Політична криза та шляхи її подолання

Для розуміння можливих механізмів подолання політичної кризи, в якій в черговий раз опинилась Україна, потрібно спочатку чітко зрозуміти системні причини, які її спровокували, а це, у свою чергу, дозволить пропонувати варіанти її подолання.

Важливо, щоб запропонований варіант подолання кризи був результатом консенсусу політичних еліт країни - як представлених у парламенті, так і тих, які знаходяться за її межами.

Почнемо, мабуть, з грошей, які правлять, як відомо, світом і Україною також.

Очевидно, що побудова бюджетної системи України за принципом збирання та розподілу переважної частини фінансових ресурсів у центрі, впливає на запеклість боротьби задля отримання перемоги і, як наслідок, можливості розподілу цих ресурсів на власний розсуд.

Суттєва децентралізація повноважень щодо збирання та розподілу бюджетних коштів безперечно призведе до зменшення важливості отримання влади саме в політичному центрі країни.

Це зменшить бажання бізнесу вкладати величезні гроші у політичні сили, які борються за отримання перемоги саме в центрі.

Бо не секрет, що останні президентські і парламентські вибори стали одними з найдорожчих не тільки в Європі, але і у світі. І зрозуміло чому - з’являлись надто великі можливості у тих, хто отримував таку перемогу.

Вважається, що децентралізація розподілу фінансових ресурсів, може призвести до федералізації країни.

Насправді, важливо, забезпечуючи децентралізацію розподілу фінансових ресурсів, гарантувати централізований контроль за діяльністю органів місцевої влади та правоохоронної системою.

У цьому випадку, поклавши на місцеві органи відповідальність за економічний розвиток територій, центральна влада має забезпечити дотримання законності в діяльності органів місцевого самоврядування.

у цьому випадку вже буде існувати проблема децентралізації розподілу фінансових ресурсів, але в межах самих регіонів.

Тут можливий варіант, коли проведення територіально-адміністративної реформи і перерозподілу фінансових ресурсів в межах регіонів буде відбуватись поступово - тобто проведення подібної реформи буде відбуватись не одночасно у всій країні, а в межах окремих областей, які самі виступлять ініціаторами такої реформи.

Позитивні результати в тих областях, що здійснили реформу, будуть стимулювати такі ж реформи в інших.

Наступною дуже важливою причиною політичної кризи виявились великі строки між парламентськими виборами.

Коли пропонувалась ідея збільшення строків каденції депутатів усіх рівнів до п’яти років, головним аргументом називалась наявність часу для проведення непопулярних економічних реформ та можливість стабілізації політичного і економічного життя країни в цей період.

Але зрозуміло, що,

по-перше, політики думали не стільки про необхідні реформи, скільки про можливість на досить довгий час забути про відповідальність за свої вчинки перед виборцями;

по-друге, як показало життя, не враховувалось те, що політичні партії, які опинились в парламенті в меншості, не зацікавлені в подібній стабілізації.

Вони зацікавлені саме у зворотному – в дестабілізації, бо саме це може призвести до нових виборів, з можливим отриманням більш сприятливих для себе результатів.

До того ж в політичній дестабілізації зацікавлені і ті політичні партії та політичні лідери, які не потрапили в парламент.

Надто великий строк між виборами фактично ліквідує можливості для їх політичного життя, бо увесь центр такого життя об’єктивно знаходиться саме в парламенті.

Тому, враховуючи, що дестабілізація сприяє можливості проведенню нових виборів, політичні партії і політичні лідери, що знаходяться за межами парламенту, об’єктивно також зацікавлені у політичній дестабілізації – саме це надає їм можливість повернутись у велику політичну лігу.

Вирішенням такого протиріччя інтересів політичних еліт повинно стати не збільшення міжвиборчих строків, а навпаки їх зменшення до 2 років.

Саме в цьому випадку кожна політична сила, яка знаходиться в парламенті і за її межами, має можливість знаходитися в тонусі та готуватися до нових виборів і тому в них немає потреби сприяти прискоренню політичної кризи та проведенню дострокових виборів.

При цьому передвиборча кампанія має бути швидкоплинною і дійсно вкладатись у два місяці.

Враховуючи, що ціна перемоги у центрі зменшиться - у разі децентралізації розподілу фінансових ресурсів, зменшиться і ціна, яку будуть готові платити політики і бізнес задля її отримання.

А для самих бізнесменів, депутатське посвідчення втратить сьогоднішню привабливість - ну не захочуть вони кожні два роки викладати гроші на вибори!

Якщо ми подивимось на досвід інших країн, то побачимо, що, наприклад, у США кожні 2 роки відбуваються перевибори частини депутатів Конгресу та Сенату, і кожні 2 роки відбуваються певні зміни розкладу основних політичних сил у цих двох представницьких органах влади.

Ще більш показовим є Ізраїль, де парламентські вибори взагалі відбуваються кожні два роки і зміни уряду відбуваються також кожні два роки, а то і частіше.

Не менш показова Італія, де до останнього часу парламентські вибори відбувалися майже щорічно.

При цьому всі вищевказані країни з точки зору розвитку економіки є досить успішними.

Економіка і бізнес фактично абстрагуються від політики і навчаються функціонувати не залежно від політичного життя. До речі, як ми бачимо, і в Україні політична нестабільність також поступово перестає суттєво впливати на економічний розвиток.

Ще однією бомбою уповільненої дії, що спровокувала політичну кризу, виявились закриті передвиборчі партійні списки.

По-перше, відверто непрозорий характер їх формування призвів до ситуації, коли у їх прохідну частину потрапляли або ті, хто особисто відданий політичним лідерам цих партій, або бізнесмени, які купували собі депутатське посвідчення задля вирішення своїх власних проблем в парламенті та уряді.

Про моральність та професійність більшості з цих осіб смішно навіть говорити. Задля приколу згадаємо лише приклад Партії регіонів, за списком якої депутатом став особистий водій Ахметова.

По-друге, закриті партійні списки виключають можливість оцінки якостей кожного з кандидатів у депутати з цього списку.

А це у свою чергу призводить до того, що виборці вимушені купувати (вибирати) кота у мішку.

Не сприяє це і появі нових облич у великій політиці, а скоріше навпаки - консервує політичні еліти, які зацікавлені у самозбереженні.

Очевидно, що потрібно шукати інші варіанти формування передвиборчих партійних списків, хоча, можливо, у разі суттєвого скорочення строків між виборами, і гострота цієї проблеми спаде.

Динамічні зміни кожні два роки списку переможців та переможених на парламентських виборів, сприятимуть зміні еліт і появі дійсно нових облич у вищій політичній лізі.

Борис Кушнірук, економіст