Благі наміри й адвокати диявола

П'ятниця, 15 червня 2007, 11:52

Все! Вона це зробила!

З моменту, як спікер Мороз зачитав з трибуни ВР заяву Юлії Тимошенко про вихід з фракції, - вона з повним правом може твердити, що зробила все можливе для проведення дострокових виборів.

Це, правда, ще не самі вибори. І перемогла не "справедливість", як негайно повідомили ролики БЮТу, а дещо інше.

Але вже незалежно від того, як скінчиться історія з "підтягуванням" до ВР "хвостів" виборчих списків опозиції, - прибічники розпуску парламенту зробили дуже важливу для країни справу, за що їм велика подяка.

Вони довели беззаперечно і незворотньо всю хибність тексту чинної Конституції та системи життя, яку цей текст втілює.

І головна перемога опозиції полягає в тім, що найдошкульніший удар був завданий батькам цієї Конституції їхньою власною зброєю: застосуванням для добивання парламенту саме тієї статті їхнього дітища – Основного закону, за допомогою якої вони намагалися створити "останню барикаду"...

Ззовні сюжет був очевидний: Мороз, запропонувавши вихід з кризи на підставі 82 статті Конституції, сподівався, що члени опозиційних фракцій просто не зможуть подолати загрозу втрати всіх, приналежних до мандатів, пільг, матеріальних гарантій та недоторканості. Але опозиціонери не виправдали його сподівань.

Власне, весь втрачений "соціальний пакет депутата" герої-опозиціонери розраховують конвертувати в підвищену прихильність електорату. І якщо це дійсно станеться, - то лише тоді восторжествує та сама "справедливість", як вони її розуміють.

Але стосовно долі парламенту і парламентаризму категорія "справедливість" взагалі не підходить. Тут треба говорити про речі, які, здається, наші політики принципово відмовляються розуміти.

А саме – про природу правового, і зокрема, конституційного поля. Розмовами про яке, звісно, захаращено весь ефір протягом багатомісячної кризи.

Сталася проста річ: "дух Конституції", з якого так наполегливо знущалися весь час батьки останньої псевдореформи, елементарно відторгнув їхній принцип начебто буквального розуміння закону й процедури.

Це було тим природніше й ефективніше, що ті самі закони й процедури їхні автори пекли як пиріжки все з більшою недбалістю під тиском політичної доцільності.

Дійсно, абсолютно чужа ідеології оновленої Конституції стаття 82 (про що й твердив довгий час, аж поки не спробував сам використати її, спікер Мороз), зіграла свою підступну роль так само, як рушниця на стіні у виставі.

Образно кажучи, під час "зміни декорацій" в процесі конституційної реформи її автори просто забули чи не помітили цю "рушницю" десь за пересунутими шафами. А знайшли її ті, хто не вподобав пертурбацій, але не зміг переконати в своїх позиціях опонентів, та й пішов просто шукати їхні похибки.

Нема сумніву, що юристи президента в цій кризі діяли як "адвокати диявола", використовуючи всі можливі шпарини в правовому полі, створені для власного вжитку батьками конституційної реформи.

Але ж відбувалось все це на заздалегідь визначеному шляху до пекла, викладеному "найкращими намірами".

В цьому сенсі президентська сторона може посилатися на те, що діяла за нав'язаними їй правилами гри без правил. А що зуміла скористатися ними вправніше, - так це вже певною мірою перевага "свіжого погляду" на предмет і методи ведення гри, так би мовити, не затьмареність отими початковими "благими намірами".

Втім, стаття 82 нині засвідчила всього лише недбалість і неакуратність авторів конституційної реформи, які під час проштовхування її в "пакеті" з третім туром президентських виборів 2004 року залишили таких "ляпів" по всьому тексту – повно.

А є ж там ще купа свідомо закладених "компромісів"-суперечностей, послідовна демонстрація непридатності котрих для реального політичного вжитку, власне, й призвела до правового аспекту теперішньої кризи.

Не варто зловтішатись, але можна дивуватись, як нині жалісно скаржиться прем'єр Янукович на те, що, як він щойно дізнався, президент своїм непідписанням законів заважає уряду працювати... Це ж треба, яке відкриття.

А поспівчувати Януковичу треба в тім, що як "дитя" конституційної реформи (а пана прем'єра важко звинуватити в причетності до написання Конституції) він уже втратив і можливість поскаржитись на президента "батькові" Морозу.

Адже саме Янукович притяг спікера на перемови з Ющенком, які завершились "угодою трьох", чий результат він нині й пожинає...

На жаль, з публічних висловів Януковича не можна почути, що він розуміє проблему загалом, а не лише фрагменти, які стосуються його поточної діяльності та звичайних амбіцій. Відтак, він і надалі залишається лише знаряддям в чужих руках.

І що ж далі?

Як все ж таки завершиться історія з "кінахівцями", від котрої залежить передусім не більше – не менше, а доля подальшого "реформування" Конституції?

Хай вже вибачає пан Ющенко, але питання про імпічмент, яким знов все частіше погрожують йому з трибуни ВР, - другорядне і похідне від подальшого "переорування" конституційного поля, якого так прагне коаліція.

Адже жах ситуації полягає в тім, що потреба в подальшому розширенні своїх повноважень за рахунок як президента, так і місцевих влад для теперішніх кланів є об'єктивною.

Економічне підґрунтя теперішньої кризи полягає в тім, що тотальна корупція зіткнулася з примітивним обмеженням власного поширення.

Щось на зразок прославлених "київських корків" з "мерседесів" та "бентлі", який повністю перекреслює авто як засіб пересування, девальвуючи нікому не потрібну без руху розкіш.

Дострокові вибори для них – продовження просування в тих же "корках".

Тож клани рвуться на стратегічний простір, який запопадливі "батьки" конституційного реформування пропонують їм у вигляді чергового етапу, збираючись і там – передусім в регіонах – запровадити вже "випробувану" конституційну "систему" законодавчих шпарин для себе і повного обмеження руху для всіх інших.

Ну, звісно ж, публіці ці плани подаються як чергова порція "благих намірів".

Тому дещо дивно прозвучало легковажне зауваження пані Тимошенко щодо начебто вже не існуючих перспектив "групи Кінаха" в проекті реанімації парламенту через те, мовляв, що прем'єр-міністр Янукович зачепив ім'я міністра економіки серед претендентів на відставку, пов'язану з ціновою кризою.

Тим більше дарма Юля познущалася з Мороза. Чим глибше зазначений нею стан лідера СПУ, тим затятіше він ітиме до кінця. Хоч би для того, аби новими змінами до Конституції помститися всім своїм опонентам дошкульніше за вірші...

Власне, Мороз вже затягнув час проведення "пленарних засідань" коаліції, присвячених про людське око оголошенню заяв опозиціонерів, аж до моменту, коли справа ПППУ розглядатиметься в Київському апеляційному суді.

Тож саме там треба чекати сенсацій, а не в ЦВК, де скандал досі був лише піаром для привернення уваги до подальших подій, або й просто способом підважити результати майбутніх виборів...

Так що в даному питанні опозиції все ще нема чого святкувати.

Хіба що "адвокати диявола" вже заздалегідь знають рішення суду. Або таки вмовили Януковича не зв'язуватись і надалі з Морозом та Кінахом, оскільки врешті може й сам опинитися жертвою конституційних ігор.

Дізнаємось скоро.

Але от ще одне питання. По всіх усюдах бідкаються коаліціянти на чолі з Морозом, що навіть в разі обрання нового парламенту на дострокових виборах може бути застосована та ж 82 стаття Конституції для руйнування ще й шостого скликання ВР.

А при цьому Конституція забороняє розпускати Раду після дочасних виборів протягом року. І як, мовляв, тоді виглядатиме безперервність дії законодавчої та представницької влади...

І жодної згадки про те, що розв'язувати такі суперечки має Конституційний суд.

Може, пани дійсно вважають, що остаточно знищили КС, і тому нема про що говорити?

Аж ніяк. Просто вони не можуть визнати ані помилок своїх, ані свідомих злочинів проти "духу Конституції", зокрема, заборони Конституційному судові розглядати зміни до Основного закону.

Звідси і весь "глухий кут", вихід з якого очевидний.

Ірина Погорєлова, спеціально для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді