Свято національного компромісу

5 переглядів
Юрій Корогодський, для УП
П'ятниця, 24 серпня 2007, 10:55

"Сейчас идет борьба за власть, за собственность"

Михайло Горбачов, червень 1991 року

Це були пророчі слова. Незабаром держава, яку очолював Михайло Сергійович, зникне, і на її уламках утворяться 15 інших республік. Усе сталося цілком з умовами постколоніалізму.

Кордони колоній стали кордонами держав. Хоча не всі колонії були колоніями, так само як не всі держави стали державами.

Ця стаття буде здебільшого про події в Москві. Доля України вирішувалася саме там. Про ГКЧП було багато написано ще в 1992-1993 роках.

Проаналізована поведінка Горбачова, з’ясовані мотиви дій ГКЧПистів та позиція керівників союзних республік. Додати майже нічого. Але оминути цю тему, кажучи про 24 серпня теж неможливо.

Єльцин як батько незалежності

Єльцин на танку, Олена Боннер на балконі Білого Дому, Горбачов без краватки на трапу літака. Романтика пізньої перебудови. Комедія, що могла стати трагедією.

Галина Старовойтова назвала це "суїцидом імперського центру".

На 20 серпня було заплановане підписання нової союзної угоди. Главою союзного уряду ставав Назарбаєв. Горбачов залишався керівником федерації, і це аж ніяк не могло сподобатися Єльцину.

Тому путч був потрібен Єльцину не менше, ніж самим ГКЧПистам.

УРСР була в дрейфі. Інакше не скажеш.

Після 16 серпня 1990 року загадкове французьке слово "суверенітет" зламало спокійний сон політиків та громадських діячів. Суверенна Україна залишалася частиною СРСР.

Діячі Верховної Ради в той час нагадували лідерів Центральної Ради, а Декларація про державний суверенітет - II Універсал. Вони дуже бажали бути самостійними, але лише в межах Росії.

Протодержавність 1990-91 років була цікавим явищем. СРСР ще існував, але поховати його вже встигли. У цій статті ми не зможемо проаналізувати усі її особливості, але головною з них залишалося прагнення до компромісу. Компромісу між СРСР та УРСР, "групою 239" та Народною Радою, еволюційним та революційним сценарієм.

Сам СРСР мав незабаром зникнути, щоб відродитися у вигляді "оновленої федерації". Влітку 1991 року головні події, можливо, відбувалися не стільки в кабінетах на Старій площі чи Банковій, а в "тіні".

Новий економічний порядок, що уявляв собою союз міліції та криміналітету поступово стверджувався спочатку в Москві, а потім і по всій країні.

Злі язики потім казали, що саме позиція цієї чи то "третьої сили", чи то "п'ятої влади" вирішила суперечку на користь Єльцина та "демсил" і людям під Білим домом дали спокій. А тим, хто сумнівається, що саме так і було, можна почитати багаточислельні інтерв'ю Костянтина Борового. Тодішній керівник Російської товарно-сировинної біржи знав, що казав.

Вичікування влади УРСР

Якщо, ГКЧП десь і отримало перемогу, так це в Києві. Вичікувальна позиція українського керівництва, можливо, мала свої стратегічні переваги, але 19-20 серпня давала відчуття цілковитої безпорадності.

"Леоніде Макаровичу, чому ви не закликали громадян їхати до Києва?", - розпачливо запитував на цій "історичній" сесії Ярослав Кендзьор. Не закликали, бо не було потреби і натхнення. Цікаве формулювання ГКЧП про "надзвичайний стан в окремих місцевостях СРСР" давав підстави ГКЧПистам оголосити його і в Україні також. Але було зрозуміло, що спершу йшлося про Москву, Прибалтику та Закавказзя.

Отже, в Москві події 19-21 серпня 1991 року справили враження народної революції. Київ пережив щось подібне лише в 2004 році. Тому Росія встигла демократизуватись та повернутись до авторитаризму, а Україна мала свій особливий шлях.

Голосування 24 серпня було дивним явищем. Ще 18 серпня ніхто про таке не думав. Пізніше з’являлися різні версії цієї безперечно революційної події. Найпопулярнішою в українських та російських, "демократичних" та не зовсім "демократичних" джерелах була "версія Гуренка".

Перший секретар ЦК КПУ, нібито, дав вказівку відокремитися від єльцинської Росії, щоб зберегти Україну як "заповідник комунізму". Частково це вдалося, хоча сам Гуренко пішов із публічної політики. У будь-якому разі Україна стала незалежною завдяки голосам депутатської більшості від КПУ.

Майже з неба...

Держава впала майже з неба. За неї практично ніхто не боровся. Це була навіть не "оксамитова революція". Просто Росія кинула напризволяще союзні республіки.

"Коли є труба, краще щоб було менше голодних ротів", - казав автору цієї статті шкільний вчитель із Вінниці. Казав ще задовго до того, як цю тезу сформулювали у своїх "наукових" працях численні дослідники краху Радянської імперії. Чомусь простим людям, учителям та лікарям, шахтарям та селянам, усе було зрозуміло значно швидче, ніж ці істини осягнули політологи та соціологи.

Компроміс і сьогодні визначає головні риси української державності. Компроміс між Сходом і Заходом, "європейським вибором" та пострадянським "совком", ринковою економікою та "капіталізмом для вузького кола осіб".

Звісно, все могло бути інакше, і події 1917-1920 років надають інший приклад. Невдалий приклад, тому що геополітичні умови були тоді не на користь України. Так само, як і зараз.

Сьогодні держава існує, на відміну від часів Центральної Ради та Директорії, але її єдність викликана групою економічних причин. І хоча, як казав відомий класик "Політика – це концентрація економіки", уникнути духовної сторони розвитку теж неможливо.

У світі перемігшого постмодерну революції стають безкровними, громадянські війни відбуваються без пострілів, держави виникають завдяки випадковостям та збігам обставин.

Характер та результат президентських виборів 2009 року та події, що будуть після них, дадуть відповідь на питання, чи зможе Україна здолати негативний спадок радянського минулого і перетворитися на більш монолітну державу. Чи все буде так само, як і зараз?

Юрій Корогодський, інтернет-видання "4Post", для УП



powered by lun.ua
Тарас Тополя, "Антитіла": На третій Майдан я не вийду, від мене такого "подарунку" Росія не дочекається
Три роки без "Вконтакті": де в інтернеті спілкуються українці, та що буде із забороною російських соцмереж
Добровольці під прицілом. Чому конгресмени в США хочуть визнати "Азов" терористами 
Вітольд Ващиковський: Зеленський розуміє, що без реформ повториться ситуація 2014 року
Усі публікації