Як рішення Конституційного Суду може вплинути на майбутні кадрові перестановки

Усі так захопилися коалиціадою, що не звернули уваги на одне примітне рішення Конституційного Суду. Видно, всі давно махнули рукою на конституційне правосуддя і не чекають від нього нічого особливого.

Тим часом Конституційний Суд потихеньку повертається до життя. З 16 травня по 16 жовтня цього року Конституційний Суд прийняв уже 9 рішень.

Одним зі своїх останніх рішень, 16 жовтня, КС визнав такими, що відповідають Конституції, положення ряду статей законів "Про Державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування" і "Про дипломатичну службу".

Ці закони встановлюють граничний вік перебування на державній службі, на службі в органах місцевого самоврядування і на дипломатичній службі. Суть цих норм закону досить проста – держслужбовці (а також дипломати і чиновники органів місцевого самоврядування) повинні іти на пенсію тоді ж, коли це роблять і звичайні громадяни (чоловіки – у 60 років, а жінки – у 55 років).

Правда, той же закон про держслужбу допускає, що в разі потреби керівник відповідного державного органу за узгодженням з начальником головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів може продовжити термін перебування на державній службі, але не більше, ніж на 5 років.

Винятки з цього правила зазначені в статті 9 закону "Про Державну службу".

Там говориться, що "правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України і його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України і їхніх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови і членів Конституційного Суду України, Голови і суддів Верховного Суду України, Голови й арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України і його заступників регулюється Конституцією і спеціальними законами України".

Здавалося б, яке відношення вищезгадане рішення Конституційного Суду має до великої політики і до нинішніх коаліційних пристрастей? Пряме, у всякому разі – до деяких високопоставлених державних чиновників, посади яких можуть стати предметом явної і прихованої політичної боротьби.

Хто ж може стати потенційною жертвою статті 23 закону про держслужбу?

Кандидат №1 – Іван Степанович Плющ, якому 11 вересня виповнилося 66 років.

Ще в травні 2007 року, коли він був призначений на посаду секретаря Ради національної безпеки й оборони, були чутки про те, що це призначення не цілком вписується в норми закону про держслужбу.

Нагадували, що з травня по жовтень 2006 року Володимир Павлович Горбулін керував апаратом РНБОУ в статусі виконуючого обов'язки секретаря РНБОУ, оскільки на той момент йому уже виповнилося 67 років.

Однак у розпал політичної кризи, коли дебатувалася тема конституційності указів президента про розпуск Верховної Ради, коли розгорнувся конфлікт навколо статусу декількох членів Конституційного Суду, питання про правову коректність призначення Івана Плюща на посаду секретаря РНБОУ не стало предметом підвищеної суспільної уваги.

Тим більше, що Іван Степанович зіграв далеко не останню роль у пошуку виходу з політичної кризи.

Але от тепер, після вищезгаданого рішення Конституційного Суду було б і юридично, і політично коректно дотриматися норми закону "Про державну службу". До того ж, ще коли Плющ був призначений на посаду секретаря РНБОУ, було відчуття, що він прийшов на цю посаду тимчасово – на період вирішення політичної кризи.

Узагалі варто звернути увагу на одну містичну закономірність останніх років – з 2005 року жоден секретар РНБОУ не затримався на своїй посаді більше 8 місяців. Секретарі РНБОУ, призначені в першій половині року, восени (вересень - жовтень) ішли у відставку, а їхні спадкоємці ішли у відставку в травні.

Впору повірити в яку-небудь політичну астрологію. Цікаво, чи збережеться ця закономірність? Імовірність цього досить велика. У найближчі дні Івану Степановичу доведеться визначитися – чи бере він депутатський мандат.

Кандидат №2 – голова Національного банку Володимир Семенович Стельмах.

Йому вже 68 років.

Правда, у даному випадку не все так просто. Правовий статус голови Нацбанку регулюється Конституцією і законом про Національний банк України, що серед основ для звільнення його глави не вказує граничний вік перебування на державній службі.

З іншого боку, у законі про держслужбу посада голови Національного банку не зазначена серед тих, що мають особливий правовий статус. От і визначена правова колізія.

Так чи інакше, остаточне рішення буде залежати від президента. Саме глава держави подає подання і на призначення, і на звільнення голови Національного банку.

Сам Стельмах уже заявив про своє бажання залишитися на посаді голови Національного банку України. Однак варто мати на увазі ризик судового оскарження правомірності його перебування на цій посаді.

Із посиланням на правові колізії перебування Стельмаха на посаді голови Національного банку можна також оскаржувати ті чи інші рішення Нацбанку, підписані його керівником.

Утім, і Стельмахові, і Плющу особливо немає чого хвилюватися за своє майбутнє. Обоє обрані народними депутатами за списком блоку "Наша Україна – Народна самооборона". А от у президента з'являється додатковий привід для роздумів.

Володимир Фесенко, Центр політичного аналізу "Пента"