Про історичне значення Майдану

Минає три роки від початку нашого Майдану. Переглядаючи короткі записи, зроблені в перервах тих бурхливих подій, ловлю себе на думці, що "майданний романтизм" у мене, як і в багатьох його учасників, був, очевидно, лише в одному – в занадто високих оцінках керівників коаліції "Сила народу".

Подальші події показали, що головним для них було все ж повернення до владного корита. А під загальними оцінками – про Майдан як Українську оксамитову революцію, про її міжнародне значення я б підписався і сьогодні.

Саме тому пропоную читачам два фрагменти із записів тих днів, не змінюючи в них жодного слова.

Київ – Єрусалим нової віри

Київ – колиска і найдавніший форпост східно-слов'янської державності, православної віри й духовності нашого народу.

І тепер він не тільки зігрів, нагодував, одягнув, узув, надав свої головні площі й вулиці, а також дах і нічліг для повсталих. Стольний знову став центром тривалої і завзятої боротьби народу за справедливість і за збереження єдності українських земель і цілісності держави.

У час випробувань, коли в Україні здійнялася буря політичного гніву, Київ підняв прапор нової, народної революції і творця вищих форм демократії зразка ХХІ століття. Його вперше було піднято над широкими рівнинами Східної Європи й над іншими східними просторами Євразії.

Можливо, пройдуть століття й навіть тисячоліття і всі прийдешні покоління знову будуть знімати капелюха перед Києвом як прабатьком нової демократичної і гуманістичної державності й навіть нової східно-слов'янської цивілізації. Подібно до того, як уже понад тисячу років багато поколінь східних слов'ян, у тому числі українського народу, поклоняються Золотоверхому як праотцю нинішньої державності, православної віри, культури, духовності.

Йдеться про те, що колись Київ зробив перший крок від язичництва до сучасної цивілізації на східних просторах від центру Європи.

Сьогодні він, поза сумнівом, зробив перший крок до нової "оксамитової" цивілізації, коли локомотивом історії вже не будуть збройні повстання й революції, війна і насильство в будь-яких їхніх формах, включаючи й такі, як національно-визвольні революції та війни, які досі, у нашій нинішній цивілізації, називалися справедливими.

Переможна хода оксамитових народно-демократичних революцій у низці країн Східної, Центральної та Південної Європи тільки підтверджує цей висновок, який проявляється як закономірність.

Але якщо там усе-таки були незначні елементи насильства проти старих органів влади й окремих їхніх представників, то Київ може стати біфуркаційною точкою революційного й еволюційного розвитку без насильства як такого (у суспільно-цивілізаційному сенсі й масштабі).

Образно кажучи, Київ може ввійти в історію як Єрусалим нової віри – цивілізаційного ненасильства.

Цивілізаційний вибір ХХІ століття

Найголовніше, чому світ так пильно придивляється до подій в Україні, полягає в тому, що всі попередні оксамитові революції, як відомо, здійснювалися в територіально невеликих країнах і з незначним за кількістю населенням.

Драматичний же поворот подій в одній з найбільших держав Європи міг мати украй важкі, непередбачені наслідки не тільки для континенту, а й для всього світу.

Тому вся світова еліта й міжнародна громадськість, затаївши подих, то з тривогою, то з проблисками надії стежать за кожним поворотом подій на Майдані і по всій Україні.

І в цьому плані всі - лідери держав і світових організацій, включаючи ООН, Євросоюз, НАТО і т.д., авторитетні аналітики й журналісти - одноголосно говорять про те, що результати й наслідки Української революції обов'язково матимуть велике історичне значення.

Це не лише наймасштабніший у світі досвід оксамитової революції, а й доказ реальності ненасильницьких принципів суспільного розвитку у ХХІ столітті.

Класичні вчення про соціальні революції як збройне повстання народних мас на чолі з тим чи іншим "прогресивним" авангардом і про національно-визвольні війни як об'єктивно-закономірні та справедливі новітній досвід може покласти на архівну полицю історії. Україна продемонструвала всьому світу, що державну незалежність, зрілу політичну націю, реальну народну демократію тощо можна здобути, точніше витворити, в процесі мирної, народної, демократичної, оксамитової революції - без жодних збройних чи насильницьких засобів, без насилля як такого.

А такі масштабні, тектонічного плану політичні та соціальні зрушення обов'язково впливають на розвиток усіх країн, а отже й на новий цивілізаційний вибір. Світ переконався, що на берегах Славутича здійснився не "югославський" і не "грузинський" сценарії, а витворився новий – український. Причому такого масштабу, що його результат – перемога української демократії - може стати джерелом цивілізаційно-гуманістичних пошуків ХХІ століття.

Микола Рубанець, кандидат філософських наук, для УП