Регіони: у пошуках граблів
Конфлікт між гілками влади, який встиг вже порядком набриднути глядачам, вийшов на новий поворот.
На жаль, сам такий конфлікт неминучий у "напівпрезидентській" (або "французькій", чи, як воліють казати українські адепти, "парламентсько-президентській") моделі поділу влади, якщо президент і прем’єр представляють різні політичні напрямки і виступають за різні цінності.
Важкі часи співжиття різних за поглядами глави держави і керівника уряду переживали Франція, Польща, Литва, Румунія, Ірландія, Фінляндія і низка інших країн, у яких діє подібна до української система.
У таких умовах зупинити конфлікт можливо лише свідомим зусиллям політиків: або жорстким дотриманням домовленостей (як було в часи Міттерана у Франції, коли було підписано "кодекс співіснування" уряду і опозиції), або усвідомленням спільності національних інтересів (як було в Польщі і Литві, де мета євроінтеграції визнавалася і владою, і опозицією). В Україні ж, вочевидь, якась частина політичного тіла заважає порозумінню за будь-якої з цих моделей.
Якби "донецькі" справді хоча б думали про "консолідацію суспільства" так, як вони зараз намагаються це показати, можна було цілком зупинитися на компромісі серпня 2006-го. Тоді всі мислимі і немислимі амбіції "донецьких" були задоволені.
Влада над соціально-економічними процесами в країні в їхніх руках, широка коаліція дозволяє сподіватися на проходження законопроектів і підтримку їх президентом, чемне підписання Універсалу робить їх респектабельними політиками в очах Європи.
Здавалося б, покращуй своє (і наше) життя вже сьогодні і досхочу.
Але, очевидно, захотілося "дивного": розставляти свої кадри по всіх постах, відновлювати відкати за ПДВ і рулити податковим законодавством в режимі "он-лайн", витягувати заяложені теми двомовності і анти-НАТО, розпочати безпрецедентне наповнення бюджету позиковими коштами і так далі.
З одного боку, витискували що можна і не можна, а з іншого – підтримували настрої "свій-чужий" у суспільстві, аби відволікти увагу від результатів свого господарювання.
Відповіддю президента стала зміна команди його секретаріату, яка ознаменувалася приходом до влади "яструбів" – Балоги, Яценюка, Бондаря. Нова команда щиро намагається вдихнути азарт в українську політику і додати агресивності діям президента.
Частіше ветувалися закони і призупинялися постанови Кабміну, спрямовані на розширення його повноважень за межі Конституції. У свою чергу, "Наша Україна" визначилася щодо своєї опозиційності.
Біло-сині у відповідь позбулися всіх діячів Майдану (крім Гриценка) в уряді і розпочали торг з Тимошенко, яка в обмін на закон про імперативний мандат, підтримала закон про Кабмін.
Результати цієї помилки (опонентів озброїли додатковими важелями формування органів виконавчої влади і впливу на них) відлунюватимуть опозиції, і самій Тимошенко, ще довго. Власне, на виправлення цієї помилки багато в чому спрямовані зусилля щодо об’єднання опозиції.
Тлом цього обміну люб’язностями стало переконання регіонами на власній шкірі: зміна суспільної свідомості в Україні після Помаранчевої революції – аж ніяк не "пропаганда американських технологів".
Кремлівські друзі нинішньої урядової команди, намагаючись перекласти на когось відповідальність за свою поразку 2004 року, перестарались: повернення до владних важелів створило для регіоналів своєрідний культурний шок.
Журналісти відмовляються із вдячністю приймати ляпаси і образи з боку депутатів і чиновників-регіоналів. Громадяни вперто не бажають помічати "покращення свого життя ще вчора" і кепкують із недолугих спроб уряду перекласти відповідальність за свої помилки на попередників.
Більше 40% звинувачує у підвищенні тарифів саме уряд Януковича. Ба більше, на Донбасі, який регіонали вважають неподільною вотчиною, люди також виступають проти підвищення тарифів чи порушення прав працівників на шахтах. Для цього на Луганщині восени навіть створено громадську самооборону.
У таких умовах регіоналам працювати некомфортно. Не за те платили американським і російським технологам, не за те домовлялися з Морозом, не за те купували кінахів. Влада для них – це вся її повнота, а не якийсь "баланс" чи там "розподіл стримувань і противаг".
Як стверджують співробітники секретаріату КМУ, чимало зусиль зокрема Толстоуховим, Клюєвим, Азаровим було докладено, аби перетягти "яструбів" Банкової на свій бік. Як стверджують джерела, представникам команди президента пропонувалися посади: міністра економіки, міністра юстиції, заступника Генерального прокурора, першого заступника міністра внутрішніх справ.
Але вже на початок цього року нібито стало зрозуміло, що "місія нездійсненна" – і коаліція почала шукати інші шляхи, важчі і дорожчі.
У 2004 році тодішня влада, в лавах якої було чимало персонажів сьогоднішнього Кабміну, у взаємодії із друзями на північному сході, також перепробували все. І пенсії роздавали, і другу мову обіцяли, і світло опозиції вимикали – не допомагало. І в хід пішов діоксин.
Нині ситуація дуже схожа: уряд рапортує про успіхи, а зарплата не росте. Уряд кричить на всіх кутах про тяжкий тягар півтора року попередників – а люди розчаровуються в ПР і її лідері. А на цьому фоні з’являється досить небезпечна інформація про те, що Генеральна прокуратура купила два зразки діоксину...
Чергова зміна політичної орієнтації Кінахом показує, що коаліція не полишила надії раз і назавжди дати відповідь на ці загрози, зігнавши (скупивши) 300 депутатів у конституційну більшість, яка дозволить не зважати ані на опозицію, ані на президента.
ЗМІ уже ледь на ставки роблять на остаточну кількість перебіжчиків: 270, 280, 296... чи все ж 300. Жартують, що нібито Клюєв навіть продав "Одеса-кабель" якраз для того, аби було чим оплачувати перебіжчиків. А, як відомо, в кожному жарті є частка жарту.
Деякі діячі почали користуватися ситуацією для короткострокових цілей. Наприклад, не виключено, що прозорі натяки близьких до Порошенка, Артеменка і Жебрівського людей про можливість інтеграції в коаліцію пов’язані більше із торгами Порошенка за гідне місце в "Нашій Україні" напередодні з'їзду 31 березня.
За межами цієї групи, ресурс перебіжчиків практично вичерпано: "перебігання" завдасть непоправних втрат виборчим перспективам партій, які залишались у блоці.
Гіпотетично можуть здатися на милість коаліції бізнесмени від БЮТ і депутати, які на них орієнтуються. Але такий перехід буде, власне, здачею на милість переможцям – під їхні умови, на правах підбору крихт з панського столу.
Відбирання підприємств на користь переможців – аж ніяк не виключена перспектива для тих, хто прийшов у коаліційний табір, позбувшись політичного прикриття. Навіть Кінаху пророкують проблеми з Азаровим, який має свої погляди на перспективи розвитку промисловості і підприємництва в Україні.
Альтернатива – витерпіти тиск до кінця повноважень парламенту і після виборів (чергових чи позачергових) взяти участь у розподілі місць при владі – менш приваблива тактично, але багато мудріша стратегічно. У 2004-му було продемонстровано, що подібне мислення українському бізнесу не чуже.
Зрештою, опозиція ще всерйоз не бралася за використання конституційного механізму "імперативного мандату" – відповідальності за зраду своїй фракції. Спроби вигнати перебіжчиків з ВР, їхній опір можуть остаточно дестабілізувати ситуацію в парламентських стінах і створити підстави для розпуску ВР.
Не забуваймо й про серйозну правову колізію дії Регламенту ВРУ, документу, який по суті і формі дисонує з Конституцією. Скасування парламентського Регламенту Конституційним Судом ще додасть клопоту Манафорту і Ко.
Отже, зараз перемога АКК є вельми сумнівною, і найвірогідніше патова ситуація лише набиратиме обертів, поки хтось не відступить під силою опонента. Маховик війни вже запущено. Не виключено, що поки читаються ці рядки, у надрах Мін’юсту готується чергова постанова, мета якої – подратувати президента, відкусивши ще повноважень.
Зі свого боку, президентський секретаріат не втомлюється ловити регіоналів на помилках. А це їх вельми дратує, від чого градус зростає, а просвіт віддаляється.
Недарма ЗМІ облетіли чутки про поновлення рукоприкладства у будинку на Грушевського. Але те, що нібито можна робити зі своїми, тим більше хочеться застосувати до чужих.
Якщо вірити джерелам у секретаріаті Кабміну, від найвищих функціонерів дедалі частіше чути дієслово "замочить" і "разобраться" у поєднанні з прізвищами президентських "яструбів". Дурне діло не хитре: реформувати ЖКГ довго, а заткнути рот критикові – технологія добре відпрацьована у буремні дев’яності...
Нині функціонери Партії регіонів мають ухвалити для себе найважливіше рішення. Від нього залежить майбутнє. Або вони, зціпивши зуби, вчаться демократії і назавжди відкладають убік знайомі змолоду знаряддя "пацанських розмов". Тоді, навіть після програшу на виборах, вони залишаються потужною силою.
Якщо ж рука потягнеться до чогось важкого, наслідки будуть для них катастрофічними. Тоді маски буде зірвано, і вони опиняться, як у страшні для них дні грудня 2004-го, один на один із розлюченим народом. От тільки цього разу навіть президенту буде важко стримувати народний суд.
Микола Кравченко, для УП
