Ще раз про уроки арифметики у правовому лікбезі

Жвава дискусія представників Мін’юсту та Міжнародного фонду "Відродження" навколо проблеми надання безоплатної правової допомоги дещо мене засмутила.

З одного боку вже сам факт публікації в "Українській правді" (виданні, що не є спеціалізованим юридичним) підряд двох матеріалів, присвячених одній із найбільш складних правових проблем України, є позитивним.

Та, на жаль, дискусія виявилася недостатньо глибокою і звелася до взаємних образ та обвинувачень.

А проблема є серйозною і знаковою. Здавна відомо, що на теренах колишньої Російської Імперії та СРСР суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання. Наприклад, виконання нормативних актів, що регулюють порядок призначення захисника у кримінальному процесі, обов’язково мало б привести до повного хаосу та колапсу слідства у справах, де участь захисника є обов’язковою.

У реальному житті жодного колапсу не відбувається, навпаки Мін’юст, як ми нещодавно переконалися, має можливість рапортувати про зменшення кількості осіб, що потребують безплатної адвокатської допомоги. Спробую пояснити.

Відповідно до Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до статті 47 Кримінально-процесуального кодексу слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання.

Однак давно минули часи, коли єдиним адвокатським об’єднанням у місті чи районі була юридична консультація, а її завідуючий без заперечень направляв адвоката на першу вимогу слідчого. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції, станом на 01 серпня 2007р. в Україні зареєстровано 545 адвокатських об’єднань.

У Києві таких об’єднань не одна сотня. Отож до якого саме об’єднання має звертатися слідчий у разі потреби призначення захисника? Адже жодного механізму розподілу відповідного навантаження між адвокатами не існує і у найближчій перспективі не передбачається.

Ситуацію ускладнює той факт, що юридична професія розвивається, наслідуючи досвід передових країн світу. Полягає це, зокрема, і у спеціалізації адвокатів у певних галузях. Так, спеціаліста з корпоративного права навряд чи доцільно залучати у кримінальний процес. У всякому разі, платоспроможний клієнт цього не зробить.

То ж звернення слідчого з вимогою про призначення захисника до адвокатського об’єднання, що не спеціалізується на кримінальних справах, обов’язково наштовхнеться на цілком обґрунтовані заперечення.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури (ВККА) намагається щось зробити для впорядкування надання безоплатної правової допомоги, поклавши своїм Роз’ясненням координаційні функції виконання постанов уповноважених органів про захист за призначенням на обласні Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (КДКА).

Однак це аж ніяк не вирішує проблеми, оскільки жодних законних засобів примусити адвоката здійснювати захист за призначенням не існує.

Але чому ж відсутність важелів примусу не призводить до хаосу і паралічу слідства?

Можливо, адвокати шикуються у черги і самі просять "підігнати" їм клієнта за призначенням? Важко в це повірити. Українські уряди надзвичайно "щедро" оцінюють адвокатську працю, яка, до речі, в усьому світі вважається однією з найбільш високооплачуваних. За здійснення захисту за призначенням у кримінальній справі український адвокат має отримати аж 15 гривень за повний робочий день.

Щоб порахувати скільки це складає за місяць, знань із вищої математики не потрібно, вистачить і арифметики.

Як зазначено у Рішенні IV З’їзду адвокатів України, розмір оплати правової допомоги адвоката за призначенням у кримінальній справі (15 гривень за повний робочий день) є принизливим, а порядок такої оплати ускладненим і формалізованим.

З огляду на ці обставини, навряд чи кого здивує, що навіть здійснивши захист за призначенням, адвокати часто не бажають витрачати час на оформлення документів і отримання від держави жалюгідних (а як їх назвати інакше?) коштів.

Так що наведені Міністерством юстиції цифри свідчать не про зменшення кількості малозабезпечених осіб, що потребують безплатної адвокатської допомоги, а про зменшення кількості адвокатів, що бажають мучитися з отриманням коштів відповідно до "ускладненого і формалізованого" порядку.

Все вищенаведене дає підстави стверджувати, що, принаймні, значна частина кримінальних справ, де адвокати призначені слідством чи судом, ведеться адвокатами задарма! Це певно і є головним досягненням Міністерства юстиції і Уряду в цілому у справі забезпечення конституційного права на правову допомогу.

Слід сказати, що Міністерство юстиції має можливість досить просто перевірити спірну інформацію стосовно обсягів надання правової допомоги. Як уже зазначалося, робити відповідні висновки, спираючись на дані про витрачання виділених на це бюджетних коштів, навряд чи можливо.

У той же час, всі адвокатські об’єднання України зобов’язані щорічно подавати до Міністерства юстиції форму звітності № 1 – Адв. "Звіт про роботу адвокатських об’єднань" (річна).

Серед іншої інформації у зазначеній формі адвокатські об’єднання мають вказувати кількість кримінальних справ, в яких адвокати об’єднання брали участь як захисники за призначенням слідства чи суду. Можна було б зібрати відповідну інформацію в органах слідства і судах. Та рапортувати про зменшення кількості малозабезпечених(!) громадян, певно, приємніше.

Дивовижно, але така ситуація багатьох задовольняє, оскільки є незмінною багато років (з 1999р.). Думаю, важко знайти інший бюджетний платіж, що залишився незмінним настільки великий проміжок часу.

Чому ж адвокати подовжують задарма, або майже задарма (тобто за 15 гривень на день) здійснювати захист за призначенням? Адже, як уже говорилося, законних (підкреслимо це слово) засобів заохочення чи примусу адвокатів для виконання положень статті 47 КПК України не існує! Тож всі адвокати можуть відмовлятися під різними приводами, що, як ми вже казали, має призвести до неможливості здійснення слідчих дій!

Тут слід повернутися до початку цієї статті. Адже за давньою традицією відсутність законних засобів компенсується використанням, скажемо так, неформальних можливостей. Насмілюся сказати, що у багатьох випадках адвокати та керівники адвокатських об’єднань погоджуються працювати за призначенням (тобто, даром) задля "збереження гарних стосунків" зі слідчим чи судом.

Судіть самі, чи сприяє це побудові правової держави і чи потрібно Міністерству юстиції та Уряду вжити заходів щодо підвищення до пристойного рівня оплати адвокатів, які здійснюють захист за призначенням.

Вищенаведене є лише маленькою згадкою про комплекс проблем, що накопичилися у сфері юридичної практики нашої країни. На жаль, ці проблеми здебільшого є предметом обговорення лише спеціалізованих юридичних видань. А стосуються кожного.

Ігор Володимирович Головань,
адвокат, кандидат юридичних наук