Останній дзвінок?
У деяких містах газове обладнання тричі випрацювало свій призначений ресурс. Дедалі частіше трапляються інші аварії комунальних систем водопостачання, каналізації, теплових мереж.
Смертей також більшає. Ну і нехай. Нас все одно більше сорока шести мільйонів.
Нерухомість і земля все одно зростають у ціні. Міністерство надзвичайних ситуацій та місцеві чиновники бадьоро рапортують про подолання наслідків та обіцяють докласти усіх зусиль аби не повторилося. А воно знову вибухає, прориває, палає, розсипається – виливається.
Кому війна, а кому рідна мати.
Це ж скільки коштів можна освоїти (мабуть, це дієслово походить від займенника "свої") з резервних фондів на подолання та відшкодування! Можна відпіаритися на тлі лиха людського, звалити все на політичних опонентів чи на підступи світового тероризму і продовжити жити на пороховій діжці.
Україна існує в умовах зростаючої техногенної небезпеки. Подиву гідне, але подолання наслідків катастрофи у Чорнобилі явило собою взірець відповідальності влади перед громадянами у порівнянні з тим, як сьогодні вона рятує їх від аварій, що у більшості своїй є прямим результатом її, влади, бездіяльності, безвідповідальності, корупції.
Чорнобильська трагедія виявила низьку ефективність і спроможність радянської влади. За п’ять років СРСР не стало. Сьогодні суспільні процеси динамічніші, громадяни поінформованіші, а техногенні загрози потужніші.
Влада ж слабкіша: як інтелектуально так і морально. Втім, у вісімдесят шостому жоден радянський чиновник не мав нерухомості і банківських рахунків за кордоном, сьогодні їх тисячі лише в самій Іспанії чи на Кіпрі. Та і такий сервіс, як ділова авіація не був поширеним.
Якщо в Україні трапиться масштабна техногенна катастрофа, то весь бізнес-чиновницький і депутатський корпус із родинами підніметься на крило і за півдня перенесеться чартерами на теплі морські узбережжя, залишивши порятунок країни міжнародним організаціям.
Гроші на безбідне життя собі і правнукам у комфортних країнах політична верхівка громадить протягом всього періоду правління Кучми та Ющенка. Переважно це здійснюється шляхом варварської експлуатації інфраструктур та робітників, залишених у спадок від Радянського Союзу, а також природних багатств країни.
Українські енергогенеруючі потужності і енергорозподільчі мережі, рентабельні підприємства, шахти, ліси, трубопроводи, порти і залізниці..., незалежно від того, чи належать вони формально державі, чи є цілком приватними, через відпрацьовані офшорні схеми поповнюють рахунки у далеких острівних банках.
На збереження і розвиток інфраструктури лишається мінімум. От вона і мститься, забираючи в аваріях десятками людські життя. Влада ж реагує лише по факту, рятуючи своє політичне обличчя в очах виборців.
Найбільш помітно зростає кількість аварій та катастроф у великих містах. Завалюються будинки, гинуть будівельники, вибухає газ, тріщать мости, шляхопроводи і тунелі.
Та й без аварій українські "мегаполіси" не спроможні забезпечувати сучасні стандарти якості життя для своїх мешканців. Вони потопають у звалищах побутового сміття, промислових та каналізаційних стоках, труяться неочищеною водою з водогонів, задихаються від викидів транспорту і підприємств, завмирають у повсюдних автомобільних заторах.
Рівень середньої освіти, медичного обслуговування та санітарії, забезпечення яких покладається на міські влади, також все більше відстає від мінімально прийнятних європейських стандартів. Комунальний колапс може виявитися спусковим гачком всеохоплюючої кризи.
Міські голови та обрані за списками політичних партій депутати великих міст заклопотані, головним чином, докраданням комунальних земель, включно із заповідними, рекреаційними, прибудниковими та охоронними зонами, а також перерозподілом комунальної власності та бюджетних коштів у власних інтересах.
Генеральний план розвитку має абсолютна меншість міст. Там, де цей засадничий документ наявний, він, часто, не виконується. Інфраструктурний розвиток міст блокується тому, що на земельних ділянках, де мають будувати, наприклад, транспортні розв’язки виникають житлові будинки, а замість поліклінік чи шкіл постають офіси та торгівельно-розважальні центри.
Сумною є доля парків, скверів, островів, архітектурних та археологічних пам’яток.
Якість муніципальної влади в Україні становить суспільну небезпеку. Дніпропетровська трагедія це лише чергове сумне підтвердження цьому.
Позачергові парламентські вибори не поліпшили і якості влади державної.
Ті політики із провідних парламентських партій, які сьогодні, про людське око, позиціонують себе як опоненти Черновецького, Добкіна чи якогось іншого міського голови переважно самі відповідальні за діяльність цих екстравагантних осіб на їхніх посадах, бо вони сформували списки тих місцевих депутатів, які складають "промерські" більшості у радах.
Тому, сподіватися на якісну і швидку зміну кадрового складу місцевих влад не доводиться. Кризові явища наростатимуть швидше.
Новому Кабінету міністрів, якщо його буде сформовано, доведеться зіткнутися з валом цих проблем повною мірою.
Ймовірно доведеться піти на тимчасове законодавче обмеження повноважень місцевих рад у питаннях будівництва, землевідведення, організації пасажирських перевезень, надання інших комунальних послуг, провести інвентаризацію техногеннонебезпечних об’єктів та типів загроз, що вони несуть.
Далі – розробити стратегію запобігання їм і визначити джерела ресурсного забезбечення цієї роботи (нові види комунальних податків, зокрема, на нерухомість) та призначити відповідальних за її виконання.
Також може виникнути реальна необхідність провести ревізію рішень місцевих рад щодо земельних та майнових питань на предмет відшкодування територіальним громадам справжньої ринкової вартості земельних ділянок та інших відчуджених об’єктів комунальної власності та з метою забезпечення їх використання у громадських інтересах. За типом реприватизації заводу "Криворіжсталь".
Якщо держава не вживе цих заходів плановим, послідовним і справедливим чином, може виникнути ризик їх здійснення "знизу".
Тому, законодавча зміна принципу формування місцевих влад є наступним актуальним питанням для нової Верховної Ради, коли (якщо) вона почне роботу.
Костянтин Матвієнко
