Суддя Футей: "Не думаю, що Україна рухається в бік надзвичайного стану"

Вівторок, 10 квітня 2007, 19:07

Суддя Федерального суду претензій США Богдан Футей – один з будівничих демократичної правової системи в Україні. Коли в Україні вибухає чергова політично-правова криза, його думка є особливо цінною, адже він досвідчений американський юрист, етнічний українець, який вболіває за Україну.

- Пане суддя, наскільки легітимним з правової точки зору є указ президента про розпуск Верховної Ради?

- Якщо ми уважно подивимося в Конституцію України, то в другому розділі статті 102 прочитаємо, що "президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання конституційних прав і свобод громадянина".

Президент вважає, що все перелічене нині є під загрозою, а тому ухвалив рішення розпустити парламент й призначити дострокові вибори. Як гарант Конституції, Ющенко загрозу конституційному ладу в Україні насамперед вбачає в індивідуальному переході депутатів з опозиційних фракцій до так званої антикризової коаліції з метою здобуття 300 голосів, щоб змінити Конституцію.

Необхідно знати, що президент має не тільки обов’язок, а й право вдаватися до дій, які перешкоджають антиконституційним намаганням, чим він і скористався.

Нині опоненти президента посилаються на статтю 90 Конституції, де йдеться про підстави для дострокового розпуску Верховної Ради. Ця стаття стосується бездіяльності Верховної Ради, але є ще стаття 106, яка вказує на право президента розпускати Верховну Раду в інших випадках. Тобто стаття 90 не обмежує президента.

І ще одна колізія, пов’язана з термінами припинення діяльності ВРУ згідно з указом. Гадаю, що вона (ця діяльність) припиняється з моменту оприлюднення президентського указу, а не триває до першого засідання нового складу Ради, як дехто стверджує.

- Гадаєте, що розпустити Верховну Раду є єдино правильним і безальтернативним рішенням?

- Президент обрав варіант розв’язання проблеми, при якому народ, який є єдиним джерелом влади і в руках якого мусить бути зосереджена вся її повнота, зробить своє волевиявлення й своїми голосами скаже, кому він цю владу делегує.

Гадаю, що це є правильний вибір. Якщо не можна розв’язати протиріччя політично, треба йти на перевибори. А спроб розв’язати проблему іншими способами, з боку президента, було немало – згадаймо довготривалі й представницькі "круглі столи", підписання Універсалу національної єдності, домовленість стосовно змін до Конституції.

Але виходило так, що ввечері домовлялися, а на ранок про всі ці домовленість забували. Президент намагався використати й ще один шлях розв’язання проблем – через Конституційний Суд.

Але останній 10 місяців не діяв, бо не було кворуму – процес блокувала Верховна Рада, бо не хотіла затверджувати суддів. Коли ж нарешті з’явився кворум, парламент ухвалив безпрецедентне рішення, яким Конституційному Суду заборонялося переглядати політреформу.

Нині КСУ буквально завалений різноманітними судовими позовами, але за останні 7-8 місяців за жодним з них він так і не ухвалив ніякого рішення. Тож в такій ситуації рішення президента розпустити Верховну Раду й призначити перевибори є логічним.

- Але якщо Конституційний Суд ухвалить рішення про неконституційність указу президента, чи означатиме це, що Віктор Ющенко має підкоритися такому вердикту?

- Судді КСУ можуть вирішити, що це політичне питання й не будуть його тлумачити. У 1998 році таке вже було.

Тоді, розглядаючи закон про вибори народних депутатів України, суд вирішив, що встановлення 3%-го бар’єру для проходження партії чи виборчого блоку до Верховної Ради – це суто політичне питання, яке він не може розглядати.

У сьогоднішній ситуації має бути виключений будь-який тиск на Конституційний Суд. Але, на жаль, є підстави для побоювань, що на нього такий тиск здійснюється.

Чого варте одне лишень повідомлення з вуст прем’єр-міністра Віктора Януковича, що буцімто голова Конституційного Суду подав у відставку, яке спростувала прес-служба КС?!

- Коаліційна більшість у Верховній Раді обвинувачує президента Ющенка в неконституційному указі щодо розпуску парламенту, але сама вдається до антиконституційних рішень. Насамперед йдеться про спроби відновити кучмівський склад ЦВК…

- Рішення Верховної Ради відновити старий склад ЦВК нелегітимне й неконституційне за визначенням. Але коли це ствердив Печерський суд міста Києва, то відразу ж нависла загроза звільнення суддів, які це рішення ухвалили.

Це брутальний тиск на судову владу, яка в демократичній державі є самостійною й незалежною гілкою влади.

Коли суддів, які ухвалили не таке, як хотілося б парламентській більшості рішення, намагаються звільнити з роботи, то про яку демократію і яке верховенство права може йти мова?! В демократичній державі таке неприпустимо.

- Чи не дають спроби більшості у Верховній Раді відновити старий склад ЦВК на чолі з Ківаловим Віктору Ющенку право взагалі відмовитися від пакетних домовленостей 2004 року, включно з конституційною реформою?

- Тугий вузол правових і політичних проблем, який сьогодні пробують розв’язати в Україні, виник через оцю саму конституційну реформу, про яку ви згадуєте. Вона призвела до правового хаосу в Україні, спричинила всі ті правові й конституційні конфлікти, свідками яких ми тепер є.

Автори цієї реформи проштовхували її без попереднього вивчення всіх можливих наслідків й, головне, без всенародного референдуму. А змінювати Конституцію, коли йдеться про зміну політичної системи, без референдуму не можна.

Мене дивує, що президент після рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року, згідно з яким всі зміни до Конституції, які встановлюють парламентську форму правління в Україні замість президентської, мають прийматися лише через всенародний референдум, не сказав тоді, що політреформа є нелегітимною.

Оце була точка відліку нинішньої політичної кризи в Україні. І після цього Верховна Рада здійснила цілу низку суперечливих кроків. Ухвалила, наприклад, закон про Кабінет міністрів, в якому міститься багато антиконституційних положень.

Якщо додамо до цього перехід депутатів не на фракційній, а на індивідуальній основі, то отримаємо справжній правовий хаос, з яким треба щось робити.

І розв’язка мені бачиться в тому, щоб своє слово сказав народ – головний арбітр, коли йдеться про питання влади. Й не треба боятися виборів. В Америці члени Палати представників і третина сенаторів конгресу переобираються кожні два роки.

- Як ви оцінюєте критику президентського Указу про розпуск Верховної Ради з боку деяких відомих правників, зокрема, Сергія Головатого?

- Сергій Головатий – мій добрий приятель, але, можливо, його бачення проблеми, базоване на певних положеннях Венеціанської комісії, не враховує всіх нюансів того правового й політичного процесу, який відбувається нині в Україні.

Треба дивитися на нинішні проблеми з української дзвіниці, а не європейської. Європа свого часу також пережила перехідний період, який нині переживає Україна.

Й тут, насамперед, треба враховувати, що нинішня виборча система в Україні базується на партійній основі. Коли люди голосують за якусь певну партію чи виборчий блок, то вони віддають їй чи йому свої голоси, бо підтримують певну програму, платформу, ідеологію та завдання.

І коли представники цієї партії чи блоку переходять до іншого табору, то вони зневажають волевиявлення народу й втрачають мандат народної довіри.

- Наскільки реальним, на ваш погляд, є введення в Україні прямого президентського правління чи надзвичайного стану?

- Я не думаю, що Україна рухається в бік надзвичайного стану. В новітній історії України дотепер державним мужам вистачало волі й мудрості знайти шлях до розв’язання проблем за столом переговорів.

Переконаний, що найкращий спосіб подолання нинішньої кризи – це всенародні, вільні вибори. На превеликий жаль, Україна мусить починати все спочатку.

Колись, ще до її незалежності, ми, українці діаспори, завжди казали: "Воскрес Христос – воскресне й Україна!" Ось вже майже 16 років, як Україна незалежна, але чомусь її Голгофа й досі триває.

Валентин Лабунський, "Мост", для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді