Чи є в Ющенка політична воля?
Майже два місяці протистояння президент-парламент і КМУ не принесли країні очікуваного полегшення у вигляді дострокових виборів у ВР. Однак вони показали, що політична еліта країни абсолютно не готова до введення парламентсько-президентської республіки.
Такий перехід, якщо це і доцільно, повинен бути ретельно підготовлений на законодавчому рівні. Імовірно, потрібні роки кропіткої експертної роботи, для того, щоб такий процес дав країні позитив.
Горезвісна політреформа, прийнята в момент найжорстокішого громадського і владного протистояння в грудні 2004 року, відверто штовхнула країну в конфлікт усіх галузей влади, який зараз важко врегулювати.
Цілком очевидно, що політреформа, породжена в надрах АП Кучми була формою консенсусу між тодішнім президентом і його олігархічним оточенням за принципом: ви нам - частину своєї влади, ми вам – третій термін.У контексті цього плану рішення КС про те, що Леонід Данилович, під час своєї другої каденції, як би обраний вперше і може ще раз зайняти крісло глави держави, виглядає цілком логічним. Історія, однак розсудила інакше.
План з просування Кучми на третій термін був зірваний. Але, конституційні зміни, що писалися під цей план, за інерцією були прийняті.
Звідси виникає закономірне питання: чи могли ці зміни принести інший результат, ніж той, який ми сьогодні маємо? Очевидно – ні. Адже писалися вони під зовсім іншу систему координат, ніж та, яку хотів увести Ющенко.
Більш того, автори конституційних змін з АП системно підходили до реалізації задуманого.
І власне політреформа, у тій частині, у якій стала відома широкому загалу, була лише елементом істотно більшої конструкції. Якої саме, можна лише здогадуватися.
Можливо, Віктор Медведчук або Леонід Кучма коли-небудь у мемуарах проллють світло на свої реальні плани.
Навряд чи, щоправда, це буде скоро. А може не буде ніколи. Проте, у спадщину третьому президентові дісталася абсолютно неробоча машина. Як мінімум, без повного комплекту робочих частин.
Авторові здається дивним, чому Віктор Андрійович не взявся з першого дня свого правління за її демонтаж. А варто було б. У результаті сьогодні плату за зволікання платить уся країна.
І ще, на жаль, невідомо яка буде її повна ціна. Сьогоднішня криза, проте цю проблему оголила для широкої публіки.
Мимоволі чи довільно, вся нині діюча влада показала країні свою гнилість. Укази глави держави не виконуються.
Поведінка ВР і КМУ після першого указу про дострокові вибори показала, що ще задовго до купівлі потрібних 300 голосів у ВР, правляча коаліція і її Кабмін провели свій, таємний імпічмент президентові.
Саботаж указу парламентом і урядом цей факт довів. Судова система від КС до районних судів продемонструвала країні, яку спадщину у вигляді судової галузі влади залишив Кучма і його оточення.
По суті – жодного незалежного судді. Усі – кишенькові. Усі – елементи кланово-олігархічної системи. Правове шахрайство, підробки, усілякі маніпуляції законом – от правила поведінки, за якими живуть сьогодні українські суди.
І управи на них немає. Навіть у глави держави. Не краще ніж судді виглядає і прокуратура. Хіба невиконання указів президента не є злочином?
Чому ж дотепер ніхто з тих чиновників, хто відверто саботував їхнє виконання не сидить у слідчому ізоляторі? От уже коли б Віктору Андрійовичу якраз згадати своє передвиборне гасло – бандитам тюрми!
Відповідь проста. Кучмівська система припускала створення касти недоторканих для закону. У першу чергу з вищого чиновництва країни. І цей неписаний закон діє донині.
Уже на рівні прокурорського рефлексу. Тому, навряд чи ми побачимо когось із нинішніх чиновників під слідством. А тим паче – на лаві підсудних. І дарма.
Подібний прецедент міг би переконати простих смертних, що Віктор Андрійович має намір поламати хребет традиціям, закладеним його попередником.
Адже і політична корупція у ВР у своїй основі має ті ж корені. Нардепи – недоторкані. Їхні дії не підлягають судові і покаранню. За традицією. А вона в нас – сильніша ніж закон.
Фундаментом президентської влади часів Кучми були олігархи, а не народ і його довіра до обраного глави держави. Ющенко, вперше за історію незалежної України одержав можливість цей фундамент зруйнувати.
І реально обпертися на народ. На жаль, знехтував цим. Або – не помітив, що знехтував?
Утім, у Віктора Андрійовича є другий шанс. Сьогодні і зараз. Для багатомільйонної мислячої вітчизняної публіки сьогодні відкрилися авгієві стайні української влади. Пора б їх почистити.
Була б політична воля. А народ свого "Геракла" підтримає.
Валерій Песецький, політолог
