Судні дні судової влади

Понеділок, 16 квітня 2007, 11:11

Хотів того Конституційний Суд, чи ні, але від нього наразі залежить доля всієї системи судової влади в країні. Сьогодні, завтра і післязавтра.

Від нього залежить, чи при слові "юрист" пересічний громадянин братиметься від реготу за живіт, а забачивши живого носія правничих істин – за каменюку.

А ще залежить не лише повага до суддів, адвокатів, прокурорів, викладачів права, а і їхній добробут, із зарплатами, пенсіями і навіть (свят-свят) хабарами.

Про що йдеться? Про ту елементарну річ, що оновлений Конституційній Суд, скільки він не відтягував час свого втручання у боротьбу між президентською владою та урядовою коаліцією, змушений зробити це – час настав.

До цього можна якось було одержувати грубі гроші за бездіяльність (скільки там накопичилося справ з моменту переформування КС, хто може підрахувати?).

Але... І президент, і недорозпущена Верховна Рада, і двічі несудимий прем'єр в один голос вимагають вердиктів, передусім – щодо правочинності указу Віктора Ющенка про дострокове припинення повноважень парламенту.

Але при цьому вимагають по-різному.

Справа навіть не в тому, що голова уряду вже не приховує бажання змусити Суд працювати, коли в інтерв'ю польським ЗМІ каже:

"Коли буде рішення Конституційного Суду? Дехто каже, що суд буде засідати півроку. Будемо чекати півроку. Почекаємо. Рік? Почекаємо рік.

Якщо ми переконаємося, що Конституційний Суд не здатний приймати рішення і він перебуває під впливом тієї чи іншої політичної сили, ми повинні прийняти тоді рішення розпустити цей Конституційний Суд".

Таке бажання зрозуміти можна. Недієздатний суд – це в кінцевому підсумку те саме, що продажний суд. В обох випадках він не виконує свою місію, а в країні панує беззаконня.

І тому судову владу, а, тим більше, таку, вердиктам якої підлягають саме акти вищих владних інституцій, треба або змусити працювати, і при цьому працювати відповідно до правових норм, або гнати геть. Або робити з нею ще щось, не менш радикальне.

Справа в тому, що Віктор Янукович, схоже, вже не сумнівається у тому, що саме "ми" (хто такі?) можемо у будь-який момент переписати Конституцію і розігнати КС. Як і будь-який інший владний орган.

Тоді як президент Ющенко цього зробити не може ("ми" йому не дозволяємо, і все!).

І це відображає цілком реальну тенденцію, яка може закріпитися і стати домінуючою на українському політичному полі: безроздільне, нічим не обмежене і безконтрольне панування однієї групи (партії, клану, зграї – підставте, що хочете).

А оскільки влада і бізнес у нас так і залишилися нерозділеними, то це домінування буде й економічним. І, ясна річ, інформаційним.

З усіма наслідками, які звідси закономірно випливають.

А тепер – увага! – запитання: а яке значення матиме судова гілка влади за такої системи?

Відповідь: а ніякого.

І це буде, як раніше казали, об'єктивна реальність, що її дають нам відчуття.

Якщо зараз суди клянуть, звинувачують у непрофесійності та корумпованості, але все ж таки звертаються до них.

І пересічний громадянин усе ж таки має шанс виграти справу проти "крутелика", і державні інтереси, за певних обставин, там відстояти можна, і з майже всемогутнім ЖЕКом позмагатися, і до послуг гарного адвоката є резон вдаватися…

Та у разі недієздатності або певного рішення Конституційного Суду все це зійде на пси.

А це означає, що українські суди повернуться до того стану, який вони мали за СРСР, коли таке-сяке змагання і шанс щось зробити за законом можна було тільки у цивільних справах певного ґатунку.

І то тоді, коли хтось із розлученого подружжя, яке ділило майно, не мав "волохатої лапи" у райкомі чи міськвиконкомі.

Все ж інше розв'язувалося просто і зрозуміло: за вказівками з "директивних інстанцій".

Часом, щоправда, ці рішення були на користь рядових трудящих – коли вимагалося продемонструвати всьому світу "переваги першої у світі держави робітників та селян".

Тепер не буде шансів навіть на це: нова Україна імені правлячої коаліції не претендує на якусь всесвітньо-історичну місію. А на рішення Європейського суду з прав людини можна, за прикладом сусідньої Росії, просто не зважати.

Адже ніхто проти тебе танки й бомбардувальники не пошле, європейці – вони добрі й наївні, їм просто незрозуміло, як це можна не виконувати ті рішення, які твоя держава добровільно зобов'язалася виконувати...

Ну, а далі піде ланцюгова реакція: десятки тисяч юристів із шанованих осіб, котрим не лише платять зарплату, а й дають хабарі, раптом перетворяться на сліпі знаряддя нового варіанту "телефонного права" (тільки що телефони тепер мобільні): дали відповідну вказівку, і спробуй не виконати!

Інші десятки тисяч, тепер уже студентів-юристів, умить перетворяться на парій, на людей із непотрібним фахом, котрі навчаються на факультетах непотрібних речей. Як за СРСР.

Хто старший, пам'ятаєте назву юрфаків у студентському середовищі? Правильно, "дурфаки". Бо і контингент туди йшов відповідний (що, до речі, донині гикається), і вчили "належним" чином, і робота була "престижною".

Бо ж справжню ціну юридичного фаху можна виміряти тільки за умов демократії.

А коли чинна виконавча влада вміє працювати тільки в умовах монопольного диктату, й інакше діяти не привчена та привчатися не збирається, де тут узятися демократії, попри найгучніші слова про неї?

Отож для судової влади загалом і Конституційного Суду зокрема, який виявився у чинній ситуації її уособленням, настали справді судні дні.

Власне, відповідь вимагається не на конкретне запитання про конкретний указ Ющенка, а щодо того, чи взагалі підзвітна і підконтрольна комусь в країні законодавча влада, відтак – і виконавча, яка після відомої політреформи одержала змогу підгрібати все під себе.

Якщо підконтрольна – то й надалі діятиме принцип розподілу влад, якщо ні – то одна з цих влад має право робити все, що їй заманеться. Крапка!

Конкретні прізвища та назви партій відходять на задній план, головне – що під акомпанемент слів про народне благо можна буде викинути народ з політичного і правового поля.

...Але ж ото буде у Конституційного Суду робота – не бий лежачого, коли в країні, яка мовчки благоденствуватиме, просто нікому стане відправляти до нього подання на невідповідність Основному Закону тих чи інших актів влади!..

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді