Правила політичної культури для українських нардепів

8 переглядів
Кость Кірнас, для УП
Вівторок, 24 квітня 2007, 14:14

Члени західних парламентів ніколи не голосують картками інших. У лютому цього року в Італії, найслабшій демократії західної Європи, провалилося голосування вотуму довіри уряду через те, що був відсутній один із семи "дивовижних" (обраних довічно) депутатів, який підтримує правлячу коаліцію.

Янукович каже, що не виконує указ президента, тому що він не конституційний. Але спершу згадаємо, що цей указ Ющенка – не перший, який не виконує теперішній прем`єр (інші набули меншого розголосу: про вшанування пам’яті жертв голодомору, тощо).

Далі: як Янукович повівся б, якби такий указ у 2004 видав Кучма? Немає потреби уявляти. Всі пам’ятають, що прем`єр тоді виконував всі укази Кучми. Чому ж Янукович тоді виконував всі укази, а сьогодні – ні? Тому що Кучма міг його звільнити в будь-який час, а від Ющенка йому нічого не буде? Але ж це вже образ думок звичайного порушника закону.

Коли канцлер Німеччини оголосив дострокові вибори, то це рішення також розглядав Конституційний Суд, але до вердикту КС воно виконувалось всіма у Німеччині. За кордоном мало хто навіть чув про розгляд КС Німеччини такого подання.

У парламентах західноєвропейських та північноамериканських країн депутатами стають тільки бізнесмени, які мають абсолютно легальний бізнес, що справно сплачує податки. Звичайно і в США існують бізнесмени, які мають активи в офшорах, але вони – нижчий ранг.

Списки партій на вибори складаються на основі дійсних членів партій, що доходять до вершин партійної ієрархії через багато років активного членства, або через приєднання виключно політиків шляхом блокування з іншою партією. Леді Ю всіх переконала, що нові вибори необхідні для очищення. А де ж очищення списку БЮТ?

Коли якийсь політик стає популярним, він ніколи не створює свою партію. Гіларі Клінтон з її рейтингом легко могла б створити якусь партію і йти на вибори президента США 2008 року від цієї партії.

Але вона як вірний член Демократичної партії проходить через серйозну внутрішньопартійну боротьбу, апогеєм якої будуть внутрішні вибори (праймеріз) цього літа. Адже в разі обрання кандидатом від Демократичної партії, її шанси значно зростуть.

В Україні майже кожний колишній прем`єр-міністр та спікер створював свою партію. Скільки ще треба озимих поколінь, щоб всі МИ зрозуміли, що ПОРА перестати повторювати ті самі помилки?

Не зраджуй власних поглядів. За відсутності імперативного мандату члени парламентів Західної Європи та Північної Америки не переходять із фракції до фракції ні за яких обставин. Сьогодні різниця голосів між владною лівоцентристською коаліцію та правою опозицією в сенаті Італії становить 1 голос (158 проти 157).

Так само цивілізовані політики не змінюють своїх поглядів в залежності від місця сидіння.

А в Україні: лідер опозиційної фракції завзято підтримує імперативний мандат, а коли лідер фракції – спікер, то цитує висновки Венеціанської комісії проти такого мандату. Депутат-опозиціонер вимагає ухвалити закон про опозицію, а коли депутат при владі – про цей закон забуває.

Блоки політичних партій, які разом йдуть на вибори, ніколи не розпадаються після виборів. У ході пошуків варіантів коаліцій в Німеччині Герхард Шредер сказав, що ХДС/ХСС не є однією партією (і тому, мовляв, переможцем виборів треба вважати його СДПН).

Реакція була шаленою, тому що блок ХДС/ХСС вже фактично сприймається в Німеччині як одна партія, адже на заході блоки партій створюються назавжди, на десятиріччя, а не під кожні вибори.

До речі, при створенні коаліцій європейські партії враховують погляди своїх виборців, а не посади, що їм пропонують. Ліві ніколи не підуть у прислугу до правих, й навпаки.

Єдиним вийнятком (коли переможця виборів неможливо визначити) є створення широкої коаліції із залученням партій різного спектру, які здобули найбільше голосів.

У Німеччині, коли ані СДПН із Зеленими, ані ХДС/ХСС із своїми сателітами не набирали більшості, Зелені відмовились створювати коаліцію з ХДС/ХСС (бо зелені в Європі – традиційні союзники лівих). Тому була створена широка коаліція між СДПН та ХДС/ХСС.

Як можуть українські нащадки Леніна прислужувати найліберальнішій партії українського парламенту, яка при розробці бюджету 2007 хотіла відмінити допомогу при народженні дитини, а зарплати запланувала підвищити тільки під тиском президента?

Цивілізовані політики ніколи не тримаються за посади. Піти у відставку вважають за честь. Романо Проді за недовгий час свого прем'єрства вже вкотре просить італійський парламент проголосувати вотум довіри його уряду зі складних питань. Як згадано вище, один із таких вотумів (щодо закордонної політики) провалився, і він подав у відставку.

Отже коли б Янукович був справді європейським політиком, то мав би подати у відставку ще після прийняття закону про визнання голодомору геноцидом, де його коаліція розкололась.

Коли канцлер Німеччини призначав позачергові вибори після програшу своєї партії на місцевих виборах в деяких землях Німеччини, його коаліція в Бундестазі мала вагому перевагу, в той час, як розстановка сил після виборів не провіщала нічого доброго для нього.

Здійснюючи такі кроки, західні політики показують, що постійно прислуховуються до виборців: чи не зменшилась підтримка їхньої партії? Якщо зменшилась, самі ініціюють свою відставку.

А пан Мороз, сплутавши епохи, мабуть мріє сьогодні про кар’єру Брежнєва.

І ще один аспект. Якщо виявляється, що якийсь західний державний діяч за достовірною інформацією порушив закон, то він негайно йде у відставку і більше ніколи не займається ані політикою, ані діяльністю, де порушував закон.

Чи можна уявити, щоб, приміром, у Швеції людина, яка очолювала загальнонаціональну виборчу комісію, щодо якої Верховний Суд виніс рішення про фальсифікацію виборів, згодом обіймала посаду декана юридичного університету, потім – обралася до парламенту, ставила собі пам’ятники, а потім знову намагалася зайняти місце голови виборчої комісії!

Невже ті, заради яких він "підраху..вав", не могли, принаймні, дати йому кредит, щоб він відкрив ресторан і, таким чином, з честю пішов з політики та права? Подібне слід було зробити і колишньому голові фонду держмайна, зізнання якого про продаж заводів за безцінь всі читали в Інтернеті.

Будь-ласка, шановні, підіть вже, щоб принаймні молоде покоління не вчилося вашим "мудростям".

Ігнорувати думку меншості (в парламенті та суспільстві) небезпечно.

В Україні вже сьогодні третина суспільства виступає за дострокові вибори парламенту (а соцопитування відстають на кілька тижнів від зрізу поданих ними думок). Що ще треба біло-блакитно-малиново-червоним?

За таких обставин західні парламентарі давно б самі призначили вибори без додаткових умов, на кшталт "тільки одночасно з виборами президента", "перенести на осінь, щоб ми встигли продати деякі заводи". Бо європейські політики з поваги до своїх наступників не приймають важливі рішення наприкінці каденції.

Скільки разів у ПАРЄ казали: "вибори – це звичайна практика". Натомість пані Лукаш розповідає, що парламент може кілька заяв депутатів опозиції про складання повноважень задовольнити, кілька – ні. Чи розуміють ці лукаші, що 150 депутатів (які вони не є) представляють третину населення України, мільйони громадян?

У 1993році, коли парламент Росії опонував Єльцину, тоді парламент представляв інтереси більшості і парламенту, і суспільства. Але ігнорування думки меншості дорого коштувало Хазбулатову і Ко, бо москвичі і були меншістю, що мала інші погляди і підтримала Єльцина.

В Латинській Америці взагалі вже стало традицією захоплення влади невдоволеною меншістю суспільства з допомогою воєнних переворотів.

Та українські політики нічому не вчаться навіть на своїх помилках: селянсько-соціалістично-комуністична впертість під час спікеріади 1999 року вже призводила до відсторонення цих "гостей із минулого" від влади, але це їх нічому не навчило.

Не бреши. В політиці можлива "іграшкова брехня" – популізм. З іншого боку, справжня брехня державним діячам не дозволяється. Якщо міністр внутрішніх справ боїться відповідальності за гучне вбивство підслідного під конвоєм, зрозуміло: його ніхто не вчив політичній культурі.

Але коли ця людина, що має наглядати за виконанням законності в країні, раптом виявляється "вчора на лікарняному", то хочеться спитати: невже за все життя його ніхто не вчив, що брехати некультурно?

Так само хочеться звернутися до "раптом хворих" членів ЦВК.

Кость Кірнас, для УП



powered by lun.ua
Фактчекінг обіцянок Зеленського. Чим закінчуються слова президента
Землі на всіх не вистачить. Чому з безоплатною приватизацією треба закінчувати
"Дякую" для Порошенка й 1,2 млн для "Слуги народу"
Вороги Гонтаревої. Хто з олігархів міг помститися колишній очільниці НБУ?
Усі публікації