Київрада-2008. Невища математика
Автографи під коаліційною угодою, що з'явилися одразу після оголошення ЦВК офіційних результатів виборів, ненадовго звільнили український політичний ринг.
Вже сьогодні видно, як біля канатів розминаються учасники наступної бійки, яка, здається, стане не менш цікавою та видовищною. На кону – титул мера міста Києва.
Передумови тому – великі, адже обіцянка призначити позачергові вибори у Києві активно експлуатувалася як НУНС, так і Блоком Юлії Тимошенко. І довести свою обіцянку для цих політичних сил до стану "виконано" буде досить легко.
Юрій Луценко вже майже не приховує своїх мерських амбіцій. А Юлія Тимошенко просто не любить Черновецького.
Фігури на столичній політичній шахівниці вже розставлено. Залишилося зробити перший хід.
Втім, за розмовами про шанси тих чи інших кандидатів на посаду столичного мера, поза загальною увагою якось залишається той факт, що дострокові вибори міського голови Києва, якщо і відбудуться, то лише одночасно з виборами до Київради.
Ініціатори таких перевиборів мають тверде переконання, що отримавши в кріслі столичного мера свого представника, вони автоматично отримають стійку більшість в новообраній міській раді.
Хоча, якщо проаналізувати результати позачергових виборів до парламенту по місту Києву, стає очевидно, що розклад сил в майбутній Київраді може суттєво змінитися, а сама рада не матиме стійкої промерської більшості, не залежно від персоналії, власне, міського голови.
Найкращим матеріалом для аналізу змін, що відбулися в електоральних симпатіях киян, можуть стати ще "теплі" результати позачергових виборів до Верховної Ради по столичних округах.
Якщо брати до уваги не кількісні показники, а тенденції, то в Києві є два безперечних переможці – Блок Юлії Тимошенко, що збільшив свій минулорічний рейтинг майже на 7%.
І - Блок Володимира Литвина, котрий подвоїв свій більш ніж скромний минулорічний результат.
До свого успіху ці блочні політичні сили йшли різними шляхами.
Юлія Володимирівна ніколи не приховувала свого інтересу до Києва, вважаючи його стратегічно важливим регіоном. А передвиборча активність БЮТ цілком збіглася із загальними електоральними настроями.
Кияни надто налякані - як експресивним своїм мером, так і примарою реваншу синьо-білих, котрі так і не стали для киян своїми. Саме тому 46.18 відсотків голосів за БЮТ у Києві постфактум не виглядають фантастикою.
Набагато цікавіша ситуація із Блоком Литвина. Адже київський успіх до нього прийшов не завдяки, а всупереч.
Подейкують, що голову Шевченківського району Віктора Пилипишина у центральному штабі призначили відповідальним за вибори у столиці, але при цьому пояснили – ресурсів на вибори не дадуть, бо на голоси киян не розраховують.
Мовляв, максимум, на що ми розраховуємо – повторення результату 2006 року (трохи більше 3 %). Однак київський штаб спромігся набрати вдвічі більше, забезпечивши "литвинівцям" більш-менш спокійне життя у ніч виборів, без зайвих хвилювань навколо "пройдемо – не пройдемо".
Вдячність Литвина тепер полягає у появі чуток про мерські амбіції голови Шевченківського району.
Про інші політичні сили, що здобули підтримку киян на дострокових виборах, говорити багато не доводиться. Порівняно із 2006 роком і "Наша Україна" із доданою "Самообороною", і "Партія Регіонів" лише підтвердили свій результат.
При цьому "Нашій Україні" не допомогла кавалерійська атака Юрія Луценка, який буквально за півроку підвищив власну капіталізацію від "молодого-перспективного" до людини, яка не боїться вголос розмірковувати про своє бачення прем'єрства чи мерства.
Але чи конвертуються парламентські здобутки у затишні стіни на Хрещатику, 36 – ще те питання.
Безперечно, що автоматично проектувати результати загальноукраїнських виборів по місту на результати, власне, виборів до міськради не зовсім коректно. Варто лише порівняти показники, що отримали політичні сили на парламентських і місцевих виборах у березні минулого року.
Однак, повторимось, мова йде не про конкретні цифри, а про тенденції. А вони свідчать про наступне.
У майбутній Київраді гарантовано вже не буде соціалістів. Очевидно, вдруге не повторить свій успіх Громадський актив Києва, який проміняв опіку над ЖЕКами на турботу про дорогоцінні столичні землі. Спроби створити нові технологічні проекти також вже не будуть користуватися довірою киян.
Значно покращить свій результат Партія Регіонів, в першу чергу за рахунок розчарованого електорату Блоку Черновецького. Діючий міській голова зараз, за різними оцінками, має рейтинг від 10 до 15 відсотків, а рейтинг блоку його імені, як показує минулорічний досвід, є вдвічі меншим особистого.
Втім, найцікавіше відбуватиметься на "демократичному" фланзі столичної політики. На перший погляд, безумовним лідером є БЮТ, якому на гаслах боротьби із Черновецьким може вдатися ще більше підвищити свій результат.
Але тут у боротьбу може вступити джокер у вигляді Віталія Кличка. І великий здобуток, і нещастя БЮТу – у персональній, а не ідеологічній зорієнтованості електорату цієї політичної сили. Тому коли за головне крісло столиці замість красивої жінки претендуватиме красивий чоловік – то тут вже є варіанти.
До того ж, невідомо, як поведуть себе "Наша Україна" та "Народна Самооборона" - компроміси ніколи не були їхньою сильною стороною. Саме тому у штабах столичних парторганізацій люди вже займаються гаданнями та нехитрими розрахунками.
Союзників шукати треба, але де їх взяти – незрозуміло. І тут знову зі своєю не то "золотою", не то "срібною" акцією знову може з'явитися Блок Литвина, чий результат може виявитися набагато вищим, ніж на цьогорічних парламентських виборах, адже виборча кампанія блоку до міськради може бути підсилена кампанією мерською.
Словом, Київрада-2008, разом із титульним мером, підкине роботи як політологам, так соціологам із "піарниками".
Адже результати цієї битви залишають простір для будь-яких варіантів – від переконливого "Перемога БЮТ" до несподіванок а-ля "Черновецький. Друге пришестя" або "Пилипишин. Давайте пограємо у компроміси".
