у сфері її компетенції.

Та ж сама стаття 106, пункт 8 засвідчує, що президент "припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією".

Які ж це випадки?

Їх описує стаття 90 Конституції України: "Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України".

Фактично те саме дублює Закон про вибори народних депутатів України у статті 14, пункт 3: "Позачергові вибори депутатів призначаються Президентом України в порядку, встановленому Конституцією України".

Що ж стосується глави держави, то маємо статтю 108 Конституції: "Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті".

Закон про вибори президента України не суперечить Основному Закону:

"Стаття 15. Види виборів Президента України
...3. Позачергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України у випадках, передбачених Конституцією України.

Стаття 16. Порядок призначення виборів Президента України
1. Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України. Про призначення виборів Президента України Верховна Рада України приймає постанову.
2. Верховна Рада України приймає постанову про призначення чергових або позачергових виборів Президента України з підстав, визначених Конституцією України та цим Законом".

Відтак зрозуміло, що жоден закон про дострокові вибори президента та Верховної Ради 30 вересня, навіть ухвалений 450-ма голосами депутатів, не матиме юридичної сили.

І навіть якщо Віктор Ющенко його підпише, сили цей закон не матиме, обрані на його підставі органи влади будуть нелегітимними, відтак кожен громадянин матиме право взяти дрюк, чи щось більш вагоме, і зробити з узурпаторами все, що йому заманеться.

Навіщо ж Партія регіонів розпочинає цей цирк, виставляючи себе збіговиськом невігласів?

Можливо, її керівництво, спираючись на соціологічні дані, що засвідчують беззаперечне лідерство ПР та помітне зростання рейтингу союзної їй КПУ – а разом це близько 40% виборців – справді хоче сформувати нову Верховну Раду, де до оновленої "антикризової коаліції" вже не треба буде залучати капосних соціалістів, котрі, як у випадку із законом про визнання голодомору геноцидом українського народу, вставлятимуть палки в колеса урядові?

Такий варіант розвитку подій цілком вкладається у практику парламентаризму, хоча реалізовувати його слід іншим шляхом: розформувати владну коаліцію, запобігти створенню нової, а потім дочекатися президентської ініціативи з розпуску Верховної Ради та проведення виборів.

Є й інший шлях: усім депутатам від ПР і КПУ скласти депутатські повноваження, а потім це ж саме зробити наступним за чергою списочникам від цих партій.

Отож виникає суперечність зі статтею 82 Основного закону, оскільки з'ясовується, що відсутні 2/3 від конституційного складу парламенту, що робить легітимність Верховної Ради сумнівною.

Чи, скажімо, всі депутати ПР та КПУ – а саме ці політичні сили зацікавлені в дострокових виборах, щоб поліпшити своє представництво – заявлять, що виходять зі своїх фракцій, що повинно автоматично, згідно зі статтею 81 Конституції, тягнути позбавлення депутатських мандатів.

І так далі – шляхи можуть бути різні, але результат один: президент, і саме він, ухвалює рішення про дострокові вибори, а далі все відбувається за демократичними принципами, у правовому полі...

Ініціатива ж Василя Кисельова, як бачимо, спрямована зовсім на інше: на демонстративне заперечення чинних Конституції та законодавства, на ствердження права владної коаліції робити все, що їй заманеться, порушуючи нею ж встановлені правила гри – згадаємо, хто підтримував політ реформу, і чому вона з'явилася на світ.

Ось тут і маємо точку переходу першого квітня у сьоме листопада.

Згадаймо, що саме Ульянов-Ленін, творець першої у світі тоталітарної держави, не раз наголошував: пролетарська диктатура тим і відрізняється від інших форм владарювання, що порушує у разі потреби будь-які закони, в тому числі встановлені нею самою.

Ну, і яка в цьому плані різниця між ПР та РКП(б), крім назви?

Сам факт ініціативи заступника голови партійної фракції Кисельова засвідчує, що ця партія схиляється до тоталітарної практики, попри різноманітну ідеологічну балаканину, якою ця практика супроводжується.

Якщо хто забув, більшовики здобували владу під гаслами 8-годинного робочого дня, права націй на самовизначення, свободи слова, загального виборчого права, максимально широкої демократії та справедливості, одне слово – покращання вашого життя вже сьогодні.

Якщо ж законопроект дійсно буде зареєстрований, тим більше, поставлений на розгляд і підтриманий більшістю Верховної Ради, - це означатиме, що ми вже маємо тоталітарну владу.

А таку владу ще ніде і нікому не вдавалося змінити за допомогою інституційних методів, тобто виборів та кампанії у мас-медіа.

Можливо, саме це й ставить ПР на меті – продемонструвати своє право сили на противагу силі права, як воно б належало у демократичній державі?

Проголосувати закон, сформувати свою ЦВК, провести свої вибори, хай їй бойкотують опозиціонери, і потім сформувати свою систему влади, знизу догори, без тих, хто вставляє палки у колеса?

Тим, хто вважає подібні припущення фантастикою, хочу нагадати, що аналогічний сценарій уже був реалізований у Білорусі.

Тільки й різниці, що там за допомогою подібних ходів абсолютну владу у своїх руках концентрував президент, а не прем'єр, і що за Лукашенком не стояла формалізована "партія влади".

Утім, можливий й суто "український" (чи, точніше, чекістсько-український) варіант: Рада голосує за закон, Тарас Чорновіл та Ганна Герман розповідають про його легітимність, уряд починає втілювати закон у життя, йде підготовка до виборів, Конституційний Суд тим чи іншим робом паралізують...

Опозиція протестує, але на неї не зважають, президент в силу свого характеру не наважується вжити єдино можливі у подібній ситуації заходи, пов'язані з його статусом Верховного Головнокомандувача...

В країні виникає двовладдя, робиться спроба бойкоту виборів, але "урядова" ЦВК подає "справну цифру", починається розкол України за регіональним принципом...

І тоді в ім'я "порядку" і "стабільності" влада поборює "неправильні" регіони та недобитих "українських націоналістів".

І, нарешті, встановлюються тиша і гармонія, котрі, як писав ще Олександр Герцен, недосяжні у демократичних республіках, але органічно притаманні цвинтарям і деспотіям, які, власне, також є кладовищами – людських сподівань на свободу і краще життя.

Відтак 30 вересня стає державним святом – Днем великої регіональної революції, а Василю Кисельову споруджують пам'ятник за життя поряд із Грушевським.

Фантастика? Хіба що останнє.

І тільки тому, що не в чекістських правилах возвеличувати за життя "відпрацьований матеріал" і дозволяти базікати тим, хто вже виконав свою місію.

А тому там буде пам'ятник Ющенкові. За те, що не наважився запобігти цій "революції".

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників



powered by lun.ua
Головне на Українській правді