Нова українська стратегія
Наближається шіснадцятиріччя існування Української держави. Але світоглядно-ідеологічний орнамент її фасаду продовжує вперто нагадувати твір абстрактного мистецтва, в якому важко розгледіти контури постійного, чіткого й перспективного.
Майже кожний напрям державного будівництва має ознаки системної кризи, що трактується як загроза національній безпеці.
З аналізу причин кожного сектора очевидно, що народ, нація, культура втратили ідеал.
Втрата ж ідеалу обертається втратою майбутнього, суспільним застоєм, "бродінням умів і марністю діянь". Цим руйнуються передумови всякого поступу - духовного, ціннісного, етичного, тощо.
Проблемні аспекти державотворення, навіть при поверхневому аналізі, приводять нас до спільної причини їх проблемності – браку ідеологічного наповнення.
За таких умов пророчо звучить настанова Євгена Маланюка: "Потрібна база ідейного патосу, своя чи чужа, це питання окреме, але з корінням висіти в повітрі—це значить засудить себе на неплідність..."
Чому так?
Початок дев'яностих, штучна деідеологізація. Разом з потворною практикою соціалістичного будівництва відкинута офіційна ідеологія, але критицизм набрав такої ж тотальної форми, як і догматика, проти якої він боровся. Гріхи, притаманні ідеології тоталітаризму, перенеслись на ідеологію як суспільне явище.
Практика державного будівництва "всліпу" привела нас до розколотості, в основі якої найважливіші світоглядні питання: Хто ми? Звідки ми? Куди йдемо? До чого прагнемо?
Конституція України Стаття 15. "Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова."
Цією статтею "творці" конституції вирізали з плану будівництва країни найголовніший розділ, котрий мав визначити, що ж саме ми будуємо.
Державна ідеологія повинна розумітись не як список догм, а як гнучка змінювальна система, вона знаходиться в постійному зв'язку з суспільством.
Випрацювана та узгоджена найкращими його представниками, через імплементацію в політико-правову сферу постає стратегічним орієнтиром розвитку країни. Разом з тим визначає шляхи та засоби досягнення цієї мети.
Що маємо нині?
- За індексом гуманітарного розвитку Україна посідає в Європі 80-те місце – третє з кінця.
- Майже повністю здано сусідній державі національний книжковий, кіно, аудіо, простір
- Мільйони українських громадян посаджено, в кращому разі, - на вбогий духовний пайок "із сусідського столу" (в контексті читайте).
- Політичні партії фактично є фан - клубами їх лідерів. Вони не здатні вести за собою маси, мобілізувати їх привабливими ідеями, програмами, оскільки самі дезорієнтовані.
- На порозі нових виборів, жодні з них не кажуть нам, що ж буде далі, після виборів.
Жодні з них за всю історію держави не висунули нічого, навіть трохи схожого на
Державну Стратегію Розвитку
Багато сподівань на культурний прорив пов'язувалось зі зміною влади у 2004му. Але "помаранчеві" прийшли без виразної програми реформ.
Усі гуманітарні віце-прем'єри ототожнювали "гуманітарку" з соціальною сферою, тобто з покращенням соціального захисту населення.
Це логіка не XXI, а XIX століття - доінформаційної доби, коли вважалося, ніби ліквідація матеріальних злиднів автоматично призведе до ліквідації духовної відсталості: тільки в ХХ столітті цивілізація дійшла до розуміння, що це сфери незбіжні, хоч і взаємопов'язані.
Гуманітарна політика держави - інформаційно-ідейна сфера. За останні кілька років певні зміни на краще звичайно відбулись. Але у порівнянні із засиллям чужого культурного продукту, це скоріше тупцювання на місці.
Найбільше розчарування помаранчеві принесли якраз через нездійснення очікуваного від них культурно-ідеологічного прориву. Але, як може правляча еліта витворити міфологічний ідеал, якщо сама не є ідеологічною.
З чого починати?
Першою проблемою є невірне розуміння терміну "державна ідеологія". Вирішення її можливе через широке наукове та суспільне обговорення. З іншого боку рух в даному напрямку ускладнений уже цитованою статтею 15 Конституції.
Подолання даної перешкоди можливе двома шляхами:
1) Зміна 15-ї статті Конституції України.
2) Заміна терміну "державна ідеологія" без зміни змісту поняття.
Варіант 1 потребує, по-перше надзвичайно широкого суспільного обговорення, по-друге політичної волі 301 народного депутата, по-третє багато часу.
Варіант 2 видається опортуністичним, проте якою б не була назва, якщо змістовно вона стане спрямовуючим вістрям, що наповнює змістом існування держави і об'єднує мільйони окремих індивідуальних воль, в ім'я розвитку, я за такий опортунізм.
Як бачимо, варіант 2 є більш прийнятним та реалістичним. Його перевага у можливості залишити позаду міфологеми небезпечності ідеології. Також відпадає потреба зміни основного закону.
Отже, першим кроком творення нової державної ідеології України є заміна поняття "державна ідеологія" іншим терміном, без слова "ідеологія" .
Наступним кроком творення державної ідеології має бути опрацювання всього накопиченого людством теоретичного та практичного досвіду розбудови цивілізованих форм суспільного життя;
При наявності політичної волі керівництва це завдання цілком здійснене. Для цього необхідно організувати в країні низку невідкладних практичних заходів:
Створити координаційну раду чи робочу групу на базі Національного інституту стратегічних досліджень або Інституту філософії АН України. Координаційна рада чи робоча група вчених має озвучити основні парадигми української ідеології та її методологічні засади.
Для цього перш за все:
- виявити та дослідити найважливіші закономірності соціально-політичного розвитку України, обгрунтувати її суспільний ідеал;
- створити принципову модель майбутнього українського суспільства в контексті світової цивілізації;
- вказати шляхи, методи, засоби досягнення стратегічної мети та "виконавців" - основні соціальні сили, покликані відіграти вирішальну роль у її досягненні.
- до обговорення та опрацювання залучити широке коло вчених, громадськість, політиків, представників ЗМІ.
- на державному рівні гарантувати простір науковій ініціативі, не допускаючи підміни пошуку істини лоббіськими підходами.
- провести серію наукових конференцій та зїздів з найважливіших питань становлення ідеології Української держави.
- провести конкурси на кращу наукову розробку з ідеологічної проблематики;
- розгорнути широку суспільну дискусію на сторінках преси, телебаченні та радіо;
- провести парламентські слухання присвячені актуальним проблемам ідеологічного будівництва, передбачивши їх широке обговорення та вироблення науково-практичних рекомендацій.
Завершальним етапом становлення повинна стати інстуціоналізація державної ідеології.
Тобто, створення органу державної влади: комітет, відомство, департамент ін. покликаний:
- впроваджувати в життя суспільний ідеал (через освіту, ЗМІ, мистецтво, книговидання, спорт ін.).
- згідно парадигм суспільного розвитку координувати гуманітарні програми.
- знаходити носія, виконавця поставленої мети, вказувати, які соціальні суб'єкти будуть відігравати провідну роль, а які допоміжну і т. ін., а також у чому полягає особливість дій кожного суб'єкта (класу, верстви, клану, групи, партії, об'єднання тощо) та спосіб їх взаємовпливу;
- координувати, узгоджувати соціально-класові інтереси різних верств населення, намагаючись досягнути консенсусу, громадянського миру та злагоди через вплив на суспільну свідомість.
На даному етапі важко спрогнозувати якою буде державна ідеологія. Та ми і не ставимо собі це за мету. Ми намагаємось означити контури й пропонуємо орієнтовні шляхи.
Ідеологія має витворитись суспільством, ми не можемо говорити від імені суспільства, розуміючи що репрезентуємо лише незначний сектор думок, ідей, шляхів та підходів.
З іншого боку, більша частина старої політичної еліти не зацікавлена змінювати будь-що.
Оскільки ще не назріла критична маса нової, молодої та не затаврованої КПРС-КДБ контр еліти. Сподіватись на здійснення вищеописаного не доводиться.
Має минути ще деякий час. Але цей час не маємо права втрачати. Він – найдорожче, адже топчучись на місці ми безнадійно відстаємо. Відсутність прогресу є регрес.
Але все буде добре! Бо той хто дочитав ці рядки, той уже почав діяти. Хай навіть нас сота часточка відсотка від усіх громадян. Але ми найактивніші. І саме ми, а не "гнилі політики" маємо виробити і впровадити в життя Нову Українську Стратегію.
Максим Плешко
