Внутрішньовидова боротьба у закритій банці української політики

9 переглядів
Сергій Таран, для УП
Понеділок, 2 липня 2007, 12:05

Частина 1: ПР, СПУ та КПУ

Коли стихли баталії у Верховній Раді, і, нарешті, ніхто не сумнівається в тому, що вибори відбудуться 30 вересня, між штабами "помаранчевих" та "біло-синіх" запанувала тиша. Однак тиша ця уявна.

Насправді саме у цей час відбуваються найсерйозніші баталії, - але не між тими, хто публічно позиціонує себе як "влада" і "опозиція", а всередині партійних таборів – між тими, хто з телеекранів та шпальт газет постають як завзяті соратники та вірні партнери.

Свого часу основоположники більшовизму, які приділяли чимало часу теорії та практиці партійного будівництва, наголошували, що у партіях основні зусилля витрачаються не на боротьбу між партіями, а всередині партій, майже за принципом Чарльза Дарвіна, який твердив, що внутрішньовидова боротьба завжди жорсткіша від зовнішньовидової.

Тому тут не варто шукати чогось особливого і притаманно винятково для українських політиків.

Однак ці процеси дуже суттєво впливають на політику загалом, а, отже, є суспільно важливими. Спробуємо з’ясувати, що саме зараз відбувається так би мовити "за лаштунками" в стані основних політичних гравців на українській політичній сцені.

Партія Регіонів: тінь Кушнарьова

Партія регіонів завжди видавалася найбільш монолітною структурою в українському політикумі. Цьому було чимало причин: походження з одного регіону переважно більшості лідерів партії, пов’язаний бізнес та однакові способи його ведення.

Однак нині ситуація змінилася: протистояння в середовищі регіоналів досягло свого піку, водночас, на відміну від націонал-демократів, регіонали не втратили здатності ховати внутрішньопартійні проблеми від чужих очей.

Основні вісі протистояння відомі: Віктор Янукович – Рінат Ахметов. Особливо помітними розбіжності між цими лідерами регіоналів стали під час політичної кризи.

Відомо, що Рінат Ахметов очолив так зване "помірковане крило" у регіоналів, які були готові до компромісів з президентом Ющенком, розуміючи всі негативні наслідки насамперед для свого бізнесу у разі, якщо ситуація буде розвиватися неконтрольовано і дійде до силового варіанту.

Натомість, Янукович, якому є що втрачати – реальну владу без жодних гарантій на повернення – готовий був йти до кінця. При цьому він отримав повну підтримку партнерів по коаліції – соціалістів та комуністів.

Тепер, коли питання про дострокові вибори вирішене, Ахметов бере під повний контроль виборчу кампанію на тій підставі, що він її особисто фінансує. Логічно, що основу менеджерську позицію у штабі ПР посяде Борис Колесніков – людина стовідсотково віддана найбагатшому в Україні бізнесмену.

Виглядає, що власник клубу "Шахтар" серйозно впливатиме і на формування передвиборчих списків, хоча прем’єр безумовно матиме в них свою квоту.

Загалом, здається, що у списках регіоналів чимало місця. Тим більше, що у список до парламенту минулого скликання на позиції після 120-го місця потрапило чимало випадкових людей – мало, хто очікував, що ці місця в ПР стануть прохідними. Але регіоналам треба виконати свої зобов’язання перед численними "перебіжчиками" та високими посадовцями, які в часи кризи стали на бік прем’єра.

Крім того, до списку прагнутиме потрапити чимало інших груп "кучмістів": такі персонажі як Табачник, Кузьмук, Медведчук, Кравчук (останній вже виявляв бажання потрапити до списку регіоналів), навряд чи відмовляться від депутатських мандатів.

І чому б, - а, власне, чому ні? – самому Леоніду Даниловичу не спробувати повернутися у велику політику?

Регіонали досі відчувають кадровий голод, і тому будуть підбирати кваліфіковані кадри, посилюючи тим самим внутрішню конкуренцію. Дві групи впливу можуть навмисно шукати союзників ззовні для посилення власних позицій всередині партії.

Щоправда, залишається нез’ясованим як зреагує виборець на появу у списках ПР одіозних осіб з минулого.

Багато хто схильний вважати початком важко прихованого протистояння між Ахметовим та Януковичем ще "доуказні" часи, коли Янукович набирав ваги, демонструючи країні свою силу. Тоді у ПР почала точитися гостра боротьба між фракцією в парламенті, яку контролював Ахметов, та урядом, який очолював Янукович. Тоді ж сталося таємниче убивство Кушнарьова, причина якого, за однією з найпопулярніших версій, стала боротьба всередині Партії регіонів.

Однак, причини суперечностей між Ахметовим та Януковичем значно глибші. Сьогодні Ахметову – одному з найбагатших людей Європи, - потрібна політична стабільність, невтручання у власний бізнес з боку української влади та гарний імідж на Заході, де сконцентровані ринки збуту продукції його заводів.

Інтереси Януковича інші за природою. Його сила – це підтримка значної частини громадян на Півдні та Сході України, а також добрі стосунки з Кремлем, які попри окремі сірі сторінки – залишаються одними з найкращих для українських політиків.

Як це не дивно, але досягти своїх інтересів Ахметов найкраще може в союзі не з Януковичем, а з Ющенком, який залюбки гарантуватиме йому просування на Захід, якщо той відмовиться від нинішнього лідера Партії регіонів.

Подібна перспектива штовхатиме Януковича до створення Блоку свого імені, що радісно підтримають, насамперед, соціалісти. Хоча такий блок є поки вельми гіпотетичним розвитком подій, він є найкращим варіантом для самого Віктора Януковича.

Адже ще не факт, що ПР поставлять на нинішнього прем’єра, коли дуже скоро треба буде домовлятися з президентом про формат урядової коаліції. Але якщо блок носитиме його ім'я, то у поборників "покращання життя вже сьогодні" варіантів вже не буде.

СПУ: шантаж на межі "вильоту"

Не менш драматичнішою є боротьба за виживання соціалістів. Самі вони мають мало шансів потрапити до парламенту і передчуття краху штовхає їх на нестандартні кроки.

Після домовленості між президентом та прем’єром про дострокові вибори перший найочевидніший шлях для соціалістів була критика "помаранчевих". Але цю нішу успішно зайняла Партія регіонів.

Щоби якось від них відрізнятися, соціалістам потрібно було різко радикалізуватися, взявши тему НАТО, мову й іншу етнічно-стурбовану тематику. Однак і там соціалістам буде тісно – поряд з Вітренко та з екзальтованими лідерами десятка проросійських мікроблоків, Морозу, з його ззовні поміркованим іміджем, буде важко витримати конкуренцію.

Тому замість того, щоб "бити" "помаранчевих", у СПУ був шанс бити "на жалість" – розгортати тему "отруєння" Цушка, який "врятував Україну". Однак і ця тема луснула, бо швидко з’ясувалося, що ніякого отруєння не було.

Слабкі спроби "розкрутки" Цушка робляться і зараз. Особливо це помітно на сході та півдні країни, де в одну ніч майже на всіх парканах з'явилися написи "Цушко-герой". Імітуючи народну творчість, партійні політтехнологи чомусь забули, що в таких місцях сам народ переважно пише слово з трьох літер…

Отож, СПУ поставили на блок з Партією регіонів, і ... почали "бити" Януковича. Саме на прем’єра був розрахований безкінечний спектакль у парламенті, робота якого ставила Януковича у дуже делікатну ситуацію – не підтримувати вірного соратника лідер ПР не міг, а підтримати його – означало би не просто порушити слово про 30 вересня, привселюдно оголошене разом з президентом, а і віддати ініціативу спікеру, котрий постав би значно енергійнішим поборником "помаранчевих".

І тому лідер "регіоналів" на парламентський спектакль обмежувався, переважно, мовчанням.

Але у підкилимних перемовинах від ПР соціалісти досі очікують конкретних відповідей – або союзники по уряду формують блок, вагою у 25-28 депутатів від СПУ, або по низці східноукраїнських округів "регіонали "допомагаюють соціалістам бюлетенями, і тоді ті можуть йти самостійно. А якщо ні, – Мороз збиратиме депутатів на осінню сесію для нової Конституції, і хай спробує Партія регіонів не підтримати конституційні ініціативи спікера!

У рафінованому виді цю стратегію представив депутат Волга, який з притаманною йому відвертістю заявив, - якщо СПУ не піде на вибори разом, вони будуть вести свою виборчу кампанію на критиці Партії регіонів.

Що це не блеф – чудово розуміють у Партії регіонів. І не випадковою прем’єр Янукович призначив свій мегамедійний виступ про досягнення уряду саме у день і у час закриття сесії за версією Мороза, забираючи у нього останні крихти такої потрібної йому зараз публічності.

КПУ: безбарвна стабільність

Те, що відбувається у середовищі комуністів найменш відомо громадськості. Дається взнаки успадкована від радянських часів партійна дисципліна та закритість цієї структури для притоку нових потужних кадрів. До КПУ особливо не поспішають представники великого бізнесу чи публічні люди, адже комуністична ідеологія, з усією її ленінсько-сталінською історією стає замкнутим гето для політиків та бізнесменів, і тому членство КПУ не може гарантувати потужного просування в урядові структури чи на публічну арену.

До парламенту йдуть ті самі люди, не кажучи вже про те, що йдуть з тими самими ідеями. Симоненко, Мартинюк, Гуренко, Грач - постійні лідери і водночас ветерани комуністів. Але рейтинг у комуністів сталий і, навіть, трохи покращився, а тому в списках комуністів порівняно мало штовханини.

В КПУ від виборів до виборів відбувається дисциплінована ротація – представника однієї області, який на минулих виборах був нижче, тепер підняли вгору, а того, хто був трохи вгорі, трохи опустили вниз. Минулого разу від "молодіжки" була одна людина, а тепер інший, але й колишні лідери від "молодіжки" далеко не зникли.

У КПУ менше внутрішньовидової боротьби. Але існує проблема появи нових кадрів та яскравих особистостей, і, знову таки, фахівців спроможних працювати в уряді. А, втім, чи потрібні вони комуністам?

У наступній частині – про внутрішньопартійну боротьбу в БЮТ та "Нашій Україні."

Сергій Таран, політолог, для УП



powered by lun.ua
Формула Майдану
Стара влада та друзі Кремля: яку небезпеку несуть Україні результати польських виборів
Подкаст "Кляті питання": "Тепер, коли хтось каже "прес-конференція Зеленського", усі напружуються "
Зе-марафон очима Заходу: що почули від Зеленського про Трампа, Європу та РФ
Усі публікації