Піскунство втретє

Коли загорілий очільник Генпрокуратури годинами тусувався під виборчим штабом Ющенка, країна відпочивала після виснажливих виборів.

Піскун, відновлений судом ще місяць перед тим, відчував, що стілець під ним серйозно хитається - його рафіновано-кучмістське минуле тягнуло його на дно, разом з Медведчуком, Кучмою, Януковичем.

Якими словами, хапаючи Віктора Андрійовича за лікоть на ходу, переконував Святослав Михайлович ще не інаугурованого тоді Президента - невідомо. Якими аргументами наводив мости для найближчих людей Ющенка - теж.

Підкилимність політичного процесу, брак настирливого і критичного журналістського ока, втома людей взяли своє - бульдога таки запхали під килим.

На призначення Василя Кременя, кучмівського міністра освіти, в Секретаріат, люди відреагували негайно. Кременя звільнили. Піскуну ж вдалося напустити туману ще перед новим роком - він "вимагав суду над сепаратистами".

Чорні списки не були такою вже й поганою ідеєю - їх треба було виконувати, як мінімум, в режимі недопуску старих людей до влади. Втім, "старо-новість" більшості "помаранчевих", а потім і міграція кучмівських кадрів списками знівелювали саме це поняття - у "чорний список" довелося б заносити, за окремими винятками, усю українську політичну еліту.

Проте, навіть у цьому випадку, мова мала б йти хоча б про Чорні списки-"лайт", у яких мали б числитися ті, хто особливо рвучко попрацював для кучмізму. І для цього не треба особливих досліджень - достатньо почитати архів новин.

Піскун мав би числитися тут в першій десятці. І ганьба Порі, незалежно якого кольору, за те, що не змогла хоча б цього досягти.

Основний постачальник новин 2005-го року не уникав жодної можливості появитися перед камерами. Піскун порушить справу проти попереднього генпрокурора Васильєва, Піскун розшукує Пукача, щоб заарештувати, Піскун вияснив, що Кирпа вбив себе сам, Піскун проведе ще одну експертизу у справі Гонгадзе, Піскун пропонує почати справу Гонгадзе спочатку.

Це - заголовки новин 28 січня 2005-го. І схожих новин протягом 9 місяців його другого "піскунства" було дуже багато.

Центральний ньюзмейкер перших помаранчевих місяців акуратно інформаційно відпрацьовує гасло "бандитам тюрми".

І ефектно дискредитує його, не довівши жодної резонансної справи до кінця. Чергове затягування справи Гонгадзе, відверто незграбне ведення справи Бориса Колесникова, забовтування подвійних самовбивств Кирпи і Кравченка, відкладання в "довгий ящик" сепаратистських справ сєвєродонецьких сепараторів-"пісуарівців" - все це наслідки роботи Піскуна.

Святослав Піскун - це справжній могильник революції, це - вбивця гасла "бандитам тюрми".

Те, що фальсифікатори виборів, розкрадачі Криворіж- та інших -сталей, промивачі мізків, що ледь не довели до розколу країни не сіли за грати - його заслуга.

Тепер ці люди - "влада", "парламентсько-урядова більшість", "представники половини України". Він - батько перемоги "голубих" у 2006 році.

Це людина без поглядів і без позиції – він уже встиг до цього заявити, що попередній генпрокурор "був зобов’язаний запобігти появі президентського указу про розпуск парламенту". Сьогодні ж він заявляє, що "указ президента про розпуск парламенту – обов’язковий для виконання всіма посадовими особами".

Зараз саме фактор Піскуна може стати вирішальним в крихкій рівновазі між двома таборами.

Хитрий гравець, що вміє перетворювати "чорне" на "біле", очолювати справи для того, щоб їх знищувати, той, хто розклав свої акції по кошиках різних політичних сил, знову отримав всі карти в руки.

Щуку знову кинули у річку. Це не Ющенко зробив хід Піскуном - це Піскун вдруге зробив хід Ющенком. І це ще гикнеться нам, громадяни України.

Остап Кривдик, політолог, активіст