Гірше не буде

Вівторок, 23 жовтня 2007, 16:19

Втретє за останні три роки в українців з'явилася надія змінити своє життя. Звісно, ця надія не має нічого спільного з почуттями грудня 2004 року. Більше того, не схожа вона навіть на суперечливі емоції березня-квітня 2006 року.

Ясно одне, пафосні фрази про "другий шанс" і "демократичний переворот" тут недоречні. Попереду нас чекають титанічні зусилля учасників демократичної коаліції зі стримування взаємних образ і критики.

Людині взагалі властиво плекати надію, бо без надії будь-яка людина швидко перетворюється на пацієнта психіатра. Дуже часто людина сподівається на щось всупереч здоровому глузду і стає заручником власних ірраціональних ілюзій.

Крах ілюзій не менше, ніж їх повна відсутність, травмує людську психіку і породжує явище, яке Еміль Дюркгейм назвав аномією – тобто повну відсутність усвідомлених цінностей. Українські політики за останні три роки зробили все від них залежне, аби позбавити людей їх ілюзій і почати все, як заповідав Карл Поппер, з чистого листа. То ж які у нас шанси, панове, не потрапити до "Павлівки"?

В 2004 році попередній президент Леонід Кучма, перебуваючи в доброму гуморі, у властивій йому саркастичній манері заявив, що йому цікаво подивитися на Україну без Кучми. Впевнений, нинішній політбомонд забезпечив Леоніду Даниловичу та й усім нам досить динамічне видовище, відірватися від якого дуже важко.

Підтверджує це припущення і кількість публікацій в іноземній пресі, в яких описуються події в Україні.

Весь світ, правда, без завмирання, як це було три роки тому, слідкує за подіями в нашій країні. А буквально днями французьке видання "Ле Монд" так охарактеризувало події в Україні: "Україна, перебуваючи в політичних конвульсіях, продовжує рух вперед".

Саме так, без зайвих сентиментів оцінює потенціал України одна з найпрагматичніших націй Європи. Сумно... Але за останні три роки ніхто з політичної, даруйте, еліти не зробив нічого, щоб вивести українське суспільство з передагонального стану.

Іван Андрійович Крилов в своєму дев'ятнадцятому столітті в байках "Квартет" і "Лебідь, щука і рак" сформулював пророчі сентенції, які надзвичайно органічно лягають на сьогоднішні реалії.

Шкода, що великий поет не запропонував власних універсальних ліків від цього суспільного феномену, який полягає у неможливості створювати кумулятивний або синергетичний ефект від спільної діяльності кількох людей.

Кожен з політиків намагався і намагається грати свою власну гру. Кожен з них має показову легенду власних перемог і поразок. У когось більше перших, у когось других.

Але в результаті Україна перебуває поза межами СОТ, не відновила рівня економічного розвитку 1990 року, перша в світі за темпами поширенням ВІЛ/СНІД, перша в світі за динамікою вимирання нації, бореться за право не називатися "країною третього світу" з претензією на "економіку, що розвивається". І це – все. Прикро...

Минула парламентська кампанія привнесла в життя людей, ні не сподівання на кращу долю, а всього лише розуміння того, що краще буде не скоро.

Наївно думати, що хтось повірив в те, що за два роки можна повернути 120 мільярдів гривень втрачених заощаджень, чи що з 2008 року над юнаками враз перестануть знущатися в армії.

Словосполучення "покращення нашого життя" стало контекстуальним синонімом постійного подорожчання товарів першої необхідності. Та й існування (як зрештою і скасування) депутатської недоторканності не стало національною ідеєю.

На жаль, ніхто так і не сказав, як зробити так, щоб з наступного дня всі владоможці враз перестали красти. Ніхто не прохопився й півсловом про те, які тяжкі зміни очікують на Україну на шляху до Європейського Союзу, якщо ми продовжуємо мріяти жити як люди, а не так, як нас змушують це робити.

Все звелося до боротьби персоналій з персонами, політичних діячів з політиками, бабла – з ще більшим баблом.

Радує, правда, те, що всупереч народному прислів'ю бабло все ж не перемогло імпровізоване зло. "Цього разу", – зауважить реаліст і буде на 100% правий. 228 на 222 – інтрига зберігається, глядачі нервово курять у вестибулі.

Юля, два Віті – і все... Як в пасьянсі, скільки карти не тасуй, а їх залишається та сама кількість. І хочеш чи не хочеш, а грати доводиться саме ними. В політиці ж – навпаки, тут грають не люди, а людьми. Згадайте, в 1992-му нас було 52 мільйони...

Та попри песимізм, відсутність віри в політиків та тотальне зростання цін життя триває.

Народ передав мандат своєї довіри тим, кому віддав, і ми чекатимемо від них дива. Попри псевдоаналітичні міркування та узагальнення про ідеології українських партій на практиці вони продовжують залишатися суто мисленнєвим конструктом політичних теоретиків.

Жодної ідеології в українському парламенті немає і крапка. Будь-які реляції на тему ідеологічності комуністів спростовуються конфігурацією все ще діючої коаліції. В українському політикумі є всього лише політики, у яких присутня ідеологія, однак не політична, а світоглядна, і саме вона визначає поведінку наших великих.

Як би там не було, але нова еліта ще виховується і нинішні політики першого ешелону в середньостроковій перспективі визначатимуть динаміку поступу України по цивілізаційній шкалі.

Відомий австрійський економіст і соціолог Шумпетер запропонував досить влучний термін "пасивна демократія". Він якнайкраще характеризує нинішній стан народовладдя не лише в Україні, але й у просунутих західних країнах.

Демократія (мається на увазі представницька, непряма демократія) практично всюди є пасивною тому, що виборцеві пропонують вибирати з обмеженого переліку політичних сил. Громадянин обирає не те, що йому до вподоби, а найкраще з того, що є. Від виборця не вимагається діяти, все просто – сиди перед телевізором і вирішуй, хто кращий.

Політика і партії перетворилися на бренди. Або ж не стали ними. Саме тому Ющенко, Тимошенко і Янукович є одночасно і політиками, і брендами, і дороговказами. Віктор Янукович, як колективне свідоме своєї команди, уособлює інерційний шлях розвитку держави, де розвиток є похідним економічної діяльності важкої промисловості і великого капіталу.

Майбутнє Януковича передбачає наявність ворога, оскільки без нього Партія регіонів приречена на "смуту".

Ющенкові в цій партитурі відведена роль демократа. Визнання міжнародною спільнотою демократичності двох поспіль парламентських виборів є для нього найвищою похвалою. Для нинішнього Президента моральні цінності і суспільний консенсус відіграють першочергову роль, хоча іноді його ставлення до близьких йде врозріз із загальновизнаною мораллю. Діючий Президент України заради національного порозуміння готовий пожертвувати своїм рейтингом.

Очевидно, що соборність, національна гармонія, українськість не є пустими звуками для Ющенка. Можна довго критикувати президента, але все ж його відданість демократії видається справжньою. І той факт, що внутрішні війська не дійшли до столиці лише підтверджує це.

Юлія Тимошенко, на відміну від Президента, свою популярність ставить вище за будь-які досягнення. Для лідерки БЮТ найважливішим в політиці є особистий рейтинг, заради підвищення якого вона готова говорити і робити будь-що.

Їй потрібна навіть не влада, а народна любов. Показово, що саме БЮТ в ході виборчої кампанії в якості обіцянок заклав кілька річних бюджетів України. Як свідчить історія, популізм – ворог демократії. Водночас, виконати дані Юлією Володимирівною обіцянки і не угробити економіку – буде спільним клопотом і демократичної коаліції, і Президента.

Реформування Конституції, позачергові вибори і демократична коаліція заклали необхідну основу для існування в Україні консенсусної демократії. Жодна політична сила не має монополії на владу і тому будь-які досягнення, як зрештою і їх відсутність, буде результатом спільної роботи усіх: президента, правлячої демократичної коаліції і опозиції.

Політики, які з великими боями зуміли відбити втрачену владу, будуть змушені узгоджувати свої інтереси та прагнення. З'явиться опозиція, яка матиме всі традиційні важелі для контролю влади. Що вийде з симбіозу демократії, популізму і олігархії ми побачимо дуже скоро. Але гірше вже не буде, це точно!

Сергій Балан, координатор правових програм Школи політичної аналітики при НаУКМА для "УП"

powered by lun.ua
Головне на Українській правді