Що робити народу, коли політики вирішують питання влади?

Середа, 26 вересня 2007, 21:17

Чому потрібна Конституційна Асамблея?

Після виборів - прозріння

В умовах, що склалися, або, якщо хочете, в обставинах, куди завели країну наші діючі політики, від результатів голосування 30 вересня майже нічого не залежатиме.

Яка різниця, яка політична сила переможе на виборах? Набагато цікавіше і важливіше, що буде потім, після дня голосування.

Адже хто б не набрав найбільшу кількість голосів, якою б не була фракційно-коаліційна арифметика, все одно знайдеться якась "баба Яга", яка буде проти… І їй (або йому) вистачить голосів та натхнення знову заблокувати процес.

І не тому, що такі політики, а тому, що діють вони у такій матриці. Якщо до парламенту замість соціалістів вдасться прорватися блоку Литвина, "біло-помаранчеві" зможуть сформувати з ним більшість ціною поступки спікерського крісла на користь Володимира Михайловича.

Причому, не факт, що вони справляться з роботою над помилкою "Олександр Мороз" і знову не напорються на черговий "кидок".

Партія регіонів вже готується до такого варіанту – сцену на Майдані встановлено про всяк випадок. Риторика біло-голубого Майдану буде антипомаранчева, але справжнім адресатом публічного тиску буде власник "золотої акції".

Протистояння затягнеться надовго – суди, оскарження, масові акції. Порядку в країні не буде. І прогресу теж…

Якщо коаліцію сформують Партія регіонів з комуністами, це буде кінець помаранчевої ідеї та постпомаранчевих політичних сил. Тому вони будуть боротися проти цього не на життя, а на смерть.

Маючи владу, президент зосередиться на юридично-процедурних аспектах. Порядку в країні не буде. І прогресу теж…

У якому випадку коаліцію можуть сформувати Партія регіонів і президентський блок? Тільки під занавіс вистави, коли інші варіанти вичерпаються.

Умовою ПР буде прем’єрство "регіонала", умовою президента… ні не 50% урядових посад, як в угоді з БЮТ, а посилення повноважень чинного президента!

Програма мінімум для Ющенка у такому разі – скасування закону про Кабінет міністрів від 15 січня 2007 року - результат спільної гри Партії регіонів з БЮТ - це допоможе пояснити виборцям мотиви президента, ухвалення закону про місцеві держадміністрації зі збереженням виконавчої вертикалі влади під контролем президента та його секретаріату.

Програма максимум – згода Партії регіонів на конституційну реформу у редакції, яка посилить повноваження президента, що виглядатиме як чергова поразка Януковича при виграній кампанії. Знову порядку в країні не буде. І прогресу теж…

Варіант коаліції БЮТ з ПР практично неможливий: Юлія Володимирівна радиться з народом, ким їй бути, президентом чи прем’єром, але вона точно знає, що не хоче бути у Януковича спікером. Тут як раз повний порядок – ці сторони магнітів взаємно відштовхуються.

Ініціатори проведення дострокових виборів парламенту говорили нам, що це необхідно для приведення у відповідність парламентського представництва з результатами всенародного голосування, які були спотворені підкупом і зрадою.

Дострокові вибори, вочевидь, були потрібні державі та політикам, але й вони не розв’яжуть головного протиріччя – конфлікту між суспільними інтересами й інтересами кланово-олігархічних угрупувань, замаскованих під політичні партії.

А надія на вихід з кризи через оновлення легітимності Верховної Ради шляхом нового голосування сьогодні виглядає наївною та перебільшеною, позаяк політична ситуація в державі ще більше погіршилася.

Отже, за усіх можливих варіантів немає жодного конструктивного. У жодній коаліції не йтиметься про виконання передвиборчих програм, реалізацію стратегії національного розвитку, усвідомлення громадянської нації, модернізацію економіки тощо. Вирішуватимуться виключно питання влади.

До джерел - через установчу владу

Про те, що головною причиною конституційної кризи є неучасть громадян у процесі обговорення та прийняття як Конституції Мороза-Кучми 1996 року, так і Конституції Мороза-Медведчука 2004 року доводилося писати й раніше.

Згадайте й ви, чи вповноважували кого-небудь приймати Конституцію від вашого імені?

Основний закон двічі приймали парламентарі, яких обирали не для цього. Першого разу найважливішим для них було уникнути власного розпуску президентом Кучмою, а у другому – акціонувати владу, унеможливити перегляд результатів приватизації основних матеріальних ресурсів.

Закінчилося тим, що політики власною діяльністю дискредитували обидва ці тексти – фактично розтоптали установчий договір і хочуть поділити Акціонерне товариство "Українська держава" на два-три ТОВ.

Хтось скаже, держава вже є, і конституція вже є, які можуть бути установчі збори? У тому то й справа, що назовні держава є, а от внутрішнього суверенітету вже немає.

Усі державні інститути й органи влади дискредитовано самими політиками у процесі боротьби за владу. Масові акції після Майдану-2004 також спаплюжені своїм відверто замовним і проплаченим характером.

У країні не діє ні пряма, ні представницька демократія, не справляються зі своїми функціями ні законодавча, ні виконавча, ні судова гілки влади. Це не просто системна криза – це логічний наслідок сну розуму через нехтування установчою владою. Можна прокидатись – нас вже обікрали…

Чи варто у такій ситуації громадянам голосувати, адже більшість із нас – не балотується, а наших інтересів, крім нас, не захистить ніхто?

Голосувати варто, але не за Верховну Раду і не за президента, а за установчу владу – Конституційну асамблею. Для чого? Щоб мати можливість тримати політиків під контролем громадської думки, а не дозволяти їх морочити нам голови, як зараз.

Крім того, державність сама по собі не мета, а лише інструмент для забезпечення інтересів громадян. Інтереси є? Є. Вони забезпечені державою? Ні.

Якщо політикам не до цього, то для громадян необхідність виправлення помилок, зроблених у процесі конституційного становлення української держави є нагальною необхідністю.

Суспільний (установчий) договір як комплекс принципів та правил співжиття в суспільстві – це справа самого громадянського суспільства, а влада – система забезпечення погодження, захисту та реалізації інтересів суспільства.

Конституцію має ухвалювати громадянське суспільство, щоб потім на правах автора контролювати дії тих громадян, що візьмуть на себе виконання політичних функцій у державі.

Сама ідея установчих зборів не нова, але якщо на початках незалежності її поділяли та пропагували (в міру можливостей) лише експерти й правозахисники та майже повністю ігнорували політики, то сьогодні ідея може оволодіти принаймні частиною мас.

Як про обнадійливу тенденцію можна говорити про звернення Громадянської асамблеї України до політиків з вимогою ухвалення нової Конституції спеціально створеним для цього органом.

Після виборів настане черга й політиків, які через усвідомлення власної безпорадності будуть змушені відкласти конфлікт та шукати зовнішнього арбітра. Найгірше – коли вони будуть це робити за межами держави…

Конституція – це занадто серйозно, щоб довіряти її політикам

Від початку передвиборчої кампанії різні політичні сили пропонують різноманітні варіанти проведення конституційної реформи в Україні. Вони включають в себе як різні співвідношення прав і повноважень органів влади, так і різні способи внесення змін до Основного Закону включно з ухваленням цілковито нового документу.

Будь-які спроби нав’язати суспільству штучну партійно-коаліційну конституцію рішенням парламенту, провести дорадчо-опитувальний, зі спірними питаннями, референдум або винести на всенародне голосування текст, розроблений виключно юристами-конституціалістами – будуть спробами маніпулювати громадською думкою та приречені на збурення нових суспільних конфліктів.

Це означатиме неефективність Конституції через невизнання її частиною суспільства та її тимчасовість, оскільки для руху країни вперед усе одно доведеться повертатися до відправної точки.

Подолати хронічну кризу можна вже лише вийшовши за межі партійно-парламентського формату – через ефективне сполучення переваг прямого народовладдя та представницької демократії. На це, за визначенням, здатні лише ті кваліфіковані громадяни, які фактично перебувають поза парламентом і поза партіями.

З одного боку, загальнонаціональний, колегіальний представницький орган державної влади спеціальної компетенції для наділення його легітимними повноваженнями має обиратися всенародно.

Про способи обрання Конституційної Асамблеї можна дискутувати на круглих столах та конференціях, і, звісно, у парламентській залі. Але враховуючи установчий характер, у ньому мають бути, насамперед, представлені не партії (з роз’єднуючими їх політичними інтересами), а територіальні громади (з об’єднуючими їх суспільними інтересами).

З іншого боку, очевидна необхідність професійної, фахової підготовки тексту Конституції, забезпечення його виваженого характеру. Конституційна асамблея має складатися з уповноважених (обраних спеціально для цього) народом делегатів, вимоги до яких, повинні бути суворішими ніж до народних депутатів України.

Це - кваліфікаційні вимоги, подібні до тих, які проходять судді - відповідна освіта, фах, вікова зрілість, володіння державною мовою, відсутність судимості тощо.

Також необхідно заборонити балотуватися до Конституційної асамблеї чинним членам парламенту, уряду, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, а також (!) президенту України… Через конфлікт інтересів, адже їхня влада – є встановленою, вторинною, похідною від установчої.

Тому Конституційна асамблея потрібна тут і тепер. Чим швидше настане усвідомлення цього – тим краще для країни.

Володимир Горбач, політичний аналітик, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді