Про ідеологію рейдерства державного масштабу

Середа, 4 липня 2007, 17:35

Вийшло так, що диплом політолога я одержував у той час, коли комунізму вже не було, але все ще мірялось рамками тих або інших ідеологічних догм. І поняття комунізм, соціалізм, націоналізм, лібералізм і т.д. мали цілком чіткі, осмислені обриси. Визначені книгами, цитатами класиків (і не тільки марксизму), історичними прикладами.

Імовірно, те старе напівсовдепівське утворення і змушує мене повернутися до питання ідеології як такої, і розглянути конкретні приклади ідеологічних пристрастей і відповідностей у нашому політичному просторі.

На мій погляд, нова українська історія створила якийсь новий, не відомий раніше світові прецедент політики без ідеології. Ні. Не можна сказати, щоб абсолютно без. Але якось слабко вловлюється в тих політичних силах, що присно й нині очолюють у національному політикумі аналогії з класичними прикладами.

Не заглиблюючись у минуле, почнемо відразу з теперішнього. А коло суб'єктів, досліджуваних на ідеологічну відповідність, обмежимо політичними силами, представленими у Верховній Раді.

І почнемо з найбільш ідеологізованої (у всякому разі, за назвою) політичної партії. Комуністичної.

Про те, що українські комуністи мають, м'яко кажучи, мало загального з комунізмом - писалося багато. І вірно. З усіх політичних дійств, що влаштовуються КПУ для електорату, який сподобав цю політсилу, жодне не тягне на повноцінний комуністичний ідеал.

Обмовлюся. Програми не рахую. Папір, як відомо, все стерпить. А от життя!

Особисто я не пам'ятаю, щоб КПУ (хоч би для проформи, все одно не пройде) поставило на голосування у ВР питання про деприватизацію всіх "вкрадених в народу" засобів виробництва. Або про негайну реформу профспілок (ідея скоріше соціал-демократична, але і для комуністів на перехідному етапі пройде).

Послідовні українські прихильники Маркса лише в одному. У відмові від перепродажу землі сільськогосподарського користування. Правда, де у Маркса (та й у Леніна з Йосипом Віссаріоновичем) сказано, що задача комуністів зберегти дрібну приватну власність на землю – хоч убийте, не пригадаю.

І точно в нього немає тези, за якої, щоб одержати квоту у владі, комуністи можуть сходити в єдину коаліцію із найбагатшим національним бізнесменом. Хоча жив класик марксизму давно. І бачити через століття нинішні українські реалії не міг. Не Нострадамус же. А міг би бачити, ймовірно, повісився б, так і не написавши ні "Маніфест", ні "Капітал". Про поняття честі і послідовності у поглядах раніше знали більше.

У соціалістів справа ще гірша. На відміну від комуністів, електорат яких реагує на слово "комунізм" так само, як собачки Павлова на електричне світло, СПУ в попередні роки асоціювалася з непідкупною опозицією, чесністю і послідовною боротьбою з кучмізмом. Що в рамках абсолютно деіделогізованного суспільства вже саме по собі було ідеологією. І яка, незважаючи на провальні виборчі кампанії, приносила непогані електоральні бали.

Минулий рік змінив ставлення значної частини електорату СПУ до партії. Ну не змогли соціалісти пояснити своїм 5 – 7% виборців, що Янукович кращий від Кучми і Ющенка. І що проти Кучми треба було боротися, а з Януковичем - йти в коаліцію. Або, як мінімум, що Янукович більш демократичний ніж Ющенко.

Але ж підтримка демократичних сил у тоталітарному (посттоталітарному) суспільстві є непорушною догмою будь-якого соціал-демократичного навчання.

А я, як політолог, наприклад, не розумію ще одного. Що робить один з найбільших олігархів України, у списку Соцпартії. Та й у її фракції у ВР. І як він, та й ще цілий ряд бізнесменів і бізнесменів від політики відповідають соцінтернівській ідеології "народного капіталізму". Або, на поганий кінець, напівліберальній ідеології "соціального партнерства".

Біда Соцпартії в тому, що, побудувавши вищезгадану ідеологію "чесності, послідовності і демократичності", по своїй суті рано-соціал-демократичну, Соцпартія з одного боку не змогла залучити до неї достатньої кількості голосів, щоб одержати доступ до влади без різкої зміни курсу.

А з іншого, повіривши, що за 5 років "вмру або я, або осел, або падишах!" пішла на відверту ревізію вибудованих її ідеологічних цінностей.

У результаті в Україні з'явилася ще одна партія без ідеології. І, як результат, без електорату?!

Перейду тепер до іншого ідеологічного (псевдоідеологічного) крила. А саме до анонсованої майбутньої партії, в яку, теоретично повинні ввійти НУ, "Правиця" і "Самооборона".

Переконувати кого-небудь, що "Наша Україна" є лише політичним проектом, а не ідеологічно сформованою політичною силою, думаю, не варто. Після відходу "любих друзів" на другі ролі виникла підстава для створення реальної політичної партії.

Ось де і знадобилася "Правиця" - абсолютно ідеологізована політична сила національно-ліберальної орієнтації. Її проблема – відсутність серйозної фінансової й організаційної підтримки.

Злиття цих двох сил (мова йде про реальне злиття, а не про передвиборчі торги або PR) з неминучістю приведе до створення в країні реальної політичної партії національно-ліберальної орієнтації.

І вже одне це є величезним плюсом для країни і суспільства. Зовсім інше питання в тому, що на сьогодні електоральні симпатії цієї партії обмежені тими 15%, що дають їй соціологи. І проблема не у виборчих технологіях.

Просто в Україні ще не створені умови, за яких ліберальна ідея (тим більше із зайво національним і НАТОвським запашком) захопить маси. Для масового сприйняття лібералізму треба, як мінімум, щоб маси задумалися не над тим, як завтра прогодувати родину. Але Бог його знає. Може до наступних, вже чергових виборів, реальний розвиток економіки і самі ліберали зможуть змінити масову свідомість до такого рівня, що стануть, як мінімум, передовою партією демократичного напрямку.

В усій цій схемі об'єднання трьох мені, як політологові, незрозуміла участь у національно-ліберальному проекті "Народної самооборони". Навіть за своєю назвою це абсолютно соціалістична політична сила. Не говорячи вже про дії і висловлювання її лідера. Від них пахне гарним міцним лівацтвом (сприймайте не оцінюючи) часів Че й Ал’єнде. Або революцій 68-го в Європі. Але ніяк не лібералізмом.

На мій погляд, створення блоку трьох, як його не назви, сьогодні може технологам блоку здатися тактично правильним. Але в реальній виборчій кампанії, коли конкуренти дрімати не будуть, може повернутися в невиграшну для блоку сторону.

А після проходу такого об'єднання в парламент не тільки не дасть відбутися єдиній партії, але і з неминучістю приведе до розколу фракції. Таємному або явному – друге питання.

Хоча, знаючи вміння українських демократів домовлятися – скоріше до явного.

Як не дивно, ідеологічно Луценко більш близький до Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна змогла скорити електорат своєю послідовною (пробачте за тавтологію) опозиційною позицією. Це, по-перше. По-друге. Своєю чудовою популістською фразеологією.

При цьому варто чітко розуміти, що на ранньому етапі становлення всіх партій соціал... орієнтації популізм є необхідною умовою, і нічого поганого в ньому немає. А також, своєю твердою антиолігархічною позицією. По-третє. Якщо додати властиву Тимошенко любов до централізованих методів керування економікою, і послідовність Турчинова в захисті державних інтересів, складається дуже непогана підстава для створення політичної партії ліво-соціал-демократичої орієнтації.

Мабуть, єдиним, що не дозволяло "Батьківщині" ще раніше до кінця ідеологізувати свою платформу – нелюбов її лідерів до ідеології як такої. А також деяка упередженість до них з боку потенційного електорату півдня і сходу.

З приходом у "Батьківщину" Вінського, ідеологічний блок БЮТа заповнився.

Тому, вже найближчим часом варто очікувати вибудовування на базі "Батьківщини" послідовної структурованої партії соціал-демократичного напрямку.

От тепер переходжу до найскладнішого. До спроби політолога оцінити ідеологію "Партії регіонів". Якщо назвати ідеологію лідерів "Регіонів" ліберальною, то, можна образити найпослідовніших і затятих лібералів відомих історій.

У моїх уявленнях (асоціаціях) "Партія регіонів" - щось середнє між Луї Бонапартом, французьким королем-банкірів і деякими героями "Королів і капусти", незабутнього О'Генрі.

Щоб зрозуміти, що є "Партія регіонів" повернімося назад, до відомої всім історії. У середині 90-их представники низки великих донецьких бізнес-структур створили клуб, щоб протистояти активним "наїздам" на Донецький регіон чільної в той час Дніпропетровської бізнес-політ-еліти. І донецькі вижили.

У всякому разі – значна їх частина. А досвід тих років, плюс зростаючі апетити з приводу інших частин України, створили підстави для виникнення серйозного представництва у владі. Каталізатором росту "Партії регіонів" стали майбутні президентські вибори. Результат відомий.

У боротьбі за право бути "спадкоємцем" Кучми донецька бізнес-еліта, завдяки власній єдності, обійшла інші. Потім були президентські вибори. Далі - тиск на донецьку групу і її тріумфальне воцаріння на прем'єрському олімпі.

Про психологію влади написані томи. Висновок основних фахівців – влада самоцінна сама по собі. Крім всього іншого, вона дозволяє самореалізовуватися індивідові, що володіє нею. Але тільки не для донецьких. Для них, у всякому разі для більшості з них, влада в країні – можливість перерозподілу державної власності і державних фінансів.

У тій або іншій мірі це відбувається скрізь, у всіх країнах, навіть зі сталою демократією. Але там дотримуються пристойності. І немає куплених судів і прокуратури.

Влада над Україною по-донецьки – це влада абсолютна, у якій немає місця іншим суб'єктам (союзників по коаліції не рахуємо - довелося трохи поділитися). Влада по-донецьки - це влада рейдера, який скупив пакет акцій у дрібних власників, а потім правдами і неправдами захопив підприємство. І це психологія рейдера – це підприємство моє і тільки моє!

Я змушений був піти в цей психологічний етюд, щоб у черговий раз розібратися у своєму розумінні. Чи не перегну я палицю, коли напишу наступну дефініцію.

"Партія регіонів" - це вдалий колективний бізнес-проект частини донецької політичної еліти з метою рейдерського захоплення України. Ідеологія "Партії регіонів" - це психологія групи власників, що намагається максимально вичавити з приналежного їм підприємства, не допустивши страйків, нещасних випадків і перепідпорядкування підприємства іншим, хто претендує на це особам.

Я усвідомлюю, що використовую неполітологічні терміни. Але повторюся. Мені невідомі терміни, здатні описати нинішню модель влади в країні. Виняток складає "окупація", але це теж не політологія, та й не зовсім вірно. Адже окупують чужі. Тут усі свої.

Сьогодні п'ять людей (або груп) контролюють всі основні ресурси і фінансові потоки країни.

По пальцях руки. Щоб уникнути позовів в Англійських судах – без прізвищ. І без статевих ознак. Але всі особи пізнавані.

Перший. Не одержав доволі серйозних дивідендів у владі. У той же час знаючі люди стверджують, що значною мірою ріст валового внутрішнього продукту й експорту пов'язаний з, скажу м'яко, перебільшенням реальних обсягів експорту.

Мета – одержання поворотного ПДВ з реально незробленого і реально неекспортованого продукту. З урахуванням вертикальності всього бізнесу, а також контролю над митницею, прокуратурою і податковою, боятися нема чого. Прорахувати реальний обсяг виробництва й експорту – неможливо. Результат – надприбутки, основною складовою яких, повторюся, є перерозподіл, просто розкрадання, державних бюджетних засобів шляхом повернення неіснуючого ПДВ.

Другий. Встановив контроль практично над усіма підприємствами державного підпорядкування. Бюджетні засоби на держзамовлення, підтримку підприємств, інвестиційні засоби проходять через його руки. Скільки осідає – невідомо. Підрахувати неможливо і нема кому.

Третій. Встановив контроль над рухом усіх фінансів країни. Бізнес вже в голос заявляє, що не для "своїх" хабар за повернення ПДВ складає до 50% повернення.

Четвертий. Встановив контроль над сферою державних закупівель за рахунок введених аукціонів. Загальні суми, які йдуть на незрозумілі підприємства, що монопольно одержують відсоток невідомо за що – фантастично.

П'ятий (сторонній). Встановив контроль за всією газо- і частково нафтотранспортною системою країни. Про прибутки, що одержують усім відомі компанії навіть говорити важко. Занадто багато нулів. Та й прорахувати неможливо. Крім того, через дії його компаній йде тиск на конкурентів усієї донецької бізнес-еліти.

Саме в такий спосіб розподілена ЗАТ Україна. Дрібні міноритарії, вони ж рядові і нерядові члени "Партії регіонів" і інших фракцій коаліції на рахунок не беремо. Від цього ЗАТ дістається всім, але суми дивідендів незрівнянні.

Що очікує "Партію регіонів"? З цього приводу написано досить багато і по-різному. Очевидно, що цей проект ще якийсь час проіснує. Багато чого буде залежати навіть не від результатів дострокових виборів, а від розкладу сил у майбутньому парламенті.

І позицій, що займуть різні групи усередині самої "Партії регіонів". Але погоджуся з думкою низки експертів. Повторити результат минулих виборів регіоналам не вдасться. І втрати можуть виявитися значно серйознішими, ніж здаються зараз. Це і буде покарання за нинішню ідеологію "Партії регіонів". Ідеологію рейдерства державного масштабу.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!