300 голосів – не межа для Януковича і Мороза
Перехід Анатолія Кінаха і ряду представників БЮТ і НСНУ до коаліції національної єдності знаменує собою початок повномасштабної кризи в рядах напівоб'єднаної опозиції.
Наслідки цієї кризи можуть привести до повної деградації БЮТ і "НУ". Тому що в підсумку, у цих фракціях залишаться по десять-двадцять "ідейних" нардепів, яких може навіть не вистачити на чергове блокування трибуни ВРУ, не те що на які-небудь істотні дії на законодавчому полі країни.
Існує величезна спокуса приписати подібний стан справ нинішнім і завтрашнім перебіжчикам з цих фракцій. Однак причини криються не в них. Вони – глибше. І разом з тим – на поверхні.
Одна з причин – відсутність у лідерів Майдану стратегічного мислення. Хіба не Віктор Ющенко знехтував можливістю влітку минулого року цілком законно розпустити ВР і призначити дострокові вибори?
Не факт, що вони б принесли перемогу БЮТ і НСНУ. Але шанс був. І він був упущений. Замість цього президент підписав порожній папірець під звучною назвою Універсал національної єдності і дав згоду на призначення Віктора Януковича прем'єром.
Що тоді зробив президент? Зрадив своїх виборців і політсили, які проклали йому дорогу у владу. Невже він тоді не усвідомлював, що підводив під ПР фундамент їх майбутнього переможного ходу у владу? Не припускав, що хватка у донецьких таки бульдожа?
Чи Ющенко тільки день в українській політиці і не знає звичок нардепів, яких ще з часів Кучми купували посадами, доступом до бюджетних ресурсів та іншим?
Уже тоді були закладені основи торгу із сьогоднішніми перебіжчиками з БЮТ і НСНУ. Але цю можливість, котру сьогодні блискуче реалізують регіонали, подарував їм Віктор Ющенко.
Ще великим подарунком для Януковича і його соратників став закон про Кабмін, який був прийнятий, у тому числі, зусиллями Юлії Тимошенко та її фракції. З моменту набуття ним чинності, донецькі фактично одержали необмежений владний ресурс. Який міг і повинен був бути згодом конвертований у найшикарніші пропозиції для членів фракції БЮТ у ВР.
Адже це закони жанру вітчизняної політкухні. Або ЮВТ була не в курсі подібних "чудесних" метаморфоз? Може бути, вони раніше не траплялися в стінах ВРУ? Хто ж кому могилу рив? І хто в ній опинився?
На жаль, але факт, лідери Майдану власними руками створили нинішню ситуацію. І вже навряд чи зуміють її переломити на свою користь. Фактор часу, на думку автора, ніколи не враховувався лідерами помаранчевих.
Ні в час, коли на відносно короткий період вони одержали монополію на владу в країні. Ні після того, коли цю монополію втратили.
Ющенко і Тимошенко недооцінили міць супротивника і втратили стратегічну ініціативу. Янукович і його команда, навпаки, прекрасно вивчили своїх опонентів. Більше того, зуміли обернути ресурс взаємної недовіри між учорашніми союзниками по Майдану, на свою користь.
Автор думає, що та впевненість, з якою регіонали беруть владу, базується ще на одному факті. Справа в тому, що і Ющенко, і Тимошенко вже втратили свій статус безумовних національних лідерів. І ті, хто вчора йшов за ними на Майдан, сьогодні, вдруге, за ними вже не підуть. Віри – немає.
З цього погляду марш "Народної самооборони" на Київ – останній шанс для лідерів помаранчевих показати регіоналам рівень їхньої електоральної підтримки. Якщо марш провалиться, то у ПРУ будуть остаточно розв'язані руки. Усім стане ясно, що народ зневірився у своїх учорашніх кумирах.
А значить, захищати їхнє політичне майбутнє не буде. Тобто, з помаранчевими лідерами можна робити все, що завгодно. Безкарно.
З цього моменту в КНЄ побіжать усі, кого вважають можливим туди запросити і прийняти. Так що до травня може цілком виправдатися прогноз Олександра Мороза і коаліція набере 300, а може й більше.
У силу цієї обставини влада таку увагу приділяє маршу Луценка і його прихильників. Автор, припускає, що ті, хто мають владу, зроблять все, щоб марш був провалений. І, з урахуванням нинішніх занепадницьких настроїв у середовищі помаранчевого електорату, такий результат цілком можливий.
За що або за кого має намір вести на Київ людей лідер "Народної самооборони"? Явної відповіді немає. А вчорашні гасла і заклики у свідомості більшості прихильників Ющенка і Тимошенко девальвовані.
Варто також звернути увагу на те, що головним законом, якому сьогодні підкоряється влада, є її капіталізація. Як економічна, так і політична. Протягом усіх скликань парламенту і місцевих рад ціна депутатського місця безупинно росла. До цього звикли.
А коли швидко суспільство звикло до того, що за мандат платять, цей факт перестав бути парадоксальним. Проте, купівля мандату є яскравим свідченням пануючої психології в середовищі псевдонародних обранців.
Чи варто дивуватися, що когось купують і перекуповують? Нардеп, який оплатив свій мандат, виклавши суму в розмірі 5-7 мільйонів доларів, природно прагне до того, щоб вкладена сума і окупилася, і принесла прибуток.
Невже у фракції БЮТ або НСНУ немає тих, хто заплатив за своє проходження у ВР? Яке ж моральне право у членів фракцій судити тих, хто оплачував роботу штабів, політрекламу, агітаторів, витончені вбрання своїх лідерів... А тепер усього лише намагається повернути вкладені кошти?
Доти, поки ВРУ і місцеві ради будуть формуватися шляхом внесення в партійні списки фінансових донорів, перебіжчики будуть. Причому тим у більших масштабах, чим більше лідери впливових політсил будуть наповняти прохідні частини списків бізнесменами.
Чи думали про подібні наслідки Ющенко і Тимошенко коли формували свої списки? Може бути, варто було б власне гасло часів Майдану про поділ влади і бізнесу насамперед застосувати до власних партій? І тоді не було б того, що відбувається сьогодні, і буде відбуватися надалі?
Зрадництво перебіжчиків із фракцій НСНУ і БЮТ – усього лише продовження зрадництва президента і лідера опозиції власних принципів і правил. Тому нинішній фінал цілком закономірний.
Він свідчить лише про те, що нинішні ведучі політгравці з боку помаранчевих повинні звільнити дорогу новим. Тим, хто здатен не тільки декларувати, але і жити відповідно до власних декларацій. Простіше говорячи, бути чесними. Із собою і з людьми.
Валерій Песецький, політолог, для УП
