Акціонерне товариство "Українська Держава"

31 перегляд
Анатолій Пінчук, для УП
Четвер, 20 вересня 2007, 13:27

Із кожним наступним днем теперішньої виборчої компанії зростає відчуття майбутньої кризи. Стає дедалі зрозумілішим, що дострокові вибори вже навряд чи зможуть стати виходом з весняної кризи, а, відповідно, й основою для успішного розвитку країни.

Хоча ще в серпні почало здаватись, що гope-політики, нарешті, схаменулися й почали думати про стратегію розвитку країни.

Свідченням цього були й ініціатива Ахметова зі створенням фонду ефективного управління і підготовкою так званого плану Маршала (а точніше Маккензі) для України, презентована БЮТом програма "Український прорив" і, навіть, "податковий кодекс Катеринчука" від НУНС.

Про усвідомлення необхідності стратегічного підходу до національного прориву свідчила й поява на сторінках Української Правди статті Юлії Тимошенко "Нова національна ідея на День народження України".

Але це вже було в серпні. Зараз ситуація інша. Ми знов бачимо популістську кампанію, спрямовану на зростання протистоянь у суспільстві, на розрив країни.

Тому зараз вже очевидно, що парламентські вибори-2007 не вирішать жодної стратегічної проблеми, не просунуть нас на жоден крок уперед, а лише заводять Україну у глухий кут.

Тільки повернення до вироблення української стратегії до усвідомлення, навіщо кожному з нас українська держава і яким чином ми маємо її будувати та розвивати, дає шанс стати успішною країною в світі, що стрімко глобалізується.

Спробуємо викласти власне бачення головних напрямків можливої української стратегії.

З точки зору державного управління й демократичного врядування однією з найефективніших країн світу є Сполучені Штати Америки. Там держава побудована знизу - самими громадянами на основі системи суспільних договорів.

Суспільні договори між громадами передбачали створення ефективної управлінської системи на основі принципу найму та недовіри до потенційного владоможця.

Така система розрахована на підконтрольність суспільству виборного політика ким би він не був, чи ефективним менеджером, чи потенційним злочинцем. Саме такі застереження щодо політиків, як потенційних правопорушників і стали запорукою ефективності американської системи управління.

Але в Америці в зв'язку з відривом від історичних та природних коренів, реалізації фактично "з чистого листа", разом зі знищенням індіанців, ця система набула ознак бездуховності.

В Європі – навпаки держави традиційно створювались шляхом підкорювання активною меншістю пасивної більшості. Тобто, в Європі держава створювалась, як казав Ленін: "як апарат насильства та примусу".

І лише тисячолітній розвиток європейської цивілізації поряд із розвитком релігії та багатьма соціальними конфліктами, призвели до "очеловечивания" держави через вироблення та сприйняття стримуючих морально-етичних чинників.

В Україні також були намагання зреалізувати таку модель. Але, на відміну від більшості європейських держав, в Україні з часів середньовіччя такий державний апарат ніколи не сприймався, як свій, і не лише тому, що він був атрибутом примусу волелюбного населення, а й тому, що він носив іноетнічний характер.

І варязькі дружини, "вогнем і мечем" винищуючи слов'ян та створюючи "Київську Русь", і урядники польських магнатів, і прикажчики російських поміщиків принципово підкреслювали свою вищість перед місцевим населенням через демонстрацію своєї етнокультурної інакшості.

Історичні корені українського народу завжди тяжіли до демократичного суспільного устрою, до об'єднання вільних людей.

Це і "Давньослов'янське Віче", це і Запорізька Січ - добровільне об'єднання озброєних, особисто вільних людей, і навіть Дике поле Нестора Махна, не кажучи вже про першу Конституцію Пилипа Орлика. Самоврядні традиції стихійної демократії в Україні широко відомі.

Більше того, вони історично протиставляються автократичним (самодержавним) традиціям сусідньої Росії та аристократичним (шляхецьким) традиціям найближчої європейської сусідки - Польщі.

Тобто, те, що в Америці створювалось "з чистого листа" шляхом відриву від історичних та національних коренів, від природних законів, можна, збудувати в Україні як продовження слов'янських традицій українського народу, і не допускаючи "цивілізаційних" помилок, які були зроблені у процесі становлення США.

І саме зараз є достатньо можливостей для реалізації цієї української ідеї. Будь-який менеджер, або фахівець з питань управління чи системології, знає, що найбільш конкурентоздатною системою є система, яка має здатність до саморозвитку, та стійка до будь-яких зовнішніх та внутрішніх чинників.

Те, що відбувається в країні останнім часом: взаємне невизнання політиками конституції, законів та, взагалі, будь-яких правил співіснування в межах соціуму дає підстави суспільству самому визначити таку систему правил.

Але для того, щоб створювати такі правила, ми маємо усвідомити себе цим соціумом: єдиною нацією, єдиним народом.

Кожен має відповісти сам собі на питання - а чи потрібна мені Україна? Чи хочу я бути громадянином української держави? Чи готовий я нести відповідальність за її розбудову та розвиток?

Ті, хто не готові дати позитивну відповідь на ці питання, мають отримати право не брати участь в процесі українського державотворення тому, що суспільний договір - це усвідомлена дія. Головним критерієм тут є готовність утримувати державу, тобто "добровільно сплачувати податки".

Мова не йде про так звані бізнесові чи патентні податки, мова йде про податки з громадян.

Саме добровільна сплата індивідуальних податків (податку на доходи фізичних осіб) і може вважатися не голослівним, а дієвим підтвердженням свідомого вибору на користь побудови української держави, свідченням повної громадянської зрілості особистості.

Тільки добровільна сплата податків має бути передумовою для права обирати і бути обраним.

У сучасних акціонерних товариствах є власники простих та привілейованих акцій. Власники простих акцій наділені правом управляти АТ, але й приймають на себе усі ризики його діяльності. "Привілейовані" акціонери мають право на дивіденди, але не мають права управляти, не несуть відповідальності, бо не приймають рішень.

Так і з громадянами, серед яких є як соціально відповідальні, так і соціальні утриманці. Державу можуть збудувати лише соціально відповідальні - ті, що добровільно сплачують податки.

В умовах сучасної України першим кроком до побудови ефективної національної моделі має стати перезаснування держави соціально відповідальними громадянами. Створення нового ефективного АТ "Українська Держава", акціонерами якого будуть громадяни України.

Створення такого "акціонерного товариства" передбачає і створення ефективної системи управління, яка, з одного боку, створює правила ефективної взаємодії менеджменту та акціонерів, вмотивовує менеджмент, а, з другого, створює дієві механізми контролю акціонерів за діяльністю менеджерів.

Стосовно держави йдеться про дієві механізми громадського контролю за діями кожного політика та кожного чиновника, створення абсолютно прозорої системи влади.

Це все має бути відображено в статуті AT, а в нашому випадку - у новій Конституції, яку, відповідно, мають ухвалити громадяни.

А єдиною можливістю ухвалення Конституції громадянами, без втручання потенційних найманців, якими є політики і чиновники, є установчі збори — тобто Конституційна асамблея, члени якої не матимуть права обиратись чи посідати місце в будь-яких органах влади протягом 10 років з її проведення.

До речі, саме вимогу скликання Конституційної Асамблеї зробили своєю головною вимогою і представники майже 400 громадських організацій України, які зібрались наприкінці липня на свій форум – Громадянську Асамблею.

Створення та розвиток будь-якої структури передбачає й необхідність підготовки бізнес-плану її розвитку, який базується на повній інвентаризації власних ресурсів, аналізі власних можливостей перспектив розвитку ринку (у нашому випадку - світових тенденцій розвитку), а також можливостей та намірів потенційних конкурентів - інших країн.

Наприклад, якщо ми хочемо мати ефективну економіку, розвиток бізнесу та приток інвестицій, наша податкова система має бути найбільш ліберальною, простою та прозорою серед усіх країн, що демонструють значне економічне зростання, а в першу чергу серед сусідів.

Потрібно, також, зрозуміти, що міждержавна світова конкуренція - це конкуренція народів і націй - тобто конкуренція людей. І одним із головних завдань цієї української стратегії має стати виховання нового покоління українських громадян - покоління найсильніших, найздоровіших, найінтелектуальніших людей, здатних виграти світову конкурентну боротьбу.

Основні стимули прискореного розвитку країни мають бути спрямовані на створення конкурентного поля у різних секторах суспільного розвитку. У тому числі - на виховання конкурентоспроможного нового покоління.

Українська національна ідея - це побудова реально демократичної держави з можливістю максимальної самореалізації кожного громадянина на основі органічного поєднання національного кореню, сучасних управлінських підходів та уникнення помилок сучасної цивілізації.

Реалізувати ці ідеї ми зможемо лише тоді, коли всі ми, незалежно від етнічного походження усвідомимо себе, вільними громадяни - спадкоємцями великої демократичної традиції України.

А разом ми збудуємо наше спільне АТ "Українська держава", в якій вибори до будь-яких органів влади стануть процесом найму менеджерів для виконання наших завдань, а не "приведенням до трону нікчемних царів".

Анатолій Пінчук

powered by lun.ua
"Євробляхи" в законі. Відповіді на найпоширеніші запитання
Вимкнути пилосос. Чому податок на прибуток треба замінити
Боротьба за Крим та в'язнів: п'ять основних фактів про нову кримську резолюцію в ООН
Глибоко в джунглі: навіщо українець їде в експедицію на пошуки загубленого племені
Усі публікації