"Національна єдність" – останній прихисток "передбачливих"
Чому патріотизм називають останнім прихистком негідників – зрозуміло. На "любов до Батьківщини" можна списати будь-який злочин.
Досвід же України доводить, що кращим "дахом" для мерзотників, особливо для зрадників, слугує такий пафосний різновид "патріотизму", як "національна єдність". А безперечна перевага цього елітного "даху" – в його придатності виключно для політиків та державних діячів.
255 чи навіть 259 – з такої чисельності почне свою діяльність "нова", "розширена" коаліція в парламенті, яку прем'єр Янукович вже має намір перейменувати з антикризової на "коаліцію національної єдності".
Офіційно оприлюднивши цей намір, Янукович фактично вирішив долю "групи Кінаха".
Хоча сам лідер цієї групи, а нині вже міністр економіки Кінах, на момент свого призначення ще не знав, чи ввійдуть його люди до коаліції. Політрада тоді ще була попереду.
"Наша Україна" залишила "кінахівцям" самим вирішувати це питання, - з перспективою виключення з власної фракції. Рішення на диво помірковане, на відміну від негайного виключення самого Кінаха.
Але дивуватись не слід. Серед представників ПППУ в "Нашій Україні" є порядні люди. Наприклад, віце-президент УСПП пан Кучеренко в одному з ефірів напередодні призначення Кінаха недвозначно нагадав йому теперішню долю пана Пустовойтенка...
А ще один член ПППУ пан Оніщук не так давно на підтримку єдності об'єднаної опозиції навіть зняв свою кандидатуру зі списку претендентів на посади у Вищу раду юстиції. Це була реальна відмова від "примітивного торгу посадами й ресурсами", як любить і після свого призначення повторювати його партійний патрон.
Менше з тим, прем'єр Янукович, проголошуючи розширення й перейменування коаліції, з приводу долі "групи Кінаха" вже явно не мав жодного сумніву. Він поспішав закріпити перемогу. Хоча б на словах.
Про що не подбали Янукович та Кінах – так це про квоту, за якою новий міністр економіки входить до коаліційного уряду, та ще й символізує там "національну єдність".
Адже суб'єкт конституційної участі в будь-якій коаліції фракція "Наша Україна" досі жодного бажання вдруге після Універсалу скористатися такою нагодою не висловила.
А з заочного діалогу президента Ющенка та Кінаха в вечірньому телеефірі випливає, що гарант своєї згоди на подібний крок також не давав.
Тож і в разі індивідуального входження решти парламентських промисловців та підприємців до коаліції їхній статус з точки зору "національної єдності" залишатиметься нульовим...
 |
| Спеціальний прем'єрський урядовий комітет – це такий собі прояв недобросовісної міжкланової конкуренції. |
Так само незрозумілим в "коаліції національної єдності" залишився статус двох нових урядовців – Яцуби та Попова, відповідно міністрів регіональної політики й будівництва та ЖКГ. Партію регіонів вони там представляють, чи як?
Насправді вже можна без будь-якої натяжки вважати, що уряд дедалі щильніше наповнюється "квотою" особисто прем'єра Януковича.
І з цієї точки зору його побажання, висловлене в промові на засіданні уряду, не згадувати про узурпацію влади - звучить як знущання не стільки з президента, скільки з парламентської коаліції.
Або з самого поняття "національної єдності".
А взагалі-то ідея перейменування коаліції в зв'язку із "подоланням кризи, залишеної помаранчевими", виходила від комуністів, і вперше про неї заявив пан Симоненко. Хоча назву запропонував дещо іншу. Теж дуже конструктивну, але не таку, яка б означала перетік до неї нещодавніх опозиціонерів.
Янукович просто "перехопив", або й вкрав в колег цю ідею. І комуністи промовчали.
Фракції КПУ тепер не до суперечок щодо першості в назвах. Від моменту, коли коаліція зафіксується на рівні зазначених 255 депутатів, їхні 20 голосів вже не матимуть значення.
А от їхній можливий вихід з парламентської більшості – це дещо інша справа. Адже вони є носіями назви цілої фракції.
І ще треба пошукати якісь юридичні гачки, аби в разі витіснення комуністів коаліція з всього лише двох фракцій, хоч би й за достатньої кількості, мала найменше право урочисто уособлювати "національну єдність".
Втім, комуністи наразі не поспішають демонструвати свою окремішність не лише в зв'язку із поки що віртуальним розширенням коаліції, але й з призначенням на посаду міністра закордонних справ чергового прозахідного ставленика Ющенка - пана Яценюка.
Правда, мотивом голосування за Яценюка для комуністів став лише той факт, що його прізвище засвідчило поступку президента коаліції стосовно кандидатури Огризка.
Натомість вони визнали за краще пропустити повз вуха наголос Яценюка на те, що він розглядає питання НАТО через призму закону про національну безпеку, який передбачає як співпрацю, так і членство України в Альянсі.
Це саме зробили й "регіонали", задовольнившись тим, що напередодні кандидатуру Яценюка не привітав колишній міністр Тарасюк.
І лише соціалісти принаймні витримали гарну міну при поганій грі. Вони витиснули з Яценюка обіцянку можливої "сатисфакції" для свого Рудьковського, себто перегляду службового розслідування МЗС щодо сприяння видачі віз туркменським опозиціонерам на прохання міністра-соціаліста.
Така, м'яко кажучи, дивна сукупна мотивація підтримки коаліцією кандидата Яценюка, який, при всіх його особистих принадах, не має жодного відношення до кар'єрної дипломатії, - має лише одне пояснення.
Так, коаліція немов за соломинку вчепилася в нього, аби уникнути загрози дострокових парламентських виборів через нездатність сформувати повний склад Кабміну.
Зайвим доказом цього єдиного й незаперечного мотиву став і той факт, що новопризначені міністри одразу ж виконали й вимогу закону про Кабмін, склавши присягу членів уряду.
Посміховисько ж полягає в тім, що тепер ці чотири особи принаймні можуть вважатися легітимними членами уряду. Тоді як сам прем'єр-міністр та решта посадовців, які таку присягу не склали, - досі залишаються свого роду урядовими "бомжами".
Та, власне, й уряд як такий – навіть з його прекрасною статистикою і грандіозними планами на майбутнє, але не затвердженими чисельністю й посадовим розписом, а також відсутньою програмою, яку вимагає Конституція, - є свого роду юридична "фата моргана"...
Треба зазначити, що прем'єр Янукович пам'ятає про цю слабкість своєї "команди". Принаймні – згадує про "недоторканість" Кабміну, яку забезпечила б схвалена коаліцією програма.
Але сам же визнає, і тут його підтримує спікер Мороз, що сурогатом такого імунітету є інше – розширення коаліції. Привіт комуністам.
А от пообіцяти ухвалення Верховною Радою урядової програми ближчим часом Янукович не може. Навіть на вимогу Мороза. Проект спочатку піде на "всенародне обговорення".
Ще один привіт тим, хто в коаліції надмірно обстоюватиме свої партійні принципи. Зокрема, в міжнародній політиці.
Вчіться в Кінаха...
Хоча насправді тут уже не розбереш: всенародне обговорення урядової програми - це буде одразу початок президентської виборчої кампанії Януковича, чи лише піар-підстраховка на випадок виборів парламентських...
Адже з допомогою голосування за Яценюка коаліція врятувалася лише від найближчої загрози. Тоді як спроба розширення коаліції з допомогою Кінаха й убезпечення від розколу з боку комуністів закладає під неї нові, додаткові міни.
Одноосібні кадрові рішення Януковича, проштамповані коаліцією, остаточно нівелюють лівий фланг коаліції, який залишається суцільним юридичним прикриттям її формального існування. Натомість хід прем'єра явно посягає на баланс інтересів всередині Партії регіонів.
Зокрема, не можна не звернути уваги на те, що до "розширення коаліції" приурочений намір Януковича очолити спеціальний урядовий комітет з економічних реформ.
Але, попри попередні натяки, прем'єр так і не доручив цю парафію Кінаху. Звабивши його розмовами про реформи (читай – гроші на урядові програми) та полякавши Кінахом першого віце-прем'єра Азарова, Янукович одразу ж відіслав нового міністра виправляти справи в депресивних регіонах... Щойно звільнений Макуха, здається, також через це пройшов, хоча й не так швидко.
Тимчасом спеціальний прем'єрський урядовий комітет – це не просто суцільна новація для коаліційного уряду, що жодним чином не пояснює ані галузеву, ані функціональну потребу державного менеджменту.
Це – форма уособлення, виокремлення та одержавлення певного кланового інтересу з-поміж інших зосереджених в Кабміні кланів. Такий собі прояв недобросовісної міжкланової конкуренції.
Якій дуже сприяє угода Януковича з УСПП та "не примітивний" кадровий торг Кінаха.
Дійсно, це зовсім не примітивно, якщо через деякий час Янукович побажає очолити організацію колишніх "червоних директорів". По-перше, це традиція ще з часів Кучми. По-друге, і це важливіше, - треба ж чимось відчутним Януковичу врівноважувати своїх Ахметова, Клюєвих й решту, окрім публічного рейтингу.
І що завадить "прагматикам" з УСПП проміняти свого багаторічного, але безмандатного тепер лідера Кінаха, ще й з підмоченою репутацією, - на лідера електоральних уподобань і чинного главу уряду з уже майже необмеженими повноваженнями?
А от коли Янукович з допомогою УСПП додатково посилиться, - він зможе не церемонитися більше і з Азаровим.
Як вже тепер не став панькатись із віце-прем'єром Рибаком. В якого практично відібрано чиновницьку монополію на землю, нерухомість, всілякі там трубопроводи тощо, належні до сфери регіональної політики, будівництва та ЖКГ...
Слід очікувати Януковичу незадоволення у власній фракції? Безперечно. Протидія? Подальше "розширення" коаліції.
Тож тепер погляд Януковича спрямований на БЮТ, і він пригадав закон про опозицію.
Теж не випадковість. Саме нині член фракції "Наша Україна" пан Головатий вже має попередній негативний висновок Венеціанської комісії щодо цих двох ідефікс БЮТу.
Тому голосування щодо закону про опозицію має шанс стати не просто демонстрацією чергового розколу альянсу БЮТ та "Нашої України", а й предметом нового "бартеру". Ззовні це може навіть виглядати як задоволення деяких вимог опозиції з її ультиматуму.
От, наприклад, відмовився ж БЮТ від вимог до президента ветувати зміни до бюджету з соціальних стандартів, - хоча й розкритикував коаліцію за замалу "кістку" громадянам.
А уряд в особі Януковича та Азарова вже хизуються цими поправками як "покращенням життя вже сьогодні" та як дотриманням домовленості з Ющенком...
Та може, події навколо Кінаха якось додатково згуртують, а головне - врозумлять опозицію? Чи вона просто шукатиме інші шляхи до "національної єдності"?...
Що ж до нинішнього "консолідатора" всього парламенту пана Яценюка, - то від нього Янукович отримає передусім практичну користь в питанні про вступ до СОТ. Знадобиться прем'єрові в його подальшому політичному зростанні.
А от щодо президентського зовнішньополітичного курсу...
Першим пунктом перевірки впливовості Яценюка має стати спроба президента провести через парламент питання про ПРО та свій указ про чергові міжнародні військові навчання. Міністрові оборони Гриценку вже заочно відмовлено принаймні в останньому...
Тому доведеться позмагатися Яценюку.
За що можна сторгувати зміну позиції коаліції? За купу заступників міністра з обойми дипломатичних радників Януковича? Чи ще й за зміст закону про основи зовнішньої та внутрішньої політики, який не викликав би відрази навіть в комуністів?
Але цей дійсно примітивний торг не вартий був ані посади міністра на вимогу президента, ані рятування парламенту від дострокових виборів.
Так що Яценюку доведеться продемонструвати не лише досі помічену за ним "дипломатичну" дотепність, але й здатність до дійсно стратегічного мислення й тактичної вправності.
Тим більша відповідальність з точки зору курсу президента лежить на панові Яценюку, що з поданням його кандидатури Ющенко явно поспішив.
Було б логічніше спочатку натиснути на коаліцію задля призначення голови СБУ. І взагалі – розібратися із силовиками.
А так... Навіть заповнення вакансії глави СБУ тепер може коштувати президентові додаткових поступок, от хоч би в законі про РНБО. Або й чергового поповнення коаліції через акт ще чийогось "передбачення".
Загалом же тепер все важче заперечувати пані Тимошенко принаймні в її констатації: в президента вкорочуються не так повноваження, як здатність (і бажання?) ними ефективно розпоряджатися.
Додамо від себе: зростає спокуса назвати проявом "патріотизму" і, звісно ж, "національної єдності" – банальну капітуляцію.
Що особливо гидко – капітуляцію перед блефом і примітивними змовами.
 |
Ірина Погорєлова, спеціально для УП
